15. Монетаризм про умови забезпечення рівноваги на ринку праці.

Монетаристи (М. Фрідмен, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. фон Хайек та ін.), спираючись на класичну економічну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків – з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій або профспілок.

Центральною категорією монетариської моделі ринку праці є “природний рівень безробіття”, введений в науковий оборот М. Фрідменом.

Спеціалісти з праці вважають, що внаслідок недостатньої гнучкості сучасного ринку праці на ньому, як правило, завжди є і надлишок праці, і її дефіцит. Вакантні робочі місця з’являються через зміну попиту на працю. Наприклад, нові технології потребують працівників нових професій, і тому роботодавець шукає потрібну робочу силу, а в цей час існує дефіцит праці. Мінімум безробітних наявний вже через те, що для пошуку або очікування роботи необхідний певний час.

На думку багатьох спеціалістів (О. Лівшиць, П. Самуельсон, В.Нордхаус) природний рівень безробіття – явище позитивне. Воно характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, який сприяє достатньо швидкому міжгалузевому і міжрегіональному переміщенню праці в залежності від коливань попиту і потреб ринку. Якщо число безробітних перевищує наявні вакансії, то це означає, що ринок праці незбалансований і є дефіцит сукупного попиту – атрибут циклічного безробіття.

Представники монетаризму вважають державний мінімум заробітної плати, сильні позиції профспілок та таке інше факторами, що збільшують ринкову нерівновагу і відхиляють рівень безробіття від природного. Врівноваження ринку, на їх думку, можливе через інструменти грошово-кредитної політики (облікову ставку НБУ, розміри обов’язкових резервів комерційних банків тощо).

16. Школа інституціоналістів про характер ринку праці.

Школа інституціоналістів (Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Митчелл) основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і пробують пояснити характер ринку праці особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп.

Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, який поєднується із соц. дарвінізмом. Він переносить дарвінівське вчення на сферу сусп. життя. У праці «Теорія бездіяльного класу» Веблен ототожнює життя людей в суп-ві й життя ін. видів, зводячи його до боротьби за існування, до процесу «відбору і пристосування». Соц дарвінізм В. хар-ся певною своєрідністю, яка пол. в тому, що самі закономірності сусп роз-ку у нього психологічні, інституціональні і саме вони підлягають дії біологічних законів. Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної екон. діяльності, у В. виступають: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто смак до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість. Таке визначення рушійних сил сусп. роз-ку не можна визнати задовільним. Воно свідчить про те, що В. був більше соціологом, ніж економістом. В роз-ку людського сусп-ва В. виділяє ряд стадій. Вихідною стадією еволюції виступає дикунство, якому притаманні колективістські інститути, інститути співробітництва, відсутність прив. власності, обміну. Подальша еволюція сусп-ва проходить ч/з варварство до сучасної машинної системи. В. виступає за реформування капіталізму, яке у нього зводиться до заміни бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією повинен керувати не бізнес, а наук.-технічна інтелігенція - інженери, технологи. Вони, заявляв В., утворять генеральний штаб індустріальної системи, і все сусп-во перебуватиме під його контролем.