1.13. Специфічні методи

3.1. Картографічний метод.

Інструмент картографічного методу – карта. Розрізняють наступні соціально - економічні карти:

1. що відображують точну локалізацію соціально-економічних об'єктів і передавальні їх геометричні особливості;

2. окремі ознаки, що відображують, і особливості соціально-економічних систем і їх елементів;

3. просторові і тимчасові процеси, що відображують, в соціально-економічних системах і взаємодії їх елементів;

4. синтетичні, на яких показані соціально-економічні системи як цілісні утворення.

Карти виконують інформаційну, пізнавальну, пояснення функції. Просторовий аналіз на основі картографічного методу досліджує сукупність чинників регіонального розвитку з метою виявлення загальних закономірностей розміщення продуктивних сил або їх компоненти для розробки проекту територіального плану розвитку господарства. За допомогою тематичних економічних карт розкрива­ються особливості розміщення промислових підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх взаємозв'язки щодо сировини і постачання продукції; покриття території регіону або району мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель регіону з сучасним розміщенням виробництва, транспор­ту, невиробничої сфери, розселенням людей та ін.

З допомогою карт виконується регіональний і локаційний аналіз.

Регіональний аналіз – аналіз чинників регіонального розвитку для встановлення закономірностей і особливостей формування конкретних районів, а локаційний – конкретних виробництв.

Використання математичних методів, комп'ютерних карт дає можливість підвищити точність і об'єктивність досліджень. Можливості картографічного методу розширені завдяки використанню аерокосмічних знімків, які дозволяють виконувати динамічні карти, що показують зміну просторових пропорцій.

3.2. Метод економічного районування – своєрідна територіальна систематизація, процес ділення території на відносно цілісні частини. Найбільше практичне значення районування має для територіального планерування і прогнозування, районного планування, вивчення регіональних систем. Науково обґрунтована мережа економічних районів дає змогу визначити основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів у кожному з них, шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, виз­начення галузей їх спеціалізації і перспективи розвитку

Районування і районологія – ядро будь-якого дослідження по розміщенню. Типологія районів – останній етап такого дослідження.

3.3. Метод енерговиробничих циклів. (ЕВЦ)

Розроблений відомим економ-географом Н.Н. Колосовським. Заснований на оцінці тенденцій формування систем взаємозв'язаних процесів, що розвиваються довкола основного. Дозволяє усувати «вузькі» місця у виробництві, комплексно використовувати сировину і відходи, сприяє розвитку безвідходного виробництва.

3.4. Порівняльний метод, за допомогою якого на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визна­чається місце галузі серед інших галузей, регіону серед інших регіонів;