8. Захоплення українських земель сусідніми державами.

1237-1241 рр. – навала на Русь монголо-татар. 1240 р. – після 93 днів оборони узятий і спалений Київ.

Після цього Русь, як єдина держава, розпалася. Поступово землі Південної Русі входили до складу Литви (більша частина), Польщі, Московії.

Литва в XIII столітті – невелика, ранньофеодальна держава на околиці Європи. Литовські князі мирним шляхом включили в свій склад більше половини українських земель і Литва стала Великим князівством Литовським. (9/10 території складали українські і білоруські землі).

У литовсько-польському періоді можна виділити наступні етапи:

- 1340 – 1362 роки («Оксамитове» литовське проникнення). Особливо активні в цьому плані: князь Гедемін і князь Ольгерд (витісняє татарських ханів і інкорпорує Чернігівщину, Київщину і Переяславщину)

-1362 – 1385 роки («ослов'янювання» литовських князів);

Литовці діяли за принципом: «старе не рушити, нове не вводити».

- місцеві князі зберігали владу;

- діяли статті «Російської правди», офіційна мова – «руська мова» - мова давньоруських літописів.

Здавалося, що литовські князі ослов'яняться, як і норманни, але зовнішньополітична ситуація для Великого князівства Литовського була непроста – з одного боку загрожував Тевтонський орден, з іншого – Московія. У цей складний період Литва наважується прийняти допомогу від ослабленої Польщі.

Кревськая унія (1385 рік) – династичний брак литовського князя Ягайла і польської королеви Ядвіги. Після цього литовський князь стає королем Польщі і обіцяє ввести на литовських землях католицизм.

-1385 – 1480 рр. (втрата українськими землями залишків автономії).

У цей період посилюється католицизм і дискримінація православ'я.

-1480 – 1569 рр. (посилення Литовсько-московської боротьби за право збирати землі Русі. Безперервні війни Литви і Московії(1500-1503, 1507-1508, 1512-1522).

Московський князь приймає титул «Государ Вся Русі».

Біглих з Литви селян Московія поселяла на порубіжжя і робила служивими людьми.

1569 р. – Люблінськая унія(державне об'єднання Польщі і Литви). Українські землі виводяться з складу Литви і стають польськими воєводствами, оголошуються «коронними». Польський король роздарює їх магнатам і шляхті. Селяни по «Литовських статутах» стають кріпосними. Різко зростає на українських землях феодальне, релігійне, національне гноблення.

. Кримські татари створили (у середині XV століття) Кримське ханство. Вони прагнули захопити міста Північного Причорномор'я і звернулися по допомогу до єдиновірців. У 1475 Кримське ханство стає васалом Туреччини. Починаються практично щорічні набіги кримських татар і турок.

9. Формування українського козацтва .

Безпосередні причини виникнення українського козацтва склалися в кінці XV в. Перш за все Україна потребувала такої суспільної сили, яка стала б провідним шаром українського народу і творцем нової власної держави.

Не менш важливими були і економічні чинники, перш за все, посилення феодальної залежності селян, недолік власної орної землі і надзвичайна привабливість у зв'язку з цим цілинних просторів на півдні Київщини і Подолії, а також безмежні степи Дикого Поля за порогами Дніпра.

В цей час різко посилюється і релігійний гніт – окатоличування 1596 рік – Брестська церковна унія (виникає греко-католицька церква). Необхідність озброєного захисту від постійної загрози татарських і турецьких нападів, від військового настання державної адміністрації Литви і Польщі вимушувала землеробів і ремісників ставати професійними воїнами. Власне, так і виникло козацтво.

М.Грушевський виділяє два етапи у формуванні козацтва:

І - кінець XV – перша половина XVI ст. –„ козакування”;

ІІ - друга половина XVI – почало XVII ст. – формування козацтва як особливого стану 1552 р.

Унаслідок Люблінськой унії 1569 р. українські землі були виведені з складу Литви і стали звичними польськими воєводствами. Це різко підсилило польську експансію: на українські землі кинулися польські магнати і шляхта. У 1588 р. був прийнятий третій Литовський статут, який остаточно перетворив українських селян в кріпосних.

В цей же час розгортається наступ католицизму, готується і проводиться церковна Брестська унія (1596 р.)

Не припиняються і руйнівні набіги татар і турок.

З другого боку в останні десятиліття XVI століття завершився процес формування козацтва, визначився його особливий статус в українському суспільстві. М.С.Грушевський підкреслював, що воно не тільки стало крупним впливовим соціальним станом, але і стало репрезентантом української народності.

Завдяки військовій активності козацтва в Придніпрянській Україні виник життєвий простір, де росли національні сили, здатні протистояти татарсько-турецькій агресії і польсько-шляхетській експансії. Подніпровє і вся лісостепова смуга від Дністра до Орелі густо покрилася селами і містами, тут йшов інтенсивний соціально-економічний розвиток цих земель, йшло формування українського етносу.

Відбувалося освоєння ще запустілого і дикого краю. І це не було заслугою шляхетської Польщі, її цивілізаторською місією, як це прагнули довести польські історики. Безумовно, це була заслуга козаків, їх військової сили і доблесті.

Разом з тим, козаки несли з собою особливий устрій життя - стихію непідлеглості і свободи, створюючи різкий контраст до положення підневільних народних мас на «обжитих» землях України і в сусідніх країнах – Польщі, Литві, Білорусі і Росії.

Козацтво таїло в собі величезну привабливу силу для народних мас, в значній мірі утілювало народний ідеал вільного життя.Цим і обумовлений народний погляд на козака, його оцінка, яка так переконливо утілилася в українському фольклорі.

У народному сприйнятті козак – це:

по-перше – вільна людина, не залежна від пана, від несправедливої державної влади, людина, яка цілком належить сам собі, - втілення народної мрії про волю;

по-друге – козак – захисник рідного краю від татар і турок, від польської шляхти, надійний захисник саме простого народу, з яким козак зв'язаний кровно.

Такий фольклорний образ козака увійшов і до української літератури, так козаків описав Т.Шевченко, І.Франко.