20. Стратегії диверсифікованого росту.

стратегія диверсифікованого росту реалізуються в тому випадку, якщо організація не може далі розвиватися на даному ринку з наявним продуктом в рамках певної галузі. Стратегіями даного типу є:

-стратегія центрованої диверсифікації, що базується на пошуку і використанні увязнених в наявному бізнесі додаткових можливостей для виробництва нових продуктів. При цьому існуючі виробництва залишаються в центрі бізнесу. А нове виникає виходячи з тих можливостей, які поміщені у освоєному ринку, використовуваній технології або інших сильних сторонах функціонування фірми,

- стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології відмінної від використовуваної. При даній стратегії організація повинна орієнтуватися на виробництві таких технологічно не зв`язаних продуктів які використовували наявні її можливості, наприклад в області постачань. Так як новий продукт повинен бути орієнтований на споживачів основного продукту то по своїх якостях він повинен відповідати вже вироблюваному продукту. Важливою умовою реалізації даної стратегії є попередня оцінка організацією власної компетентності у виробництві нового продукта,

- стратегія конгломератної диверсифікації полягає в тому, що підприємство розширюється за рахунок виробництва нових продуктів технологічно не пов`язаних з вже вироблюваними і що реалізовуються на нових ринках. Це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку. Її успішне здійснення залежить від багатьох чинників, зокрема, від компетентності персоналу (особливо менеджерів), сезонності в житті ринку, наявності необхідних сум грошей.

22. Характеристика систем з допомогою вибору стратегічних позицій

Стратегічне управління за допомогою вибору стратегічних позицій припускає виконання таких етапів: аналіз перспектив підприємства; визначення пріоритетів і розподіл ресурсів між різноманітними перспективними видами діяльності підприємства; аналіз можливих варіантів диверсифікації підприємства; прогноз динаміки чинників нестабільності; планування нових стратегій, що відповідають очікуваним рівням нестабільності середовища; передбачення організаційних змін і можливостей підприємства.

Сутність системи управління за допомогою вибору стратегічних позицій полягає в тому, що в умовах зовнішньої у нестабільності Z1 можливий ряд стратегій АІ, які забезпечують успіх ВІ. На основі методу відхилень від мети підприємство обирає ту стратегію, яка найкраще відповідає його цілям. Але успіх стратегій у зовнішньому середовищі залежить від внутрішніх організаційних можливостей (маркетинг, виробництво, рівень управління тощо). Поки рівень зовнішнього середовища знаходиться у точці Z _1, успішна реалізація стратегії вимагає можливостей СІ. В умовах нестабільності рівень зовнішнього середовища буде змінюватися до Z2, значення найкращих стратегій буде А2. В результаті цього підприємство не тільки повинно перейти до стратегії А2 , але й мати можливості С2. Таким чином, в стратегічному управлінні планування змін можливостей сполучається з плануванням стратегії. Ця система, яка заснована на принципі передбачення нових задач шляхом розробки стратегій, є непридатною для реагування на швидкі та несподівані зміни в зовнішньому середовищі.