2.Сучасні напрямки, школи. Течії

Усі течії, школи західної економічної думки можна умовно згрупувати в чотири основні напрями: 1) неокласична економічна теорія; 2) інституціонально-соціологіч-ний напрям, або інституціоналізм; 3) кейнсіанство; 4) марксистська економічна теорія.

Об'єкт дослідження неокласичної економічної теорії — поведінка Homo есопотісиз — «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. Головним об'єктом її вивчення є досягнення оптимального режиму господарювання окремих економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, шляхів досягнення рівноваги цієї системи за обмеженого втручання держави.

Монетаризм (англ, money — гроші). Як економічна теорія виник у середині 50-х років XX ст. у США. Згідно з цією теорією грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Його лідер — глава чиказької школи політичної економії М. Фрідмен — виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

нституціоналізм. Як один із напрямів західної економічної думки виник наприкінці XIX — на початку XX ст. (лат. institutum — установа). Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т. Веб-лен, Д. Коммонс, У. Гамільтон, англійський економіст А. Гобсон та ін. Веблен, наприклад, розглядав життя людини як боротьбу за існування, а отже процес відбору і пристосування. Аналогічно, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких (держава, корпорації, норми етики, моралі, звичаї, права тощо) утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя (в тому числі господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.

Кейнсіанство та його еволюція. Це один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені відомого англійського економіста Джона Кейнса (1883—1946), який найбільш повно усвідомлював, шо без активного втручання держави в розвиток соціально-еко-номічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, не­можливо «уникнути повного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін., розглядав їх у взаємодії та функціональних зв'язках.

На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо, рівновага — рідкісний випадок в економіці.

Неокласичний синтез. Це узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної рівноваги) з положеннями теорії макроекономі-чної рівноваги та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. При­хильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Але, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі. Тому концеп­цію неокласичного синтезу ще називають ортодоксальним кейнсіанством. Його найвідоміпіі представники — американські економісти Е. Хансен, П. Самуельсон, Дж. Хікс, яких вважають авторами теорії доходів—витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини. На думку П. Самуельсона, вирішення ключових проблем грошової та фінансової політики за допомогою категорій теорії доходу відроджує класичні істини і надає їм законної сили.