4.1. Комунікативна стратегія і комунікативний процес

Ііід комунікативною стратегією ми будемо розуміти ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей. Останні можна розділити на два головні класи:

а) стратегії подання інформації;

б) стратегії отримання Інформації.

Під першими ми будемо розуміти найбільш вигідні для промовця варіанти подання інформації, під другими - шляхи, контексти, за якими можна отримати від співрозмовника необхідну для вас інформацію.

Ці стратегії можна реалізувати в межах різних комунікативних дискурсів, тобто в межах тих чи тих типів вербальних та нсвербальних контекстів, які докладніше будуть розглянуті у наступному розділі. Наприклад, потрібну інформацію пропаганда може викласти у вигляді кінодискурсу, або розвідка може використати дискурс приватного листа для того, щоб увести в оману військового супротивника.

Під комунікативним процесом ми будемо розуміти тс чи те поєднання комунікативної стратегії та комунікативного дискурсу.

До стратегії ефективного подання інформації відноситься механізм створення довіри. Проблема довіри цікавить такі ділянки, як реклама, пропаганда, "паблік рілейшнз", розвідка. Для політиків як під час перевиборної боротьби, так і після неї в їхніх стосунках з виборцями проблема створення довіри є чи не найсуттєвішою.

Американські психологи, наприклад, установили можливість ситуації довіри за наявності таких складників: залежності (коли результати дій іншого є для вас важливими), передбачуваності (коли

56

iii! \ku ič впевненість у діях іншого), альтернативних можливеє і сі'і (коли ції вільні в проведенні ваших дій).

У принципі довіра як аксіома комунікативної поведінки вже іакладена в нас. Адресат, як правило, вважає, що перед ним щіірий співрозмовник, якщо він не має ніякої додаткової інформації, яка цьому суперечить. Брехня - цс радше нснормована поведінка, ніж звичайна. Проте якщо в історії наших стосунків з конкретною людиною зафіксована можливість брехні, ми намагатимемося відшукати її в 'її словах, навіть коли її там не буде. Ось чому так важлива початкова стадія розмови, аби не дати можливості іншого розуміння того, що говориться.

На ступінь довіри досить сильно впливають такі параметри' :

1) репрезентація промовця: якими саме словами його було представлено аудиторії. Обов'язково слід показати в його минулому такі ситуації, де використовувалася довіра до його слів. Репрезентація має суттєве значення, хоча й не може змінити ситуації у випадку подальшого невдалого виступу;

2) адресат реагує не тільки на вербальну, але й на невербальну ситуацію, яка насправді може початися задовго до самої промови. Тип одягу, зачіски, поведінки промовця також формує той чи інший ступінь довіри до його слів;

3) статус промовця, статус організації, яку він репрезентує, є суттєвими чинниками у формуванні рівня довіри;

4) оскільки комунікація розповсюджується на групу через лідерів думки, слід орієнтуватися на досягнення довіри у лідерів думки. У деяких випадках це навіть краще, бо лідери думки являють собою більш чітко окреслену групу;

5) при побудові промови слід ураховувати роль громадської групи, представниками якої можуть бути слухачі. Якщо наблизити до цієї групи самого промовця, то цс, поза сумнівами, допомагатиме встановленню довіри. Наприклад, виступ учня перед учнями, а не вчителя;

6) до промови слід включати посилання на представників групи слухачів (вікові, статеві, соціальні, расові тощо). Згода з цими уявленнями досить важлива для того, хто виступає;

'Див.: Bc'tliiighaii.v Е.P. Persuasive communication. N.Y., 1968.

57

7) комуиікатор може використовувати посилання на авторитети, прийнятні для конкретної і руни. Постання авторитетів 'зі своїм повідомленням покращить рівень довіри самого промовця;

8) якщо кількість слухачів доенть велика, слід адаптуватися під найбільш чисельну підгрупу, у випадку індивідуального спілкування підкреслювання однаковості із слухачем с обов'язковим елементом, ііс допомагає встановленню довіри.

Цс був приклад вироблення стратегії найбільш ефективного подання інформації. Розглянемо деякі приклади побудови стратегії найбільш ефективного отримання інформації, умовно ми можемо позначити цю ситуацію як таку, де людина "розкривається" краще. Раніше ми вже досліджували щирість як комунікативну категорію, яка найкраще виявляє себе у таких ситуаціях' :

а) щирість, як правило, має місце у відповідь на щирість іншої особи;

б) розмова з незнайомим (наприклад, у потягу), коли перед промовцем виникає співрозмовник, з яким він може розмовляти без побоювань;

в) бажання виглядати ознайомленим, при цьому немовби відбувається подання інформації з рівня ієрархічно вищого, ніж той, до якого належить співрозмовник.

Відповідно ми добре знаємо ситуації, які свідомо моделюють виникнення цих можливостей з метою отримання необхідної інформацї:

а) тип '•'•підсадна качка'\ коли людина видає себе за свого, щоб отримати інформацію, яку видають лише своїм;

б) тип "цього ви знати не можете'¹'¹ - свідоме зниження інформаційних можливостей людини, яка у відповідь, намагаючися підняти свій рівень, може "вибовтати" необхідну інформацію;

в) тип "мм и самі це знаємо'''' зустрічається у випадку допиту: коли людина розповідає комусь уже відому інформацію, для неї цс набагато полегшує процес.

Ці комунікативні стратегії можна позначити як ^комунікативну пастку".

'Див.: Почепцок Г.Г. "Тройное означивание" в структуре семиотического процесса // Логика, психология и семиотика: аспекты взаимодействия. Киев, 1990.

58

Nin аналізували загальніїіі вигляд комунікативних процесій у попередньому розділі. Зупинимося тепер докладніше на складниках цих комунікативних процесів.