13 Класичний та неокласичний підходи до аналізу ринку праці.

1) класична модель— основоположники А. Сміт та Д. Рікардо — пояснює причини безробіття на ринку праці і обґрунтовує механізм ринкового саморегулювання ринку за рахунок конкуренції:

• загострення конкуренції з боку безробітних в умовах, коли пропозиція праці перевищує попит на неї. У роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни відбуватиметься доти, доки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть такими низькими, що вигідно буде найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці в такому разі повернеться до стану рівноваги;

• посилення конкуренції між роботодавцями, коли попит на працю перевищує його пропозицію. Право вибору переходить до працівників, і вони пропонують свої трудові послуги лише в обмін на вищі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції проявляється доти, доки витрати роботодавця на заробітну плату не досягнуть свого максимального значення і не почнуть давати збитки, а на ринку не залишиться роботодавців, що були б згодні сплачувати працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється ринкова рівновага.

2) неокласична — її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює попит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищі ставки заробітної плати, і роботодавці вимушені платити заробітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття. У цьому разі роботодавці наймають працівників за дедалі нижчими ставками заробітної плати. На ринку знову настає рівновага. Теорія рівноваги виключає безробіття, а наявність останнього пояснюється його добровільним характером, а також прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

14. Кейнсіанська модель зайнятості населення .

Кейнсіанці (Дж. Кейнс, Е. Домар, Дж. Робінсон, Ф. Харрод, Е. Хансен та ін.) вважали, що ринок праці є недосконалим, оскільки міцні позиції профспілок на ринку протидіяли зниженню заробітної плати. Іншими словами, механізму автоматичної зміни цін, у тому числі й заробітної плати, і підтримки рівноваги на ринку праці не існує. Більш того Дж. Кейнс вважав, що взагалі не існує будь-якого ринкового механізму, який гарантував би зайнятість та економічну стабільність.

Теорію Дж. Кейнса називають теорією недостатнього попиту. За Кейнсом, обсяг зайнятості визначається обсягом ефективного попиту, який містить споживчий попит (на предмети особистого споживання) та інвестиційний попит (на засоби виробництва). Головна причина безробіття вбачається у недостатньому обсязі “ефективного попиту” і пов’язується, передусім, із спадом як фазою економічного циклу, тобто існує циклічне безробіття.

Основним методом підтримки і збільшення зайнятості є стимулювання інвестиційного попиту, передусім, через зростання державних витрат.

Концепція зайнятості Дж. Кейнса при цьому активно використовує принцип мультиплікатора Р.Кана, який показує, що початкове збільшення державних інвестицій створює “первинну” зайнятість для певного числа працівників в даному виробництві. Витрати цих робітників на придбання споживчих товарів стимулюють розвиток виробництва і “вторинну” зайнятість – збільшення робочих місць в галузях, які виробляють споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшенням зайнятості називається “мультиплікатором зайнятості”.

Прихильники кейнсіанського ринку праці пропонують й інші практичні міри, серед яких: державна підтримка приватного сектору, кредитування і фінансування підприємців за рахунок коштів державного бюджету, зменшення норми відсотку, проведення політики контролю інфляції.

Таким чином, основним регулятором ринку праці і зайнятості в кейнсіанській моделі, є держава, яка повинна впливати на сукупний попит на товари і послуги, а через нього – на сукупний попит на працю.