КИЇВСЬКИЙ УН1ВЕРСИ l El ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГЕОРГІЙ ПО ЧЕПЦОВ

ТЕОРІЯ КОМУНІКАЦІЇ

2 видання, доповнене

Київ Видавничий центр "Київський університет " 1999

ПЕРЕДМОВА

Україна сьогодні стає динамічним суспільством, в якому комунікація починає посідати нове місце. Від суто теоретичного поняття в науковому плані або ритуальної складової суспільного життя комунікація стає важливим чинником як суспільного, так і бізнесового життя сьогодення. На цьому тлі виникають нові наукові царини, серед яких "Теорія переговорів", "Аналіз і розв'язання конфліктів", "Паблік рілейшнз" та інші, що мають як базову дисципліну саме теорію комунікації. Ми ввійціли до нового світу, і в цьому переході чи не найголовнішу роль відіграла комунікація, адже саме політична комунікація уможливлює зміни суспільних систем. Світ давно вже зрозумів роль цієї науки, спробуємо змінити своє уявлення про неї й ми.

Ми зупинимося на головних тезах нової науки, яка щойно формується. Тому тут відіграють особливу роль можливі підходи та існуючі школи. Особливість гуманітарної науки, на відміну від природничої, якраз і полягає в існуванні низки можливих моделей того самого явища. Й саме це є не винятком, а нормою кожної гуманітарної дисципліни, для якої характерна альтернативність тих чи тих можливих підходів. Можна оголосити один з них найголовнішим, найправдивішим, але тоді це вже не буде наукою. Навіть для однієї науки характерною є постійна зміна можливих парадигм, можливих наборів головних поглядів, про що досить аргументовано писав Томас Кун'.

Є ще одна принципова різниця між теорією комунікації та деякими іншими гуманітарними науками. Теорія комунікації виростає з практики суспільних комунікацій і набагато активніше використовується в практиці. Досить лише назвати журналістику, рекламу та "паблік рілейшнз" як можливі царини застосування теорії комунікації. В деякі періоди історії вона навіть стає наукою, на яку починає спиратися весь апарат держави. Ми маємо на увазі пропаганду у випадку

'Див.: Кун Т. Структура научных революций. M., 1977.

тоталітарних держан, ко-'ііі саме цей комунікативний аспект функціонування держави стає чн не найголовнішим.

Людство весь час тримало руку на пульсі цієї науки, називаючи її рі інимії іменами. В античні часи це була риторика, в середні віки, коли головною комунікацією стає церковна, - цс гомілетика і герменевтика, •за тоталітарних часів - пропаганда, и лише сьогодні ми вийшли на нейтральну з погляду контексту свого функціонування науку-теорію комунікації.

6

Розділ 1 МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

1.1. Комунікація як об'єкт дослідження

Ми живемо в світі комунікації. 70 % свого часу людина витрачає на комунікацію. Без ефективного ведення комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. З якими головними характеристиками комунікації ми зустрічаємося?

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація - це наше звичне використання мови. До невербальної належать міміка, жест, поза, тип одягу (наприклад, якщо людина йде виступати на вечір ветеранів, щоб її краще сприймали, вона одяг­неться інакше, ніж на зустріч з молоддю), зачіска тощо, а також інтонація, тембр голосу та ін. Так, у США низький голос був ознакою мужності, тож багато людей зірвали собі голос, намагаючись зробити його більш низьким. Сюди віднесемо імітацію голосів видатних людей, популярних співаків або акторів. А першою зімітувала голос Баба-Яга, котра хотіла розмовляти як Телесикова мама.

Людина краще керує вербальною інформацією, часто залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. И цим видає себе. Бо сам тембр голосу може видати, чи говорить людина правду, чи ні. У переговорах за допомогою невербальної інформації можна дізнатися, до якої межі може дійти супротивник, і потім використати цю інформацію у продовженні переговорів.

Вербальна комунікація має більш системний, більш структурований характер. Не такою чіткою є невербальна комунікація, але й вона несе в собі достатньо інформації.

Комунікація може бутп усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування обох сторін, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший

в усній формі. IlitChMoisoï комунікації від людини вимагають, наприклад, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючії, що саме ми написали тоїі чи інший документ. А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була набагато сильнішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина мала змогу його порушити. А щоб ще більше ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продаж землі - і свідки запам'ятовують, що саме так це й було. А щоб сила слова була сильнішою, використовували грудку землі. Або інколи свідкам дерли вуха. Сьогодні свідки залишилися з нами, наприклад, у ситуації весільної церемонії.

Друковану комунікацію, на додаток до писемної, запропонував відокремлювати представник Празької лінгвістичної школи И.Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо передавати детально особливості адресанта, того, хто пише, ми уніфікуємо письмо, роблячи його друком. Але в ситуації поздоровлення ми радше використаємо листівку з текстом, написаним власноручно.

До усної комунікації звертались у минулому представники владних структур, щоб не залишалося можливих матеріальних свідків подій. Так, розстріл у Новочеркаську був здійснений за усним наказом. Або коли стався інцидент з кораблями США у берегів Криму 1988 p., теж не могли знайти письмових наказів, аж доки М.Горбачев не "пригадав", що було відповідне рішення Політбюро 1986 p., коли відбувся перший такий інцидент.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої належать офіційні ситуації, які набагато сильніше контролюються тими, хто бере в них участь. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. З іншого боку, у цьому випадку ми користуємося не заздалегідь підготовленими текстами, а самі їх породжуємо. І той, і другий варіант є досить поширеними у людському спілкуванні.

Ми можемо побудувати класифікацію, йдучи іншим шляхом, за кількістю співрозмовників'.

1 - внутрішня комунікація, коли людина розмовляє з собою наодинці;

2 - міжлюдська комунікація;

3-5 - комунікація в малих групах;

20-30 і більше - публічна комунікація. Наприклад, виступ перед

,і\.пі горією. Туг уже с функціональний розподіл:

- активний промовець і пасивна аудиторія;

- 100 і 6\:}ш\с-органпаціііііа комунікація. Коли люди працюють в олнііі організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які загалом і формують клімат фірми, заводу тощо. Тут з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути роз­ходження між формальним (тобто призначеним) та дійсним лідерами.

- 1000 і більше -масова комунікація, яка включає до себе газети, журнали.телебачення,радіо.

11,с все різновиди комунікації в межах однієї мови та однієї культури, але оскільки в світі існує близько 3500 мов, то, стаючи співрозмовниками навіть англійською, латиноамериканець та європеєць можуть відчути конфліктність своєї поведінки, бо вони звикли розмовляти на різній відстані один від одного. Тому тут ми можемо виділити такі різновиди комунікації, як міжнародна та міжкультурна, оволодіння якими теж вимагає особливих навичок. ;

Отже, комунікація - це складний процес, кожна модель може взяти з нього якісь свої особливості. Дж.Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи'. В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно роль цього адресата є досить пасивною, він може отримати лише те, що передав йому адресант. У випадку другої школи, комунікація розглядається як виробництво та обмін значеннями. Тут вивчаються тексти та культури. Повідомлення у цьому випадку буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а радше породжуватиметься з отриманого самим адресатом досить активно. Ми, у свою чергу, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.

Ще з початку XX ст. виникла суперечка з приводу відмінностей між природничими та гуманітарними науками. Російський філософ С.Л.Франк писав, що дослідник мурашника не є частиною мурашника, а дослідник громадських процесів є сам частиною цих процесів. Тобто коли біолог вивчає клітини, він як суб'єкт відокремлений від клітини-об'єкта. У випадку мови суб'єкт та об'єкт злиті разом. Додайте до

'Див.: Fiske .1. Introduction to communication studies. - London. 1990.

9

цього ще ii такс спостереження: гуманітарний дослідник може працювати, охопивши 100 % своїх об'єктів, наприклад, дослідник творчості Т.ІІІевченка може спиратися на всі його твори. Натомість неможливо уявити біолога, котрий вивчив би всі існуючі клітини. Отже, вчені діїішли висновку, що с суттєві відмінності між природничими та гуманітарними науками. І в майбутньому на нас чекає створення якогось варіанта "гуманітарної математики", яка була б здатна описувати явища, пов'язані із свідомістю. Й сьогодні вже почали з'являтися відповідні праці'.