2.3. Науки, що вивчають комунікацію

Ми можемо умовно розподілити науки, які займаються комунікацією як своїм об'єктом, на такі п'ять підходів: традиційний, де перебуватимуть науки, які вже давно цікавляться комунікацією, загальнотеоретичний, прикладний, в якому дослідження комунікації не є суто розумовою діяльністю, а існує конкретне практичне завдання, філологічний; психологічний і соціологічний підходи.

2.3.1. Традиційний підхід

Герменевтика - це наука, яка вивчає розуміння тексту, займається пошуком його правильної інтерпретації, доводить, що саме хотів своїм текстом сказати автор. Вона виникає, коли з'являється письмовий текст, що розділив автора та читача. При усному мовленні і той, хто говорить, і той, хто слухає, перебувають у тому самому часі й просторі. Письмовий текст має одні координати часу й простору для автора й зовсім інші - для читача. Звідси виникає проблема різних інтерпретацій одного тексту. Назва "герменевтика" походить від імені

31

Гермеса, котрий розтлумачував людям ідеї богів' .

Гомілетика об'єднує в собі теологію і комунікацію, до неї можна віднести всі питання релігійної комунікації: як будувати проповідь, як обрати тему для неї, а також загальні питания пасторської комунікаці'г.

Риторика - цс мистецтво правильного мовлення, наука про те, як впливати на людей своєю мовою. Вона -завжди входила до шкільної та університетської науки, але і'і завжди перебувала за межами колишнього СРСР. Вона зовсім зникла у нас. Схожа ситуація мала місце у середні віки, якщо порівнювати їх з античністю. Коли за часів античності треба було сперечатися з опонентом, шукати аргументи, то у часи середньовіччя достатньо було знайти відповідну "святу" цитату, а вона вже сама повинна була дійти до кожного. Риторика має такі три головні частини: інвенція (або пошук аргументів), диспозиція (або порядок розташування аргументів), елокуція (або словесна орнаментація, сюди відносилися фігури мовлення). Н.А.Безменова так сучасною мовою переформульовує ці три частини риторики: інвенція - це аналіз теми (референта), диспозиція - це лінійна експозиція референта, елокуція -це вербалізація референта. Вона також слушно підкреслює, що сьогоднішня відсутність риторики в нашій гуманітарній

'Докладніше про герменевтику див.: Герменевтика: история и современность. - M., 1985; Михаилов A.A. Современная философская герменевтика. Критический анализ. -Минск, 1984; Гидамер X,-Г. Истина и метод. - М., 1988; Гадимер X.-Г. Актуальность рекрасного. М., 1991 ; Шпет Г.Г. Герменевтика и ее проблеми // Контекст. - M., 1989;

1990; 1991; Чамокова З.А. Художественная коммуникация и язык: герменевтические и этно.методологичсские проблемы // Художественная коммуникация и семиотика. М., 1989; Калиниченко В. Густав Шлет: от феноменологии к герменевтико //Логос. - 1992. № 3; Руткевич А. Глубинная герменевтика АЛоренцера // Логос. 1992. № 3:

Долинин К.А. Интерпретация текста. М., 1985.

'Докладніше про гомілетику див.: Nichais J.R. The restoring word. Preaching as pastoral communication. - San Francisco, 1987; Игумен Федосии. Пастыри Церкви о проповеди// Журн. Моск. патриархии. 1990. №• 12.

32

освіті не дає можливості виховати сильні мовні особіїстос гі. без яких неможлива демократія' .

Філософія і логіки. Філососрія і логіка, особливо аналітична філосо4)ія, звернули свою увагу па звичайне спілкування. Це дозволило відійти від штучних концепцій мислення і комунікації и наблизитися до створення моделей реального спілкування².

Теорія аргументації - окремий підхід, що досить сильно базується па логіці. її фундатори, а цс - сучасні голландські вчені з Амстердамського університету, вважають, що логіка є занадто абстрактною для описання реальної комунікації, але водночас лінгвістика є занадто деталізованою. Тому вони вирішили створити нову науку. Аргументація при цьому визначається як "соціальна, інтелектуальна й вербальна активність, що служить тому, аби довести або спростувати думку, що складається з низки висловлювань і спрямована на отримання схвалення від аудиторії"³.

Той, хто говорить, намагається знайти підтримку від аудиторії. Але цс є можливим лише тоді, коли і він, і аудиторія використовують однакові критерії стосовно аргументів. Сам аргумент визначається як "висловлювання, що висувається на доказ або спростування думки"⁴.

Загалом цей підхід намагається сформулювати теоретичні засади того, як саме відбувається диспут, які аргументи є коректними, якими

'Докладніше про риторику див.: Безменови H.A. Очерки по теории и истории риторики. -M., 1991; Риторика и стиль. -M., 1984; Риторика и западноевропейская музыка XVII -первой половини XVIII в. М., 1983 ; Теория и практика риторики массовой коммуникации.

М., 1989; Общая риторика. - М., 1986; Гурвич С.С, Погорелко В.Ф., Герман М.А. Основы риторики. - Киев, 1988; Грауднни Л.К., Миськевич Ш. Теория и практика русского красноречия. - М., 1989; Проблемы литературной теории в Византии и латинском средневековье. - М., 1986; Михальская А.К. Пути развития отечественной риторики. Утрата и поиски речевого идеала // Филол. науки. 1992. - № 3. ^Дсякі з них підходів можна знайти у працях: Философия. Логика. Язык. М., 1987;

Ирнгт Г,.Х. фон. Логико-философские исследования. М., 1986; Ишмуратов А.Т. Логический анализ практических рассуждений. - Киев, 1987;

'Eemcreii F.H. van. GrootenJorst R., Kruiger T. HandbooK of argumentation thery. - Dordrecht, 1987. P.7.

^Evmvren F.H. van, Grootendorst R., Kruiger T. HandbooK of argumentation thery. - Dordrecht, 1987. P. 12,

33

с різновиди аргументів, які можуть припускатися мовні помилки. А мовцями при цьому є звичайні люди за звичайних обставии. Цс досить важлива відмінність теорії аргументації від логіки, яка хоча і'і вивчає комунікацію, але робить це у досить штучних контекстах. Відповідно теорія аргументації вивчас не думки, а їх вербальне виявлення, и цс іцс одна відмінність від логіки. Остання відмінність полягає у сильній соціалізації теорії аргументації, адже вона принципово звернена до іншого, таким чином виникає діалог'.