25. Система міжнародних економічних відносин.

Світове господарство – це внутрішньо суперечлива єдність національних економік, повязаних міжнародним поділом праці, торгівельно-вмробничими, фінансовими та науково-технічними звязками.

Сучасне світове господарство історично сформувалося на межі ХІХ-ХХ століття. Його утворення розпочалося з міжнародної торгівлі, розвитку світових ринкових відносин.

У відкритій економіці суб’єкти господарювання беруть участь в економічних відносинах з іншими країнами. У закритій економіці відбувається замкнутий процес відтворення без виходу на міжнародні ринки.

Матеріальною основою світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих держав чи корпорацій на виробництві продукції.

Основні форми МПП:

1. Загальний поділ – ґрунтується на галузеві спеціалізації окремих країн ( наприклад с/г, переробна галузь, видобуток вугілля і нафти ).

2. Частковий поділ – ґрунтується на спеціалізації виробництва готових товарів ( літаків, автомобілів ).

3. Одиничний поділ – поділ ґрунтується на по-детальній спеціалізації( виробництво шин, акумуляторів ).

В сучасних умовах відбувається розширення міжнародно-економічних відносин, проходить їх інтернаціоналізація

.

Можна виділити такі форми інтернаціоналізації економіки:

1. Інтеграційна.

2. Транснаціональна.

Міжнародна економічна інтеграція – це правове оформлення процесу зближення та взаємопроникнення в національні господарства спрямованих на створення єдиного господарського комплексу.

Європі найбільше інтегроване об'єднання є ЄС. Його питома вага у світовій торгівлі становить понад 40%.

Транснаціональні корпорації ( ТНК ) основні суб’єкти світо господарських зв’язків. Саме вони здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни.

Економічна вигода – реалізація економічних інтересів, отримання найбільших доходів є основними причинами розвитку міжнародних економічних зв’язків. Світове господарство є основним і єдиним організатором поза яким не може розвиватися жодна країна незалежно від її економічного розвитку.

Саме на базі розвитку світового господарства і світової інфраструктури розвивається світова економіка.

Система світових ринкових відносин функціонує на основі загальних економічних законів.

Передусім законів вартості, економії суспільної праці, попиту і пропозиції, конкуренції. На світовому ринку можуть бути реалізовані тільки ті товари та послуги, які користуються попитом, тобто дешеві та якісні.

Світовий ринок – це сукупність національних ринків пов’язаних між собою стійкими формами товарно-грошових відносин.

Основою ціни на світовому ринку є середні інтернаціональні витрати виробництва.

Сучасний світовий ринок має таку структуру:

1. Ринок капіталів.

2. Ринок валюти.

3. Ринок інформації.

4. Ринок товарів та послуг.

5. Ринок робочої сили.

6. Ринок природних ресурсів.

Через міжнародні ринкові відносини реалізуються такі основні формули економічних відносин:

1. Світова торгівля.

2. Міграція капіталу.

3. Міграція робочої сили.

4. Науково-технічне співробітництво.

5. Обмін інформацією.

Світова торгівля товарами і послугами, а також ліцензіями є основною формою економічних відносин між країнами.

Світова торгівля між країнами розвивається швидше ніж збільшується ВВП в кожній країні. У світовій торгівлі завжди відіграють країни, які торгують наукоємною продукцією, і програють ті, які торгують сировиною.

Для обґрунтування зовнішньої торгівлі використовують такі доктрини як вільна торгівля і протекціонізм. Загальний принцип якого полягає в тому, що торгівля між усіма країнами має бути вільною. Але в окремі періоди економічного розвитку держави мають обмежувати імпорт тих чи інших товарів з метою сприяння розвитку національного виробництва.

Міграція капіталу є питомою формою в міжнародних економічних відносинах, яка з року в рік розвивається. Капітал експортується у вигляді прямих інвестицій в економіку та позичкового капіталу. Саме через міжнародні інвестиції формується розгалужена мережа транснаціональних

компаній, формуються спільні підприємства. Так звані портфельні інвестиції здійснюються через купівлю іноземними фірмами інших держав акцій чи облігацій окремих країн.

Міжнародна міграція робочої сили – це об’єктивне переміщення працездатного населення одних країн в інші з метою пошуку роботи та отримання вищої заробітної плати.

Розвинені країни світу імпортують дешеву робочу силу, сприяють розвитку національної економіки. Науково-технічний обмін є важливою формою сучасних світо господарських зв’язків. Основними формами цього є: торгівля патентами, секторами виробництва, науково-технічними товарами.

Світові валютно-кредитні відносини.

Міжнародні валютно-кредитні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світовій господарській сфері.

Валюта – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товару.

Національна валюта – це грошова одиниця певної країни, об'єднання країн.

Іноземна валюта – це грошова одиниця іноземних країн. У сфері фінансових відносин розрізняють таке поняття як конвертованість валюти ( тобто можливість її обміну на валюту інших держав, або на золото ).

Вільно конвертовані валюти без обмежень обмінюються на валюту інших країн ( долар США, євро ). Частково конвертована валюта ( це валюта, на яку існують обмеження, щодо її обміну. До них можна віднести українську гривню ). Неконвертована валюта використовується для внутрішніх потреб ( це переважно валюти слаборозвинених країн ).

Вільно конвертовані валюти виконують функції міжнародного купівельного засобу.

Для повної конвертації гривневої валюти потрібно:

1. Мати ефективну економіку і розвинений ринок внутрішній ринок якісних товарів та послуг;

2. Завоювати зовнішній ринок якісними і дешевими товарами, яким довірятимуть іноземці;

3. Розширити закордоном власну банківську мережу;

4.Розширити внутрішній ринок валюти і капіталу, до якого мали б вільний доступ нерезиденти ( громадяни інших країн ).

Для обслуговування всього комплексу міжнародних зв’язків формується світова валютна система.