3.Предмет і метод економічної теорії.

Зміст науки економічна теорія багатоаспектний. об`єктом її є економіка на мікро-, макро-, і глобальному рівнях. Багатоаспектність економічної теорії зумовлює різноманітність підходів вивчення економічного життя суспільства. Американський професор, лауреат Нобелівської премії Поль Самуельсон визначає, що в центрі уваги економічної теорії повинні бути проблеми, що стосуються всіх нас без винятку. Мова йде про особисті і сімейні проблеми, питання політичного характеру, торгово-промислового підприємництва, народонаселення, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання і ін. У підручнику „Економіка” П.Самуельсон п`ять визначень предмету економічної теорії. А в посібнику „Основи економічної теорії” автори Степан Дзюбик та Ольга Ривак наводять 13 визначень предмету цієї науки різних авторів. Наявність багатьох визначень предмету економічної теорії пояснюється багатогранністю економічного життя суспільства, а економічна теорія повинна дати відповідь на важливі проблеми, які постають перед суспільством і наукою та хвилюють людей будь-якої країни. Разом з тим, предметом курсу економічної теорії , як і будь-якої іншої науки, повинен мати чітке визначення. Тому, аналізуючи різні пропозиції щодо визначення предмету економічної теорії можна навести таку його коротку характеристику: „ Економічна теорія це наука, що досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обліку та споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів”.

Таким чином метод економічної теорії – це шлях пізнання економічної системи, її основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії у теорії діалектики.

Основними способами вивчення економічної теорії є:

Індукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від одиничного до загального;

Дедукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від загального до одиничного;

Аналіз – розчленування явищ на окремі частини з метою вивчення їх окремо;

Синтез – поєднання елементів в єдине ціле з метою вивчення їх разом;

Логіка - теоретичне відображення реальності у відповідних категоріях і законах;

Історизм – вивчення явищ і процесів в тій послідовності в якій вони змінюють одне одного;

Діалектика – вивчення явищ і процесів в русі і розвитку.

4.Економічні категорії, закони і принципи.

Економічний закон – це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.

Крім того економічні закони на відміну від законів природи, не вічні, і більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.

Система економічних законів включає чотири їх типи. Перший тип — це загальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами у процесі праці, однаковими для всіх соціально-економічних формацій.

До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно - економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнення товарного виробництва, тобто з часу розпаду первіснообщинного ладу.

Третій тип — специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише у межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки в процесі взаємодії між продуктивними силами і відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

До четвертого типу економічних законів належать закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва. Це, наприклад, закон утворення монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XX століття.

Економічні категорії – це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв’язок з відповідною стороною системи продуктивних сил.

Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають у вигляді певних постулатів, які можна розглядати як форму реалізації, використання економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони.

Економічні принципи - це теоретичні узагальнення, які відображають загальну тенденцію розвитку економічних процесів, наприклад, принципи кредитування, принципи обкладання податками та інше.

До принципів кредитування відносять:

принцип цільового призначення кредиту, який передбачає, що він буде використаний на конкретні цілі, зазначені у кредитному договорі; цей принцип поширюється на більшість кредитних операцій і знаходить практичне втілення у відповідному розділі кредитної угоди, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником;

принцип забезпеченості кредиту, який означає наявність у кредитора права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу у зв'язку з неплатоспроможністю боржника (він знаходить практичне втілення в тому, що позички надаються під заставу або під фінансові гарантії)

принцип платності, який передбачає, що за надані у тимчасове користування грошові кошти боржник сплачує визначений на договірних засадах відсоток;

строковість, як принцип кредитування, передбачає, що боржнику позику необхідно повернути кредитору у ті строки, які зазначені в кредитній угоді або документі, що його заміняє та інші.