10. Гетьманщина в першій половині XVIII сторіччя.

1687 – 1708 рр. – Гетьманство І. Мазепи. Його спроба зберегти завдяки союзу з шведським королем Карлом XII козацьку автономію закінчилася невдачею. Хвиля репресій була першою реакцією Петра 1 на перехід Мазепи в ході Північної війни на сторону шведів.

У 1708 р. під тиском царя гетьманом був вибраний І. Скоропадський (1708 – 1722). Після цього починається форсований наступ на українську автономію. 1722 р. – після смерті І.Скоропадського створюється I Малоруська колегія, яка, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за відносинами старшини і козацтвом, не тільки звужувала владні повноваження, але і обмежувала українську автономію, була дієвим чинником, що дестабілізує.

Небагато змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722 – 1724). Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоруської колеги, він проводить судову реформу Але форсований наступ на права України продовжувався. У 1723 році без візи Малоруської колегії не міг вийти в світ жоден з універсалів. Внаслідок цього в залежність від неї потрапили майже всі українські державні структури – адміністрація, суд, Генеральна канцелярія. П. Полуботка відправили в Петропавловську фортецю, жорстоко переслідували опозицію старшини.Це ще більше розширило поле діяльності Малоруської колегії.

Смерть Петра 1, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Бурхлива діяльність Малоруської колегії торкнулася інтересів всесильного О. Меньшикова, який володів величезними маєтками і навіть містами в Україні. Це зумовило відміну Малоруської колегії і в якійсь мірі пом'якшення офіційної російської позиції в українському питанні – були знову дозволені вибори гетьмана.

1725 – 1734 рр. – гетьманом був Данило Апостол. Йому вдалося добитися позитивних зрушень: ревізія землеволодіння, реформа судочинства, забезпечення Гетманщині першого річного бюджету, під владу гетьмана був повернений Київ.

Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийняте ухвала: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, який називався «Правління гетьманського уряду». На чолі правління стояв князь О. Шаховський. Російські урядовці втручалися у всі сфери суспільного життя, відбувалася русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». Ситуація ускладнилася ще і російсько-турецькою війною (1735 – 1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних ресурсів. Наслідки війни були катастрофічними для українського народу: загинуло 35 тис. людина. Військові втрати, нескінченні мобілізації селян для обозів привели до спустошення краю.

У 1750 рр. до влади приходить Єлизавета Петрівна і старшина клопоче про вибори гетьмана. По суті, через любовну інтригу (Єлизавета Петрівна була таємно повінчана з Розумовським), вона ради рідного брата таємного чоловіка відновлює вибори гетьмана.

1750 р. – гетьманом обирається Кирило Розумовський (молодший брат таємного чоловіка імператриці). Йому вдалося дещо розширити автономію, повернути справи Гетьманщини з Сенату в Іноземну Колегію, відновити склад генеральної старшини і суду. Та в той же час скасовується державна митниця між Росією і Гетьманщиною.

. Але прихід до влади Катерини II (1762 - 1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визначення спадщини гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави і ліквідацією Гетьманщини.