
- •2.Розкрити суб’єктні відношення, які характеризують предмет педагогічної психології.
- •3. Виникнення і розвиток педагогічної психології.
- •4.Довести що діяльність і спілкування це фактори становлення людини.
- •6.Охарактеризувати взаємодію педагога і психолога.
- •11.Становлення педагогічної психології на сучасному етапі.
- •12.Педагогічні здібності вихователя. Роль педагогічного досвіду в педагогічній діяльності вихователя.
- •14.Довести значення і місце творчості в педагогічній діяльності вихователя.
- •15.Розкрити методи педагогічної психології.
- •19.Розкрити функції педагогічної психології. Структура.
- •21.Розкрити мету і завдання педагогічної психології.
- •22.Довести поняття «психічне здоров’я дитини як результат освіти».
- •25.Довести відношення педагогічної психології до загальної і соціальної психології.
- •27.Довести відношення педагогічної психології до вікової психології та психології особистості.
- •29.Розкрити сутність поняття: «психологія виховання».
- •30.Розкрити вимоги до організації педагогічного спостереження.
- •32.Показати етапи управління процесом освіти.
- •33.Розкрити сутність поняття: «психологія навчання».
- •34.Охарактеризувати процес прийняття рішень на кожному етапі педагогічної діяльності.
- •35.Розкрити сутність поняття – психологія особистості.
- •36.Показати співвідношення понять «педагогічна ситуація» і «педагогічна задача».
- •38.Поняття про конфлікти та їх види.
- •41.Охарактеризувати теоретичні засади навчально-виховного процесу.
- •42.Розкрити завдання виховання особистості.
- •44.Розкрити поняття «психологічні основи керівництва процесом виховання» та «механізми виховання».
- •46.Розкрити специфіку педагогічного спілкування та його функції.
- •50.Охарактеризувати основні риси особистості вихователя.
6.Охарактеризувати взаємодію педагога і психолога.
Вчитель завжди діє як більш освічений, зрілий, відповідальний партнер учня. Ця відмінність виявляється навіть поза межами його професійної ролі. Із психолог о педагогічного погляду абсолютна рівність позицій між ними і небажана, оскільки неминуче призведе до негативних наслідків: панібратського, фамільярного ставлення учнів до вчителя, формування у них завищених, неадекватних самооцінок і рівнів домагань, відсутності поваги до авторитету і життєвого досвіду дорослих.
Статусна, рольова нерівність не заперечує рівності особистісної, оскільки найхарактернішою ознакою суб'єктності є здатність до вільної самореалізації на основі власного вибору. Взаємодіючи з учителем, учень виступає і суб'єктом, і об'єктом педагогічного впливу.Учня не можна змусити бути активним, навчити відповідати за свої вчинки і себе загалом, виявляти ініціативу тощо. Вчитель повинен надавати йому можливість самореалізуватися у навчальному процесі, сформувати у собі механізм самоуправління і саморегуляції, актуалізувати потребу в особистісному творенні власних цілей, усвідомленні засобів, дій, рефлексії, самоконтролю.
У непростих ситуаціях взаємодії педагогу слід мати на увазі, що довірливе спілкування не можна нав'язати, воно виникає на основі природного бажання іншої людини. Процес особистісної взаємодії повинен розгортатися послідовно, перехід до наступного її етапу відбувається за наявності ознак подолання попередньої стадії. На практиці більшість учителів прагнуть досягти бажаного результату, не фіксуючи особливостей процесу досягнення.
10.Показати роль вихователя в освітньому процесі.
Орієнтація на особистість вимагає досконалого знання вчителем особистості кожного учня. Тут важливого значення набуває діагностична функція вихователя. На основі одержаних результатів про вихованця, колектив вихователь повинен співпрацювати з ними у взаємодії:, тобто будувати спілкування з дітьми на засадах гуманістичних принципів; будувати спільну виховну діяльність з дітьми на основі співпраці; створювати виховуючі ситуації; розкривати та реалізовувати виховний потенціал процесу навчання, предметно-естетичного середовища, де знаходяться діти; взаємодіяти з вихованцями як суб'єктами шкільного самоуправління; підтримувати процеси самопізнання, саморозвитку дитини через організацію групової та індивідуальної роботи; створювати реальні можливості для особистісної самореалізації, життєвого самовизначення дитини; бути відкритим до виховного впливу дітей.
11.Становлення педагогічної психології на сучасному етапі.
Отже, демократизація освітньої діяльності вимагає адекватних змін і в роботі з підготовки керівних кадрів, пошуку і введення інноваційних підходів і технологій щодо формування нових педагогів. Сьогодні педагогові, важко працювати: змінюються, а точніше, розширюються його функції, ускладнюється роль. Причина цього полягає в тім, що школа з закритої системи перетворилася в складну, відкриту систему. Саме тому процес усвідомлення цього й адаптації вимагає терпіння і часу. А ще – підготовки професійного висококваліфікованого фахівця як у сфері управління, так і в сфері конкретної області, в якій він працює. Адже будь-яка діяльність має «подвійний» предмет роботи: педагог повинен бути і гарним організатором, і гарним фахівцем. Це означає, що сучасний викладач навчального закладу повинен успішно здійснювати як управлінську, так і педагогічну діяльність, забезпечуючи реалізацію цілей і змісту навчально-виховного процесу і різноманітних форм міжсуб'єктних відносин у нових умовах. Реальне положення справ полягає в тому, що більшість педагогічних вузів не готує своїх студентів до можливої управлінської діяльності. Пізніше педагогічне життя виявляє з них найбільш схильних до організаторської роботи, тих, хто має певний авторитет у колективі. Тому, як ми можемо спостерігати, становлення педагога проходить дуже складно, враховуючи при цьому ще й всі чинники становлення особистості як такої. Проблема становлення сучасного фахівця є проблемою не лише психології, а й багатьох інших наук, які хоч якось торкаються сфери антропології, але саме психологія дає найбільше відповідей на поставлені людством питання про формування людського.