4. Галицько – Волинське князівство (королівство): історія, роль та місце в українському державотворенні (XII – XIV ст.).

Галицька земля відокремилася від Києва у ХІ ст. За заповітом вона дісталася онукові Ярослава Мудрого – Ростиславу. З часом цю землю було поділено між його синами: Рюриком, Володарем та Васильком. Це стало початком історії Галичини як окремого князівства. Найтісніший зв’язок економічного і культурного характеру був з Волинською землею, вона мала вигідне розташування, знаходилася на торгівельних шляхах, що вели до Західної Європи. З 1173 р. на Волині почав княжити князь Роман Мстиславович, який об’єднав під своєю владою два князівства: Волинське і Галицьке. Роман прагнув створити власну модель державного управління з сильноюкняжою владою, яка б не залежала від земельної аристократії.Галицько-Волинська держава стала новим політичним центром східних слов’ян. Це було економічно і політично розвинуте державницьке об’єднання. Після смерті князя Романа Мстиславовича протягом 40 років тривала жорсткаборотьба за престол.

Державну єдність Галицько-Волинської держави відновив син Романа Мстиславовича – Данило. Він подолав опозиційний рух галицьких і волинських бояр і упродовж 1237-1238 рр. остаточно закріпився в Галичині. Столицею держави Данило Галицький проголосив місто Холм. За часи свого князювання Данилові Галицькому вдалося перетворити своєкнязівство на міцну загальноруську державу, яку було визнано у Європі та яка мала високий міжнародний статус.

Князь Данило проявив себе як здібний державний діяч. Він здійснив військову реформу, почав широко використовувати ополчення – селян і міщан, реформував державний апарат, замінив князівське боярство на своїх прибічників з нижчих верств.Так формувалося дворянство – шляхта.

Після смерті князя Данила (1264 р.) Галицько-Волинській державі вдавалося ще деякий час зберігати єдність, але тенденції до децентралізації тут, як свого часу вКиївській Русі, ставали дедалі сильнішими. Відновити колишню єдність галицько-волинської землі вдалося синові князя Данила – Леву ( 1264 – 1301 рр.), а потім і йогоонукові – князюЮрію І (1301-1315 рр.) Однак ці процеси не мали стабільності.Добу князювання Юрія І можна назвати розквітом Галицько-Волинської держави, що характеризувалося економічним піднесенням та політичною стабільністю.

Галичина і Волинь територіально-адміністративно поділялися на ряд князівств-земель, а останні – на волості, центрами яких були міста-городи. Управителів волостей призначав князь з числа великих бояр.

Наступниками Юрія І стали його сини – Андрій та Лев ІІ (1315-1323рр.). Територію князівства вони поділили на сфери впливу і правили разом – дуумвіратом. Їх загибель 1323 р. у битві з монголо-татарами поклала кінець династії Романовичів.Після смерті Андрія та Лева знов поновлюється вплив галицького боярства,починаються суперечки і міжусобиці. У 1325 р., внаслідок компромісу між галицькимбоярством і правителями Польщі, Литви й Угорщини, на престол було посадженокнязя Болеслава, племінника Андрія та Лева.

В історії українського державотворення Галицько-Волинська держава відіграла надзвичайно важливу роль. Вона стала спадкоємицею державотворчих національно -культурних традицій України - Русі (Київська Русь) і новим політичним, економічним та культурним центром після занепаду Києва, сприяла консолідації східнослов’янського етносу та усвідомленню його самобутності. Завдяки їй, українські землі було збережено від окупації з боку Польщі;південне і західне слов’янство - від завоювання та асиміляції. Ще довгий час Галиць-ко-Волинська держава являла собою східнослов’янську державність на міжнародній арені.