- •1. Передумови утворення княжої держави Русі – України, ознаки держави, її устрій та форми правління.
- •2. Розкрийте суть норманської теорії про походження Русі – України та родоводи її правлячих (княжих) династій.
- •3. Реформаторська діяльність князя Володимира Великого.
- •4. Галицько – Волинське князівство (королівство): історія, роль та місце в українському державотворенні (XII – XIV ст.).
- •5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Кревська
- •6. Запорізька Січ: ознаки самоврядування, зародження козацької
- •7. Причини, характер, рушійні сили та початок національно-визвольної війни 1648 – 1654 рр.
- •8 . Становлення української козацької державності в ході визвольної війни 1648 – 1654 рр.: устрій, форма правління та адміністративний поділ. Набуття атрибутів державності
- •Політична влада та територія Козацької республіки
- •9.Переяславська Рада та «Березневі статті»: загальна характеристика, оцінка та проблеми розбудови держави.
- •10.Державотворчі процеси в добу гетьманування Івана Виговського (1657 –1659 рр.). Гадяцький трактат: його зміст і доля.
- •11. Руїна та доля Гетьманщини: причини, історія занепаду автономії та наслідки для державотворчих процесів в Україні.
- •12.Поступове обмеження та остаточна ліквідація автономії України у складі Росії (XVIII ст.).
- •13. Конституція Пилипа Орлика (1710 р.): її зміст, історичне місце та значення.
- •14.Кирило-Мефодіївське братство: його програмні документи та роль в національно-культурному відроджені України
- •15.Розкрийте основні складові національно-культурного відродження в
- •16. Ідея української державності в програмах політичних партій на початку хх ст.
- •17.Центральна Рада (1917 р.) та її державотворчий поступ від автономії до повної незалежності. Унр.
- •1 Універсал
- •2 Універсал
- •3 Універсал
- •4 Універсал
- •18.Соціалістична революція в Україні та радянське державотворення (1917–1920 рр.). Створення нової Української Народної республіки (м.
- •19. Українська Радянська Соціалістична республіка: її розбудова, юридичне оформлення, статус у складі срср у1920- 1940 рр. Та адміністративний поділ.
- •Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року
- •20.Гетьманат Павла Скоропадського (1918 р.) та «Директорія» як етапи
- •Діяльність Директорії в Києві (грудень 1918 - лютий 1919)
- •21.Національно-визвольні та державотворчі змагання на західноукраїнських землях у 1918-20-х рр. Зунр.
- •22. Підсумки та уроки національно-визвольних змагань в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •23. Українізація (коренізація) в урср: суть політики радянської влади, злет і наслідки.
- •24. Політика індустріалізації та колективізації в урср (30-ті рр.. XX ст.): поступ, результати та негативи.
- •25.«Українське питання» напередодні та в роки Другої світової війни.
- •26. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни.
- •27. Процесс збирання українських земель у межах урср(30-40 роки xXст.)
- •28.Покажіть як на початку 90-х років хх ст. Україна здобула незалежність.
- •29. Розкрийте головні складові Конституції України (1996 р.), які характеризують її соціально-політичний та державний устрій.
- •30. Покажіть у хронологічній послідовності процес українського державотворення за всю його історію та назвіть найголовніші віхи на цьому шляху (від vііІст. – до хх ст.)
22. Підсумки та уроки національно-визвольних змагань в Україні в 1917 – 1920 рр.
Українські національно-патріотичні сили зазнали поразки в боротьбі за створення власної держави. Більшість істориків схиляються до висновку, що цьому сприяла низка причин:
1. Свідомий соціальний потенціал національного руху був слабким. За відсутності буржуазії і середнього класу він складався переважно з політично незрілого селянства і прорадянськи налаштованого робітничого класу. В їх світогляді соціальні інтереси переважали національні.
2. В Україні не було національної політичної еліти, загальновизнаних авторитетних партій і лідерів. За конфліктами між собою вони не бачили інтересів власного народу, який врешті-решт відмовив їм у підтримці. Як визначав В. Винниченко, “величезна більшість самого українського населення була проти нас”.
3. Українські політичні лідери були романтиками й утопістами, у той час як інші - прагматиками і раціоналістами. “Генієм реальної політики” без перебільшення можна назвати В.І. Леніна, який проявляв схильність до політичних компромісів і, наскільки можливо було в реаліях громадянської війни, йшов назустріч прагненням народних мас. Ось чому декрети радянської влади знаходили більший відгук у серцях людей, аніж Універсали та інші закони українських лідерів УЦР, Директорії тощо.
4. Українські землі опинилися в епіцентрі інтервенції та громадянської війни, що руйнувало господарство і фінанси країни, які й так вже були підірвані світовою війною і тією імперською політикою, яку проводила царська Росія щодо національних окраїн. Матеріальними і фінансовими ресурсами новопостала держава значно поступалася радянській Росії та Речі Посполитій. Надія на допомогу з боку Антанти виявилася ілюзорною. Її політичні симпатії були на боці Польщі та російського білого руху і в подальшому отримали законодавче закріплення в серії міжнародних договорів. Це підштовхнуло лідерів української революції на зближення з Німеччиною.
5. Українські політики знаходилися у полоні ілюзій щодо державного будівництва. Вони зайняли очікувальну політику, сподіваючись на те, що в Росії до влади прийдуть демократичні політичні сили з федералістським спрямуванням. Їх політичні амбіції не йшли далі національної автономії у демократичній, федеративній Росії. Втрата часу і динаміки обернулися на втрату влади і самостійної держави. Усі державні інститути, які спочатку підтримували нову владу і були сповнені бажання захищати її, почали деградувати аж до розпаду. Це стосувалося адміністративно-державного апарату, правових установ, а особливо армії. У ній запанували анархія, свавілля, отаманщина, терор, що підривало імідж української влади та викликало незадоволення й деморалізацію суспільства.
Поразка української революції призвела до політичної апатії широких верств населення, втрати легальних форм боротьби за незалежну державу і переходу до нелегальних, господарської розрухи, голоду тощо.
Втім, переможені виявилися певною мірою й переможцями. Розмах українського руху, невдачі зі швидким встановленням радянської влади, хвиля антибільшовицьких селянських повстань під гаслами: “За совєти - без комуністів!” вимусили В.І. Леніна переглянути концепцію національно-державного будівництва і перейти з унітарної позиції на федеративну, але виключно в межах союзу соціалістичних радянських республік.
УСРР як радянська форма державності оформилася на Ш Всеукраїнському з’їзді рад. 10 березня 1919 р. з’їзд прийняв першу Конституцію радянської України, зміст якої вказував на її тимчасовий характер. Завершення інтервенції та громадянської війни на користь радянській владі сприяли втіленню у життя ленінського плану утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік як федеративної держави з усіма її атрибутами і Конституцією, яка відобразила нові реалії часу. На законодавчому рівні українці отримали конституційне право жити у складі союзної держави на автономних засадах. Цього права їх позбавляла Російська імперія. У ньому їм відмовляли білогвардійські уряди. Питання держави посідало центральне місце в програмах українських урядів доби революції. Українці отримали можливість будувати власну державу і накопичувати досвід державного будівництва, якого вони були позбавлені майже півтора століття.