2Лекція 6

3

Тема: наукові основи державної регіональної політики План викладення і засвоєння матеріалу

1. Сутність, об'єкти і суб'єкти та принципи державної регіональної політики.

2. Цілі і завдання регіональної політики.

3. Рівні регіонального управління і їх функції.

4. Механізм реалізації державної регіональної політики і його основні елементи.

4.1. Організаційно-правова база.

4.2. Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної еко­номічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики.

4.3. Спеціальні (вільні) економічні зони.

4.4. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво.

1. Сутність, об'єкти і суб'єкти та принципи державної регіональної політики

Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним роз­витком країни з урахуванням об'єктивних процесів, що відбува­ються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Поняття регіональної політики можна розглядати у ши­рокому і вузькому розумінні слова. У широкому розумінні регіональна політика є сферою діяльності по управлінню еко­номічним, соціальним і політичним розвитком країни у регіональному аспекті, як складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку. У вузькому ро­зумінні регіональна політика розглядається як сукупність ор­ганізаційних, правових та економічних заходів, які здійснюють­ся суб'єктами регіональної політики у сфері регіонального роз­витку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Передумовою здійснення регіональної політики України є наявність територіальних диспропорцій у соціально-економічно­му розвитку. Основними причинами загострення регіональних диспро­порцій є:

-по-перше, тривала соціально-економічна криза, яка виявила різний ступінь адаптованості окремих регіонів до нових еко­номічних умов;

-по-друге, нерівномірність розміщення підприємств базових галузей, які за останні роки характеризу­ються більш стабільними показниками розвитку;

-по-третє, невідповідність галузевої структури економіки регіонів сучасним тенденціям, унаслідок чого у частині регіонів сільське господарство у валовій доданій вартості переважає над промисловістю і регіони є аграрно-індустріальними (Волинська, Кіровоградська, Тернопільська та ін.); це є важливою причиною низьких темпів економічного зростання на фоні глибокої кризи в агропромисловому комплексі;

-по-четверте, незавершеність правового оформлення механізму бюджетного регулювання, яке не дає можливостей місцевим бюджетам сформувати фінансові ре­сурси для розвитку територій.

Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритет­ною галуззю промислового виробництва для 16 регіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських про­дуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької облас­тей — металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей — машинобудування, для Луганської та Пол­тавської областей — виробництво коксу, продуктів нафтопере­робки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївсь­кої, Рівненської областей та м. Севастополь — виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропет­ровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківсь­ка області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севас­тополь не досягає 1,0% від загального промислового виробницт­ва по країні. В Україні зберігаються суттєві регіональні диспро­порції за обсягом промислового виробництва на одну особу — ко­ефіцієнт варіації за цим показником упродовж останніх років становить понад 10 разів.

Основними об'єктами регіональної політики є регіони (райо­ни), тобто адміністративно-територіальні одиниці різних рівнів (об­ласті, АР Крим, райони, міста, села, селища). Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні території, зони стихійних лих, техногенних катастроф, проблемні регіони(території, які характеризуються найвищим загост­ренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональ­ним розміщенням продуктивних сил).

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяєть­ся так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної пробле­ми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні про­цеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість та­ких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріаль­них ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності на­селення; створення економічних та інституційних умов для аре­алів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

Певних заходів потребують і розвинені регіони, у яких виникають екологічні проб­леми, проблеми комплексного використання ресурсного по­тенціалу та ін.

Оцінювання об'єкту проводиться на основі методики, затвердженої Постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2005 р. № 263. Від того, наскільки об'єктивно визначені критерії і виділені регіони, залежить її успіх та результативність.

Суб'єктами регіональної політики виступа­ють органи державної виконавчої влади та місцевого са­моврядування.

В основу розроблення та реалізації регіональної політики ма­ють бути покладені такі принципи:

- ефективності заходів регіональної політики, реалізація яких повинна мати економічний, соціальний та екологічний ефект як для окремого району, так і для національної економіки в цілому;

- комплексно-пропорційної спрямованості розвитку тери­торії, відповідно до якого у економічних районах різних рівнів повинен бути сформований господарський комплекс, в якому витримані основні галузеві і територіальні пропорції;

- послідовності, що передбачає дотримання етапності у реалізації цілей і завдань регіональної політики та диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

- пріоритетності у досягненні соціально-екологічних цілей пе­ред економічними;

- перспективності, відповідно до якого усуваються не лише існуючі територіальні диспропорції, а й прогнозні;

- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інте­ресів;

- субсидіарності, що передбачає максимальне наближення послуг, які надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів.

Дотримання цих принципів є основою забезпечення успішної реалізації та результативності заходів щодо регіонального роз­витку, адекватності важелів та інструментів регіональної політи­ки потребам регіонів.

Як серцевина політики розглядається реалізація економічних цілей і завдань державної влади. При регулю­ванні розвитку неекономічної сфери (наприклад, екологічної або демографічної), все одне неминучим є використання органі­заційно-економічного механізму, насамперед фінансових ва­желів.