18.Соціалістична революція в Україні та радянське державотворення (1917–1920 рр.). Створення нової Української Народної республіки (м.

Харків).

Події в Україні. Народження автономії

Після падіння самодержавства влада на місцях перейшла до різних органів місцевого самоурядування. У Києві центром влади стала міська Дума, із складу якої був виділенні Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві і фактично виконував всі владні функції.4 березня була створена Українська Центральна Рада. Спочатку Рада була лише однією у ряді інших національних об'єднань — «Радою об'єднаних єврейських організацій» і «Польським виконавським комітетом»

Проте незабаром Рада стала вести самостійну політику. Проводячи широку агітацію серед сільського населення і спираючись на військові частини, укомплектовані українцями, Рада добилася фактичного визнання Тимчасовим урядом своєї лідируючої ролі. Це положення було закріплене 2 липня 1917 під час візиту до Києва міністрів Тимчасового уряду М. І. Терещенко та І. Г. Церетелі . На нараді з представниками Центральної Ради і Виконавчого комітету міської Думи були розмежовані повноваження влади — Центральна Рада стала законодавчим центром автономної провінції. Тоді ж на нічному засіданні були визначені географічні рамки, на які поширювалася влада Ради.

Дії Терещенко і Церетелі, особливо визначення географічних меж юрисдикції Центральної Ради, привели до урядової кризи в Петрограді: всі міністри-кадети на знак протесту вийшли із складу Тимчасового уряду.

Жовтень 1917

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.

Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»

Листопад 1917

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

Грудень 1917

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно».

У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було принято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”

про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.

про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”.

Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко

Січень 1918

«Всеукраїнський селянський з’їзд», що відбувся також у Харкові в січні 1918 року під головуванням Євгенії Бош, визнав: «Українська робітничо-селянська республіка входить до складу Всеросійської Федеративної Республіки».

У лютому 1918 року в Бресті на мирній конференції з Центральними Державами і УНР Москва ще раз де-юре визнала Українську державу (УНР) в особі УЦР і зобов’язалась укласти з нею договір. Сучасні історики вважають,що це були лише декларації для затримки часу й накопичення збройних сил. Зміцнівши, Совнарком РФ 24 грудня 1918 року відкликав визнання УНР.

Делегація харківського ЦВК, яку Ленін послав до Бресту в січні 1918 року на мирні переговори з Центральними державами та УНР, зробив характерну заяву: «Український робітничо-селянський уряд вважає Совнарком Російської Федерації, як орган радянської влади, правомочний виступати від імені всієї Російської Федерації. Делегація українського робітничо-селянського уряду діятиме в складі загальноросійської делнгації і в повній згоді з нею».

Наслідки

-Росія вийшла з Першої світової війни (Див. - Берестейський мир між Росією та Німеччиною)

-Стався розвал Російської Імперії на окремі національні держави

-На всій території колишньої Імперії почалася збройна боротьба за владу між різними угрупуваннями, відома як Громадянська війна. Війна продовжувалася декілька років і забрала мільйони життів. Росію покинули сотні тисяч людей, в основному освічених класів.

-Після закінчення Громадянської війни на більшій частині колишньої Імперії утворився -СРСР — перша у світі держава, уряд котрої проголосив її "радянською" та "соціалістичною".

-Поширення робітничого руху у світі.

Проголошення Української Народної Республіки (УНР)

У нових умовах, коли Тимчасовий уряд припинив своє існування, а влада в Києві та в інших містах та регіонах перейшла до УЦР, остання заявила про свою готовність узяти на себе відповідальність за долю українського народу.

20(7) листопада 1917 р. УЦР видала Третій універсал. Цим документом було проголошено Українську Народну Республіку у федеративному зв'язку з Росією (незрозуміло тільки, якою саме — «червоною» чи «білою») і визначено її межі, котрі охоплювали більшість етнічних українських земель. З політичних міркувань поки що не говорилося про інші етнічні українські землі, насамперед про Галичину, Північну Буковину і Закарпаття, які були під австро-угорським пануванням.

Сильною стороною Третього універсалу було те, що в ньому гарантувалися демократичні свободи (свобода слова, віросповідання, політичної діяльності, право на національно-персональну автономію національним меншинам тощо, навіть скасовувалася смертна кара), безвідплатна передача землі тим, хто її безпосередньо обробляє, встановлення 8-годинного робочого дня. Було заявлено про курс на мирні переговори з Антантою та Центральним союзом. На підставі Третього універсалу видавалися перші закони УНР, якими поступово замінювали закони Російської імперії, було призначено нову адміністрацію в усі міста й повіти УНР. Проголошення Третього універсалу сприяло позитивним змінам у ставленні до України з боку Заходу — держави Антанти пішли на певні контакти з УНР. Прихильники Тимчасового уряду в Україні прищухли і навіть висловили підтримку Центральній Раді, оскільки реальною була більшовицька небезпека. Керівництво УЦР, на жаль, не скористалося досить вигідною ситуацією, не стало рішуче і негайно втілювати в життя проголошені принципи. До того ж, перебуваючи в полоні ілюзорних сподівань на Росію, воно відклало вирішення важливих проблем аж до часу скликання Установчих зборів.