Грошові реформи. Особливості грошової реформи в України.
Тривалі та глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розроблення та здійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади або форми концентрованих за часом і місцем дій, спрямованих на кардинальну зміну ситуації. У такому разі зазвичай говорять про господарську або грошову реформу.
Грошова реформа – це повна або часткова структурна перебудова наявної грошової системи країни з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту.
Залежно від ознаки класифікації розрізняють декілька видів грошових реформ (табл. 5.6). Світовий досвід знає два основні методи проведення грошових реформ
Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфери грошового обігу. Це обов'язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, якими вона не обмежується, бо передбачає і наявність певної стратегії, що пов'язана, як правило, зі створенням відповідних умов для покращання всього процесу суспільного відтворення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей передбачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні методи їх здійснення
Державне антикризове регулювання економіки.
Форми державного регулювання діяльності господарюючих суб'єктів підрозділяють на економічні й правові.
Економічні методи державного регулювання умовно можна підрозділити на дві групи:
методи прямого регулювання — оподатковування, надання пільг, субвенцій, цільової допомоги регіонам і галузям, гарантій, державного замовлення, протекціонізм ( стосовно вітчизняних товаровиробників), здійснення цільових програм соціально-економічної спрямованості та ін.;
методи нормативного впливу — законотворчість в економічній сфері як спосіб установлення норм взаємодії господарюючих суб'єктів, міжбюджетна взаємодія центру, суб'єктів Російської Федерації й муніципальних утворів, формування відносин, пов'язаних з керуванням власністю. З одного боку, це акціонери боржника, які послабили контроль над діяльністю найманого робітника — менеджера, систематично не виконували вимог до організації даних відносин, дикуваних ринком, з іншого боку — це відносини із кредиторами, що надали додаткові ресурси для розвитку господарюючого суб'єкта.
Особлива роль серед методів державного регулювання економіки належить методам програмно-цільового керування. На їхній базі проводяться структурні перетворення економіки. Мова йде про цільове формування насамперед інфраструктурних компонентів ринкової економіки. При цьому ключовій є інформаційна сфера, що відіграє вирішальну роль у державнім керуванні економікою, зокрема в реалізації такої управлінської функції, як контроль. Однак розвиток державної статистики тільки за допомогою розширення системи показників неможливо через визнання на ринку такої категорії, як комерційна таємниця господарюючого суб'єкта. Більше того, з метою забезпечення об'єктивності необхідне формування альтернативних інформаційних джерел.
Іншою проблемою державного регулювання фінансового оздоровлення господарюючих суб'єктів, розв'язуваної програмно-цільовими методами, є реструктуризація підприємств.
При цьому передбачається пряме державне втручання, що припускає, з одного боку, надання конкретному державному органу права вирішення проблем даного типу, а з іншого — забезпечення обраного органа ресурсами для такої діяльності.