- •1. Передумови утворення княжої держави Русі – України, ознаки держави, її устрій та форми правління.
- •2. Розкрийте суть норманської теорії про походження Русі – України та родоводи її правлячих (княжих) династій.
- •3. Реформаторська діяльність князя Володимира Великого.
- •4. Галицько – Волинське князівство (королівство): історія, роль та місце в українському державотворенні (XII – XIV ст.).
- •5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Кревська
- •6. Запорізька Січ: ознаки самоврядування, зародження козацької
- •7. Причини, характер, рушійні сили та початок національно-визвольної війни 1648 – 1654 рр.
- •8 . Становлення української козацької державності в ході визвольної війни 1648 – 1654 рр.: устрій, форма правління та адміністративний поділ. Набуття атрибутів державності
- •Політична влада та територія Козацької республіки
- •9.Переяславська Рада та «Березневі статті»: загальна характеристика, оцінка та проблеми розбудови держави.
- •10.Державотворчі процеси в добу гетьманування Івана Виговського (1657 –1659 рр.). Гадяцький трактат: його зміст і доля.
- •11. Руїна та доля Гетьманщини: причини, історія занепаду автономії та наслідки для державотворчих процесів в Україні.
- •12.Поступове обмеження та остаточна ліквідація автономії України у складі Росії (XVIII ст.).
- •13. Конституція Пилипа Орлика (1710 р.): її зміст, історичне місце та значення.
- •14.Кирило-Мефодіївське братство: його програмні документи та роль в національно-культурному відроджені України
- •15.Розкрийте основні складові національно-культурного відродження в
- •16. Ідея української державності в програмах політичних партій на початку хх ст.
- •17.Центральна Рада (1917 р.) та її державотворчий поступ від автономії до повної незалежності. Унр.
- •1 Універсал
- •2 Універсал
- •3 Універсал
- •4 Універсал
- •18.Соціалістична революція в Україні та радянське державотворення (1917–1920 рр.). Створення нової Української Народної республіки (м.
- •19. Українська Радянська Соціалістична республіка: її розбудова, юридичне оформлення, статус у складі срср у1920- 1940 рр. Та адміністративний поділ.
- •Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року
- •20.Гетьманат Павла Скоропадського (1918 р.) та «Директорія» як етапи
- •Діяльність Директорії в Києві (грудень 1918 - лютий 1919)
- •21.Національно-визвольні та державотворчі змагання на західноукраїнських землях у 1918-20-х рр. Зунр.
- •22. Підсумки та уроки національно-визвольних змагань в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •23. Українізація (коренізація) в урср: суть політики радянської влади, злет і наслідки.
- •24. Політика індустріалізації та колективізації в урср (30-ті рр.. XX ст.): поступ, результати та негативи.
- •25.«Українське питання» напередодні та в роки Другої світової війни.
- •26. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни.
- •27. Процесс збирання українських земель у межах урср(30-40 роки xXст.)
- •28.Покажіть як на початку 90-х років хх ст. Україна здобула незалежність.
- •29. Розкрийте головні складові Конституції України (1996 р.), які характеризують її соціально-політичний та державний устрій.
- •30. Покажіть у хронологічній послідовності процес українського державотворення за всю його історію та назвіть найголовніші віхи на цьому шляху (від vііІст. – до хх ст.)
23. Українізація (коренізація) в урср: суть політики радянської влади, злет і наслідки.
Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.
Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.
Паралельно існував інший радянський фразеологізм «братство народів», який також віддзеркалював концепцію марксистської теорії соціального класу.
Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах суспільного життя.
Причини:
Щоб схилити представників «неросійських» національностей на свій бік, радянська влада спробувала звернутися до них їхньою мовою.
Наприклад, в Україні тих часів більшість більшовиків були представниками міського російськомовного населення. Етнічних українців серед них було дуже мало, майже ніхто не вживав української. Водночас більшість селян були україномовними. До радянської влади вони ставились без особливих симпатій, а часто — ворожо. Звісно, за таких умов, логічним було «приручити» непокірні народи: визнати їхню мову, культуру, залучити до державної адміністрації. Крім того, такі міри мали послабити вплив націоналістів — українських, білоруських, кавказьких, середньоазійських та інших..
Наслідки:
В Україні вона набула насамперед форми «українізації». Хоча доба «коренізації» та «українізації» була важливою і яскравою, її основним завданням було «вкорінення» влади на окраїнах, врахування національних чинників при формуванні партійно-державного апарату.
«Коренізація» на практиці означала дерусифікацію, вивільнення різнопланових можливостей представників того чи іншого народу. Організація мережі шкіл усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей — це лише деякі ключові проблеми, що їх належало тепер розв'язувати за офіційної державної підтримки на місцях. КП(б)У здійснювала цю політику в двох напрямах, дотримуючись лінії на «українізацію» і на сприяння розвиткові нацменшостей. Практично цю лінію реалізував насамперед наркомат освіти УССР. І ось хоч і каліченою, але українською мовою заговорили представники партійно-державної еліти. Не зважаючи на те, що «українізація» була специфічним явищем, її сприйняли представники української інтелігенції: і прокомуністично налаштовані, і ті, які прагнули в рамках тодішньої державності підтримувати національні традиції. Невипадково завдяки зусиллям таких діячів, як академік Михайло Грушевський (він повернувся в Україну в березні 1924 року) та інших, історичний і культурний процеси в Україні почали розглядатись як такі, що розвивалися поруч з історією Росії, а не як регіональний варіант останньої.
Так, під тиском «націонал-комуністів» Сталін і його оточення пішли на проведення контрольованої «коренізації». Пішли, маючи на меті згодом розпрощатись із цією політикою у звичний для себе, але трагічний для адептів цієї політики, спосіб. Це станеться через 10 років, наприкінці голодного 1932 року, коли офіційно буде засуджено «українізацію» як «петлюрівську», а її прихильники почали «українізувати» Соловки та інші сталінські табори.