1.6.4. Знаки в семіотиці кіно

Кіпосеміотика (як і інші дослідження з художньої комунікації) розглядає знаки та коди як такі, що є не сталими, відомими наперед, а створюються в процесі перегляду фільму. Тобто знак, цю зустрівся в нашому звичайному спілкуванні, сприймається більш полегшено, він із сталого списку. Знак, що зустрічається взагалі у художній комунікації, може бути

17

невідомим нам, ми самі маємо дійти до ііоіо значення. ось mon снриііпяття художніх текстів с творчим процесом і 'і боку чкта» (піядача).

1.7. Що таке комунікація?

іїснус близько ста різних визначень комунікації. Проте на сьогоді ми не маємо такого визначення, яке задовольнило б усіх. 1, можливо не треба хвилюватися, адже, як нише Дж.Ньюмен, оскільки Д Ейнштейн не змінив "закони всесвіту", гак і жодне визначення н< змінить "закони комунікації"'. Щоб уявити можливі шляхи пошук' наведемо деякі існуючі підходи.

Л.Баркср визначає комунікацію як "процес взаємопов'язани:

елементів, що працюють разом, аби досягти необхідного результат або мети"². У цьому визначенні він підкреслює характер процесу^ це динаміка, яка не має кінця. З іншого боку, можна побачити, що туд не вистачає специфіки саме комунікації, бо це дуже широкД визначення, під яке можна підвести будь-що, наприклад, навітД телевізор як взаємопов'язані елементи, що працюють разом, щоД досягти необхідного результату.

Дж.Хаймс взагалі вважає, що комунікацію як таку досить важк< визначити наперед, існують лише загальні характеристики, яким можі відповідати комунікація в конкретній реалізації³.

К.Мортенсен пропонує таке розв'язання цього питання! "комунікація має місце, коли люди надають значення поведінці| пов'язаній з повідомленнями"⁴. Такого роду визначення комунікації несе в собі ту ваду, що воно чітко пов'язує її процес з людиною, тод| як комунікація має місце між людиною та машиною або між машинокз| та машиною. І

Дж.Майєрс і М.Майєрс визначають комунікацію як "загальної передбачуваний, постійний і завжди присутній процес розподілу значень!

'Див.: Newmaii J.B. A rationale for a definition of communication // Communication and Culture. N.Y„ 1966. -P.55.

'Barker L.L. Communication. Engelwood Cliffs: Prentice Hall, 1984. P.5. \U,HB.://wiw 0. Toward ethnographies communication: the analysis of communicative events // Language and Social Context. - Harmondsworth, 1972. - P. 26. ^Morlcnscn C.D. Communication: the study of human interaction. - N.Y, 1972. - P. 14

>a •101ЮМОГИ символічної взаємодії' '.

Комунікацію в малій групі один з авторських колективів визначає як "і іроцес іісрбальї юї і і іевсрбальї юї взаємодії в ситуаі ці обличчя до обличчя вмалііігрупі"².

Дж.Олвуд розглядає комунікативну ситуацію як випадок поведінки, яка має стосунок до набору комунікативних інтсіщіи\ :

Ми можемо продовжити список цих визначень, але чітко маємо усвідомити, що визначення самі по собі мають тільки те значення, що вони відповідають тій чи тій моделі комунікації, що її хоче захищати, вивчати, впроваджувати дослідник. Визначення у цьому випадку є необхідним елементом майбутньої моделі й не мають окремого від неї життя.

Ми, зі свого боку, пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформацісю. Чому саме прискорення^ Тому що кожен у комунікації зацікавлений у тому, щоб швидше дійти істини, відкинути ті можливі брехливі перекручення, що їх уводить комунікатор. ' Оскільки всі засоби масової комунікації виросли на тому, щоб прискорити процес інформування. Й телебаченню вже подекуди вдається звести до нуля цей розрив між часом події та часом споживання інформації про цю подію. Як приклад можна навести випадок з освітленням CNN початку війни в Перській затоці, коли президент США змушений був перервати прес-конференцію, присвячену цьому, щоб на свої очі побачити, що саме відбувається насправді.

Ми б хотіли підкреслити деякі риси нашого визначення комунікації як прискорення обміну інформацією. Обмін інформацією перебігає незалежно від нашого бажання. Наприклад, пожежу ми можемо відчути, коли вона наблизиться до нас. Проте якщо нас хтось сповістить про неї, ми можемо дізнатися про це лихо раніше. Отже, комунікація -це свідоме прискорення процесів інформаційного обміну, У зв'язку з чим набагато збільшується ефективність таких обмінів.

Mycrs G.E., Mvers M.T. The dynamics of human communication: a laboratory approach. -N.Y., 1980.-P. I].

'Barker L.L, Cegala E>.J., Kibler R.I., Wühlers K.J. Groups in process: an introduction to small group communication - Engelwood Cliffs: Prentice Hall, 1979. P. 10.

Див.: Allwood J. On the analysis of communicative action. -Gothenburg, 1978. - P. 10.

19

Людство весь час намагається прискорювати подібні ііроцсс| Сьогодні воно робить цс 'за допомоги електронних засобів зв'язкі Але і'і виникнення мови в далекому минулому ми теж можем розглядати як засіб прискорення. Подивимося на неї з цього погляд:

Що в її структурі краще спрацьовує для подібною функціонування Мова має сталий набір сигналів, тобто слова її не створюються ^:

разі потреби, вони відомі заздалегідь. Ми не відчуваємо себе авторамі слів, хоча такс відчуття виникає стосовно висловлювань. Тобто нов ситуації (за межами, сталого списку) нам вдасться охопити чавдякі синтаксису, тобто новим комбінаціям сталих сигналів-слів. І ще одн™ особливість: слова-сигнали побудовані так, що вони більш сталі їй рівні своєї форми (літери або звуки), ніж на рівні змісту (значенняд Слово "собака", наприклад, має досить сталу форму, але з бокд використання його значення нам вдається відсилати за його допомог] й до великого собаки, й до малого, й до рудого, й до скаженого, до пораненого. "Собакою" ми можемо навіть у переносному значені позначити людину, котра нам чимсь не подобається. _

Тобто вихід на нову ситуацію (список яких нескінченнийд відбувається у нас на двох рівнях: на рівні відкритого змісту й ні рівні нових комбінацій цих змістів. Як бачимо, структура мощ досить вдало поєднує властивості закритої й відкритої систем, ще дозволяє їй активно прискорювати процеси обміну інформацією. Д(| того ж ми маємо, навпаки, "гру на неприскоренні", яка реалізується в літературі. В теорії літератури є навіть відповідний термін -ретардація, тобто уповільнення. Неможливо читачеві детективу, наприклад, сказати відразу, хто є вбивцею. Той текст побудований таким чином, щоб відкрити цю істину якомога пізніше. Отже, прискорення/неприскорення є важливою рисою організації комунікативного процесу, й тому ми внесли цс до свого визначення.

Водночас ми акцентували, обмін, а не просто передачу інформації, тобто комунікація можлива лише за активної позиції не тільки комунікатора, але й аудиторії. Й прискорення як загальна риса має ще одну особливість: воно відокремлює справжню комунікацію від випадкової, коли людина нічого не збиралася передавати.

Загалом же, мабуть, на сьогодні більш прийнятним має бути підхід, який характеризує не визначення, а можливе поле дій, можливе комунікативне поле.

20

! 1,і]і|->іі]<:іад, Дж.Гсрбнер пои'я '.ус комунікацію із суттю іі роллю повідом¹⁰'¹¹³ У суспільстві¹ . Він визначає ііріі цьому такі віїїсмопов'язані компоненти комунікативних досліджень:

І) копи і модуси: як декодується повідомлення, як ііого струкгурувати в усіх ([юрмах - вербальній, нсвсрбальніи, жестовііі і

т. її.:

2) обмін: що відбувається, коли ми отримуємо повідомлення, які характеристики ми приписуємо повідомленням, які соціальні, індивідуальні ролі виконуємо, коли інтерпретуємо й використовуємо повідомлення;

3) системи та інституції: необхідно приділяти увагу великим системам - таким, як мас-медіа, а також комунікативним компо­нентам в інших організаціях.

Д '..Гсрбнср виокремив також три головні етапи у розвитку кому: ікації:

1 ) доіндустріальііий,якїїи відбувався "обличчям до обличчя" й охоплював усю спільноту;

2) друкований, який був створений першою індустріальною революцією, що розбила ритуал, зробила життя плюралістичним, оскільки відібрала від касти пріоритети щодо комунікації історій про життя. У результаті з'явилася масова аудиторія;

3) телевізійний, який з'явився завдяки другій індустріальній революції. Дж.Гербнер знову пов'язує його з ритуалом: люди дивляться телевізор за розкладом, а не за програмою. Всі інші засоби комунікації виділялися вибором. А цс вимагало писемності, розвивало смаки, ідеї, стосунки. Невибірковий засіб є таким, до якого діти прилучаються при народженні. Вони отримують моделі поведінки ще до того, як навчаться читати.

'Див. : Sli(ii-i) N.W. Challenges to communication research in the age of information // ^ommunicatiojns Research: the challenge ol'the information age. -Syracuse, 19S8.

21

Розділ 2

комунікація і суспільство