28. Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України

Вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони. Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6). Відомо, що до революції в Одесі, існували "порти франко" — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:

1. зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості);

2.ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т.п.);

У Республіці Крим проробляється проект створення в Керчі вільної економічної зони, а також можливість створення такої зони у всій Республіці, що буде тісно зв'язана не тільки з Україною, але і з Росією. Так, планувалося вільне звертання в зоні російської валюти. Парламент Республіки Крим проголосив створення в цій зоні загального відкритого режиму. Це підтверджено Указом Президента України від 23 червня 1993 р.

29 Економічне та соціально-економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил.

СЕР – це великий регіон України, територія якого тісно пов’язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом – демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає її головні зовн. функції і геопросторову організацію.

Ознаки: 1. тісна соц.-економ., демографічна і культурна пов’язаність його території з головним ядром, яким є найбільше за кількість населення місто. Внаслідок цього економіка і соц.-географічне положення будь - якої частини цієї території у загальнодержавному масштабі визначаються передусім її близькістю до такого головного функціонально-територіального ядра. Отже, просторові розміри районів залежать від розташування по Україні головних осередків суспільного життя і діяльності міст-міліонерів. Таких міст 5: Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ. До них набл. Львів, Запоріжжя.

2. Формування у великому регіоні територіальної соц.-економ. системи – такого просторового поєднання населення, соц., економ. і екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємодоповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.

3.Спеціалізація у загальноукраїнському поділі та інтеграції праці.

4. Можливість здійснювати в його межах територіальне регулювання і координація соц., економ. та демографічних процесів на субукр. рівні, зокрема, комплексний на розвиток і раціональну територіальну організацію сусп. життя.

5. (гіпотетична) У далекому майбутньому, коли унітарність нашої країни гальмуватиме подальший соц.-економ. процес, можуть розвинутися федеральні самоуправні землі (провінції, штати).

Економ. районування – це науковообгрунтований поділ країни на економ. райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил – основі сусп. поділу праці. Економ. районування сприяє раціональній територіальній організації г/п.

Економ. район – це економ. цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність г/п.

Економ. райони поділяють на галузеві та інтегральні. Галузеві райони характеризуються зосередженням на певній території підприємств окремих галузей (паливної, металургійної тощо). Інтегральні райони характеризуються загальність внутрішніх економ. зв’язків, територіальною адміністративною цілісністю. за своїм масштабом, розміром території, місцем у територіальному поділі праці виділяють мікрорайони, мезорайони (2-3 області), макрорайони (бл.10 обл.). Економ. районування – не проста проблема. Регіональний аналіз для здійснення районування доцільно почати на рівні адміністративних областей. Шляхом синтезу найважливіших покажчиків економ. розвитку (нац. дохід на душу населення; ВВП; продуктивність сусп. праці; виробництво продукції промисловості, с/г).