2. Економічні та соціальні фактори, які забезпечу­ють сталий розвиток продуктивних сил

Визначення "сталій розвиток" для продуктивних сил постіндустріального розвитку означає економічне зростання на осно­ві нових технологій, переходу від товаровиробників до обслуго­вуючої економіки. Виробництво послуг та інформації при ста­лому розвитку відіграє провідну, домінуючу роль. Знання та ін­формація стають провідною продуктивною силою. На практиці це має вид частини суспільства - інтелектуального суспільства, яка через інформацію контролює процес матеріального вироб­ництва і створення високих технологій і, таким чином, забезпе­чує сталий розвиток.

Вихідним у термінологічному понятті "сталий розвиток" є слово розвиток. "Философский энциклопедический словарь" тлумачить це слово, як "необоротна, спрямована, якісна зміна об’єктів будь-якої природи" [М, 1983р., С. 651]. Є два різнови­ди розвитку: еволюція га революція Еволюційний метод розви­тку повільний, поступовий, а революційний — різкий злам, рап­товий перехід у нову якість. Як еволюційний, так і революцій­ний процеси мають два напрямки: прогрес та регрес. Прогрес - це рух об'єкта, що розвивається уперед , по висхідній траєкто­рії від гіршого до кращого, від нижнього до вищого, від недос­коналого до досконалого. Регрес - рух назад, по низхідній тра­єкторії від вищого до нижнього, від кращої о до гіршого. Отже розвиток може мати різі рівні за спрямованістю тенденції - прогресивну та регресивну. Проблема прогресивності або ре­гресивності в економіко-екологічному сенсі має суттєве і принципове значення. Дуже часто прогресивні зміни в науко­во-технічному процесі розвитку продуктивних сил проявляють свою регресивність у екологічному аспекті, або питаннях мо­ралі, культури, права.

У зв’язку з цим важливим є питання про перевагу тих чи ін­ших факторів розвитку. Ми звикли до того, що домінантою роз­витку мають бути фактори економічного характеру: рівень роз­витку продуктивних сил, валовий національний продукт, проду­ктивність праці, собівартість продукції, виробництво продукції на душу населення, тощо. Але ці чинники (фактори) досить часто вступають у суперечність з якістю природного середови­ща. Навіть у випадку, коли ці чинники ми приводимо у повну злагодженість з екологією, то залишається загроза культурної деградації і політичне зниження морального рівня суспільства. Не може бути сталого розвитку продуктивних сил і при наявнос­ті конфліктів між політичними силами, в умовах міжнародного тероризму. Отже, сталий розвиток не слід сприймати лише че­рез економічний чи екологічний імперативи у виробництві та споживанні. Сталий розвиток - це органічне поєднання трьох видів факторів економічних, соціальних та екологічних.

Вперше термін "сталий розвиток" було запропоновано Евою Больфур та Весом Джексоном у 1980 році. Пізніше у перекладах заявились національні варіанти цього терміну, які мали дещо інші відтінки "сталий розвиток", "устойчивое развитие". Слово "сталий" у тлумачному словнику української мови означає постійний, не­змінний. Поруч із значенням постійності та незмінності у цьому ж словнику наводяться й такі аспекти слова "сталий", як безпе­рервність і невпинність. Тобто в цілому словосполучення "ста­лий розвиток" є найбільш вдалим терміном, що поєднує в собі розвиток підтримуваний, регульований, збалансований, оптимізований. гармонізований, безперервний протягом низки людсь­ких поколінь.

Багато вчених вважають сталий розвиток ідеальною моделлю продуктивних сил, змістом якої є подолання та коригування та­ких небезпечних рис людини, як накопичення, ненаситність, надмірна жадібність до життєвих благ.

Сталий розвиток продуктивних сил регіону — це прагнення до­сягти бажаного рівня їх розбудови за рахунок мобілізації внутрі­шніх та зовнішніх можливостей регіональної економіки. Бажаного рівня можливо досягти за умови не тільки нарощування виробни­цтва матеріальних благ (матеріальний фактор залишається однією з основних умов існування людей), але й зміною ціннісних пріори­тетів людини. Якщо раніше мова йшла про соціально-економічну стабільність, то зараз йдеться про "екологію духа", про духовно-інформаційні параметри розвитку продуктивних сил.

Факторами сталості розвитку продуктивних сил регіональ­ної економіки є також низка загроз та можливостей зовнішнього та внутрішнього середовища. Важливими показниками є: полі­тичне становище, раціональне використання природно-ресурсного виробничого потенціалу регіону, результати ринко­вого реформування відносин власності, поліпшення умов та се­редовища життєдіяльності населення, збереження екологічної безпеки території регіону.

Висновок про сталість розвитку продуктивних сил не можна робити на основі аналізу лише одного з факторів. Вимогам стало­сті повинна відповідати уся система продуктивних сил регіону. Необхідно, через це, аналізувати дію усіх факторів за певними напрямками протягом декількох років. Отже перелічені вище фа­ктори сталого розвитку продуктивних сил слід вивчати у таких агрегованих напрямках:

• уречевлений, фізичний капітал (кількість і якість землі, обсяг, структура, стан і ефектив­ність основних фондів, тощо);

• людський капітал (чисельність та структура населення, структура зайнятості, культурний і профе­сійний рівень населення);

• фінансові ресурси регіону;

• доскона­лість ринкових відносин (рівень концентрації, інфраструктура ринку, рівень приватизації, рівень державного регулювання);

• не­економічні фактори (політичне, соціально-культурне середови­ще);

• глобальні умови (стан світового господарства. глобалізація економіки, зовнішні загрози, участь у транскордонному та світо­вому співробітництві, регіональних інтеграціях).

Вивчення впливу ресурсного фактору посідає особливе місце в концепції сталого розвитку. Ресурс розвитку - це будь-який чинник, що є необхідним для розвитку, робить його можливим, здатний сприяти йому. До ресурсів розвитку або засо­бів розвитку відносять матеріальні та духовні ресурси. Матеріа­льні ресурси бувають речовинні та енергетичні. Існує поділ усіх ресурсів на природні (які містяться у природі) та штучні, ство­рені або перетворені людиною.

При цьому саме людина є винятковим, основним ресурсом розвитку, здатним приводити в дію усі інші види ресурсів. Люд­ський чинник у сучасних роботах позначається як людський ка­пітал, або як інтелектуальний потенціал продуктивних сил сус­пільства, країни, регіону. Матеріальні ресурси, які завжди були мірилом розвитку суспільства, поступаються перед цінністю людського інтелекту. В умовах сталого розвитку панівною є сфера послуг, особливо: інформація, наука, освіта, культура. Розвиток цих напрямків людської діяльності означає нарощу­вання інтелектуального потенціалу суспільства, який у свою чергу, визначає сталий розвиток продуктивних сил. Власне, ос­новною метою сталого розвитку є забезпечення високої якості життя нинішнього та майбутніх поколінь.

У сталому розвитку інформація стає особливо важливим чин­ником. Інформація є в'яжучим матеріалом, як цемент у будівни­цтві, який поєднує різні форми продуктивних сил в єдине ціле на рівні країни та її регіонів. Ще на початку ідеї стабільного розви­тку було достатньо оцінено значення інтеграції різних галузей людської діяльності, в ході якої посилюється їх взаємовплив та запліднення ідеями, отриманою інформацією, засобами нагрома­дження інформаційного потенціалу, як необхідного ресурсу роз­витку продуктивних сил. Інформація впливає на сталість розвит­ку на усіх рівнях людської діяльності. Від її змісту залежить під­вищення або пониження сталості розвитку продуктивних сил.

Здатність отримувати інформацію і використовувати її стає вирішальною умовою я утримання на ринку світової конкурен­ції, збереження та зміцнення геополітичного положення країни, входження до інформаційної епохи.

Проте слід сказати, що існує загроза інформаційної небезпеки. Це можливий негативний вплив новітньої інформаційної техніки на здоров'я людини, серйозна небезпека несанкціонованого про­никнення до інформаційних систем та мереж, комп'ютерні злочи­ни, створення електронних досьє на членів суспільства, інформа­ційне шпигунство. Без належної системи захисту від негативного впливу інформаційного ресурсу сталий розвиток не мислимим.

Політичним фактором сталого розвитку є потреби людей. Сту­пінь задоволення потреб залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Поняття потреба означає внутрішню вимогу чогось з боку ор­ганізму, особи, соціальної групи або суспільства як цілісності: це відсутність або нестача чогось необхідного для життєдіяльності та розвитку. Існує поділ потреб на біологічні та соціальні, матеріальні, економічні та духовні, споживання і виробництва. Найважливіша особливість потреб - динамізм та мінливість. Одні потреби зміню­ють інші, вони зростають і розширяються. Це зростання має як кі­лькісний, так і якісний характер. Потреба людини давно вийшли за межі життєво необхідних і стають дедалі некерованими, що загро­жує розбалансуванню системи виробництва і споживання.

Потреби є показником рівня якості життя населення, а також процесу сталого розвитку продуктивних сил. Потреби зростають і це підштовхує до інтенсифікації виробництва, вона, у свою чергу, неминуче породжує нові потреби, що знову спонукає нарощуван­ня виробництва. Саме такий процес нарощу­вання виробництва і споживання потреб значною мірою породили ідею сталого розвитку. Це означає, що людські потреби є голо­вним фактором сталого розвитку продуктивних сил.

З точки зору сталого розвитку невпинне зростання і некерова­ність потреб можна оптимізувати лише завдяки переходу до фор­мування та задоволення оптимальних або розумних потреб. Але оптимальні або розумні межі потреб майже неможливо визначити, а тим більше дотримуватись їх. До зразкових з точки зору обме­ження потреб не можна віднести жодну з країн світу. Якщо нашу та подібну їй країни можна звинуватити у марнотратстві природ­них та інших матеріальних ресурсів (висока матеріаломісткість ба­гатьох виробництв), то розвинуті країни марно витрачають вели­чезні кошти та ресурси на дорогу рекламу, не говорячи вже про військові витрати, бюрократичний апарат. Якщо людина не зведе свої потреби до рівня розумності, то наступні покоління залишать­ся без ресурсів.

Важливе значення для сталого економічного розвитку і про­гресивних структурних перетворень набувають вимоги закону міжрегіональної економічної інтеграції та укріплення економічних підвалин державності. Тенденціями інтеграції є процеси розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торговельних, фінансових і інших зв'язків.

Міжрегіональна економічна інтеграція - закономірне явище сучасності. Інтеграційні процеси розвиваються паралельно з прагненням регіонів до суверенізації (федералізації) і тому важ­ливого значення набуває вивчення регіональної економіки та по­літики не тільки України а й країн СНД. Економічні переваги ін­теграції визначаються насамперед тим, що вона є важелем подо­лання автаркічних та сепаратиських відцентрових тенденцій окремих територій, засобом укріплення економічних і політич­них основ державності і є гарантією територіальної цілісності України, її економічної і національної безпеки.

В цілому всі обмеження сталого розвитку продуктивних сил країни та її регіонів складаються з трьох груп. До першої групи слід віднести усі чинники економічного та науково-технічного потенціалу. Будь-які суб'єкти економіки, наприклад регіону, не вирішать екологічну проблему, або проблему вдосконалення на­уково-технічного процесу без значних фінансових ресурсів. То­му цей чинник може надовго загальмувати процес сталого роз­витку продуктивних сил у цьому регіоні.

Другою групою стримуючих чинників сталого розвитку є де­фіцит або низька якість вітчизняного екологічного устаткування.

Третьою групою - є недосконала методологія та методи визна­чення економічної шкоди та збитків, зумовлених забрудненням та деградацією навколишнього середовища. Нейтралізувати цю гру­пу чинників стримування сталого розвитку продуктивних сил ре­гіону можливо лише шляхом застосування принципово нового економічного механізму природокористування.