78. Види доходів населення та напрямки їх використання.

Доходи населення являють собою сукупність грошових і натуральних засобів для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення її потреб.

Сукупний дохід є основним показником матеріальної забезпеченості населення. Його складові: 1) всі види грошових доходів (заробітна плата, стипендії, допомоги, підприємницький дохід, дивіденди тощо); 2) вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на домашнє споживання; 3) вартість безкоштовних послуг, які отримуються за рахунок державного і місцевого бюджетів та фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дошкільного виховання дітей, дотації на транспорт, харчування тощо).

Сукупні і грошові доходи прийнято поділяти на : брутто-доходи (або загальні), тобто доходи до сплати податків та обов'язкових платежів; нетто-доходи, або доходи населення після здійснення зазначених платежів.

Розглядаючи проблему структури і формування доходів, необхідно розрізняти трудові і нетрудові доходи. До трудових доходів відносять доходи від: індивід трудов діяльності доходи від реалізації продукції підсобного господарства, д-ди отримані у вигляді дивідендів на акції, % на облігації тощо. До нетрудових доходів відносять доходи від власності.

На підставі розміру доходів розраховують наступні показники, які використовують при аналізі і прогнозуванні рівня життя: розподіл сімей за величиною доходу на сім'ю; розподіл сімей за доходами на одного члена сім'ї; розподіл за душовим доходом.

Усі фактори, які приймають участь у формуванні доходів населення, ділять на дві групи: 1) нівельовані: складання заробітків сім'ї; пенсії пенсіонерів, які вносяться до бюджету сім'ї; допомога, яку отримують члени сім'ї; 2) диференційовані: наявність у сім'ї непрацездатних членів, їх кількість (якщо вони не мають постійного доходу); співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

79. Зміст і склад витрат роботодавців на робочу силу.

З позицій роботодавців, які формують попит на працю, поняття фактичної вартості робочої сили (або ціни робочої сили) повинне відображати грошове вираження вартості цього специфічного товару, яке виступає у перетвореній формі доходів найманих працівників.

Загалом витрати на робочу силу складаються з двох основних груп елементів: власне заробітна плата; додаткові витрати роботодавців (на страхові виплати по хворобі, у зв'язку з виробничими травмами, на професійне навчання, робочий одяг тощо).

Існує декілька методик класифікації витрат на робочу силу. Міжнародна класифікація витрат на робочу силу об'єднує наступні групи: 1) пряма заробітна плата (оплата результатів праці); 2) оплата за невідпрацьований час (відпустки, тимчасова непрацездатність); 3) спеціальні виплати (грошові подарунки, премії); 4) витрати на найм та звільнення працівників, на робочий одяг, харчування та інші натуральні виплати; 5) виплати підприємства на соціальний захист (медичне обслуговування, додаткові пенсії); 6) витрати на забезпечення працівників житлом; 7) витрати на культурно-побутове обслуговування; 8) витрати на професійну підготовку і навчання; 9) відрахування, пов'язані із державним соціальним забезпеченням; 10) інші витрати, які не включені до попередніх статей.

Витрати на робочу силу класифікують також й за іншими ознаками, а саме: І за використанням а) сукупних доходів працівника; б) доходної частини бюджету; в) соціальних страхових фондів; ІІ за рівнем регулювання а) витрати у відповідності із загальним законодавством про працю; б) витрати у відповідності з тарифними угодами галузей; в) витрати у відповідності із колективними договорами з підприємствами; г) витрати у відповідності з добровільним рішенням роботодавця. ІІІ за однорідністю змісту виділяють дві групи витрат: а) витрати, які безпосередньо пов'язані з результатами виробництва і відносяться до оплати праці (прямий заробіток, премії, доплати за умови праці); б) витрати, які пов'язані з відтворенням робочої сили (витрати на соціальний захист, професійне навчання, харчування, житлову допомогу); ІV за джерелами фінансування. Витрати на робочу силу в Україні здійснюються з таких джерел: а) оборотні активи підприємств;

б) доходи підприємств; в) кошти державного і місцевих бюджетів; г) позабюджетні соціальні та інші фонди.