11. Руїна та доля Гетьманщини: причини, історія занепаду автономії та наслідки для державотворчих процесів в Україні.

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б.Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст.

Причинами Руїни були:

• відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті

• глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики

• егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих

• перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Історія занепаду автономії:

Московія та Річ Посполита розпочали переговори які закінчилися підписанням 30 січня 1667 р. Андрусівського перемир’я. За умовами договору воєнні дії між державами припинялися, встановлювалося перемир’я на 13,5 роки. Під владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, поверталися Сіверщина, Смоленщина та на 2 роки Київ. За Польшою закріплювалися землі Білорусії й Правобережної України. Запорізька Січ переходила під контроль обох держав.

Договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною. Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літньою боротьбою за національне визволення, узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.

Згідно з Бахчисарайською мирною угодою, укладеною між Московським царством, Туреччиною і Кримським ханством 13 січня 1681 р. в Бахчисараї (Крим) на 20 років, Лівобережжя, Запоріжжя і Київ визнавалися за Москвою, Південна Київщина, Брацлавщина, Поділля – за Стамбулом, а татари зберігали право кочувати в південних степах України. Територія між Південним Бугом і Дністром повинна була залишитися незаселеною.

Наслідки:

Наслідки Руїни для України були жахливими. Вона втратила територіальну цілісність і державну незалежність. Національно-державна ідея поступилися регіональним інтересам. Назва держави Військо Запорозьке почало розмиватися і дедалі активніше замінюватися на Малоросію на Лівобережжі та Україну на Правобережжі. Внаслідок кровопролитної громадянської війни та іноземної агресії українські землі зазнали страшних матеріальних втрат, масового знищення культурних пам'яток і саменайстрашніше - значних людських жертв.

12.Поступове обмеження та остаточна ліквідація автономії України у складі Росії (XVIII ст.).

Обмеження і ліквідація державності та автономії України у складі Росії пройшло в кілька етапів:

1) 1654—1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;

2) 1708-1727 роки — форсований наступ на українську автономію;

3) 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;

4) 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії.

Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити права й вільності Гетьманщини. Але Петро І не тільки не підтвердив їх, але й видав «Рішучий указ» 1709 р., за яким козацькі війська, як і раніше, повинні були підкорятися московським генералам, а московським воєводам дозволялося втручатися в українські справи. Значним обмеженням влади гетьмана стало призначення в Україну царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельможам. Резиденція гетьмана була перенесена в м. Глухів, ближче до російського кордону.

Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення у 1722 р. Малоросійської колегії з 6 офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Це аргументували тим, що в Україні не порядки в судах, у збиранні податків, хабарництво. Фактично це означало, що Малоросійська колегія стає вищим контролюючим органом Гетьманщини. На посади полковників почали признача ти неукраїнців. Після смерті у 1722 р. Скоропадського імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом став Павло Полуботок (1722-1724), який разом зі старшиною звернувся до царя з проханням ліквідувати Малоросійську колегію, дозволити обрати нового гетьмана. Але цар не дозволив цього.

Згодом помер Петро І, а його внук Петро II дозволив обрати гетьмана. На цю посаду обрали Данила Апостола. Він звернувся до царя з проханням відновити автономію України, як за Б. Хмельницького. Йому відповіли «Решительными пунктами» 1728 p., зміст яких свідчив, що йдеться не про дві договірні сторони, а про указ царя щодо порядків на Гетьманщині. Царський уряд поступово уніфікував посади козацької старшини, прирівнявши їх до чинів «Табелю про ранги», введеного Петром І. Гетьман прирівнювався до генерал-аншефа (повного генерала), генеральний обозний — до генерал-майора, інша генеральська старшина — до російських полковників, тобто українські чини у цілому знижувалися (український полковник не дорівнював російському полковнику). Та й то полковники в Україні тепер призначалися тільки російським урядом. При Д. Апостолі з 9 полковників 6 були іноземцями.

При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. За її указом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали Правлінню гетьманського уряду з 6 чол., з яких три — українські старшини. Але головував у ньому царський резидент. У 1735 р.

У 1750 p., під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став Кирило Розумовський (1750-1764. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760 p.):. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною і Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.

З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд застановив контроль над наданням гетьманом посад і маєтків, йому було заборонено листуватися з іншими державами.

Після того як російською імператрицею стала Катерина II, вона задумала посилити централізацію своєї держави, ліквідувати автономію України, перетворивши її на звичайну провінцію Росії.

У цей час українська старшина висуває ідею спадковості влади гетьмана. Дізнавшись про це, Катерина II обвинувачує К. Розумовського у зраді і змушує його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.

У Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросійську колегію з 4 російських і 4 українських членів.

4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорізьку Січ — останній атрибут української державності.

Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.