Київський національний університет імені Тараса Шевченка

факультет соціології

Курсова робота

на тему:

Автобіографія

(соціологічне уявлення)

Виконав:

студент 1 курсу, 2 рупи

Дець Юрій Васильович

Науковий керівник:

к.соц.н. Юзва Л.Л.

Київ – 2012

Зміст

Вступ 2

Сутність процесу соціалізації, її механізми та етапи. 4

Дитинство 8

Сім’я. 9

Школа 11

Спорт 14

Художня література. 15

Засоби масової інформації. 16

Макро- та мезофактори моєї соціалізації. 17

Вибір майбутньої сфери діяльності. 19

Список використаних джерел: 20

Вступ

Кожного дня я бачу людей з певним набором соціальних статусів та ролей. Вони не вибирають де і коли їм жити, вони застають певне природне та соціальне середовище, змушені пристосовуватися, адаптуватися до його умов, тобто соціалізуватися. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, набуття певних статусів та ролей та інтеграція індивідів у суспільство і називається соціалізацією[2; 281 ст.].

Я є студентом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, громадянином України, сином для своїх батьків, віднедавна жителем Києва. Це набір деяких моїх соціальних статусів, вони в свою чергу викликають очікувану поведінку, пов’язану з реалізацією певних прав і обов’язків – іншими словами соціальну роль[3; 460-461ст]. Отримавши завдання написати курсову роботу «Автобіографія: соціологічне уявлення» я змушений задуматися над тим, що передувало цьому, що було до досягнення мого теперішнього рівня соціалізації, подивитися на життєвий шлях з соціологічної точки зору.

Особистість – це соціально-типова характеристика людини як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом. Особистість виражає індивіда як продукт суспільства. А людина визначається як продукт природи[2; 288 ст.]. Суть соціологічного підходу у вивченні особистості полягає, насамперед, у виявленні у ній того, що безпосередньо пов’язане з соціальним життям, включеністю людини у систему соціальних відносин. Тобто не біологічних чи психологічних особливостей, а суто соціальних характеристик. Я зобов’язаний аналізувати конкретну особистість, тобто себе, виявити участь у організаціях та інституціях, розглянути етапи та аспекти становлення себе як особистості, дослідити вплив суспільства на мене, а також, слід відзначити те, що не лише суспільство впливало на мене, а і я на нього. У зв'язку з тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням його вимог, але і з можливістю змінювати середовище. Ця активна творча діяльність стає можливою і продуктивною завдяки оволодінню особистістю успадкованою від попередніх поколінь культурою. Водночас, як слушно зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, не можна відмовлятись від урахування біологічних особливостей людини, здатних опосередковано впливати на формування соціальних властивостей індивіда. Особистість, на її думку, доцільно визначити як усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідно культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльність яких включається. Тому предметом дослідження в соціології виступає «homo socius» — «людина соціальна».[6.]

Сутність процесу соціалізації, її механізми та етапи.

Для того, щоб правильно аналізувати процес моєї соціалізації слід чітко визначитись та дослідити сам цей процес, його механізми та етапи.

Процеси, які зараз позначаються терміном «соціалізація», супроводжують людство з початку його існування. В усі часи різні ідеології, філософські теорії й соціологічні доктрини розглядали логіку формування людини, акцентуючи увагу на якостях, важливих для конкретного історичного періоду. Водночас процеси глобалізації приводили до інтеграції наукового знання, активізували прагнення вчених знайти уніфіковані категорії, що відбивають багатогранність особистості. Такою категорією в суспільних науках, безперечно, є соціалізація, яка зосередила в собі увесь багатогранний процес «входження» людини до суспільства. Сьогодні поняття «соціалізація» використовується як універсальна наукова категорія в філософії, соціології, психології, політології, педагогіці та соціальній педагогіці. Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду [10; 51 ст.].

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві. Існують також різні підходи до розгляду механізмів соціалізації.

Французький соціальний психолог Габріель Тард вважав головним наслідування, котре підводив як до психологічних основ (бажанням, біологічними потребами), так і до соціальних факторів (престиж, практична вигода).

Бронфенбреннер (США) механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосованість) між активним ростом людської істоти та швидко змінюючих умов, в яких вона живе.

В. Мухіна (Росія) розглядає в якості механізмів соціалізації ідентифікацію особистості.

О. Петровський (Росія) – закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції у процесі розвитку особистості.

Механізм соціалізації особистості – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда.

На думку багатьох вчених існують універсальні механізми соціалізації, які обумовлюють особливості цього процесу у кожної конкретної особистості.

До соціально-психологічних механізмів соціалізації відносять: імпринтінг – фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об’єктів, що на неї впливають; наслідування – копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших; ідентифікація – ототожнення себе з іншими людьми, групою, спільнотою; рефлексія – оцінка особистістю різних проявів свого «Я»; інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальні, формування внутрішньої структури психіки та свідомості індивіда за допомогою засвоєння знань, соціальних норм і цінностей; екстеріоризація – процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, практичної.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації А. Мудрик відносить традиційний – засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім’я, сусіди, родичі, друзі); інституційний – функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований – діє в межах певної субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний – функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями, рефлексивний – тобто, внутрішній діалог, у якому людина розглядає, оцінює, приймає чи не приймає ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім’ї, ровесникам, значимим людям тощо.

Процес соціалізації особистості здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів.

На думку деяких соціологів, процес соціалізації особистості складається з двох етанів:

перший етап – первинна соціалізація,

другий – вторинна соціалізація.

Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості.

Вторинна стадія соціалізації – це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприклад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.

Кожний період характеризується певними ознаками. Так, у дорослому віці соціалізація націлена на зміну поведінки у новій ситуації, а у дитячому віці акцент робиться на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, опираючись на власний досвід, здатні лише оцінювати і сприймати їх критично, а діти в змозі лише засвоювати їх. В ранньому віці – процес засвоєння якостей проходить найбільш інтенсивно, і, як правило, – найбільш важливі життєві, базові ознаки, в більш пізньому віці – навпаки.

Соціалізація – як цілеспрямований конструктивний процес – повинна починатися в дитинстві, коли майже на 70% формується людська особистість. Якщо запізнитися, можуть розпочатися незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації, водночас – це найбільш незахищений її етап. Процес набуття певних соціальних якостей відбувається за чиєюсь сторонньою допомогою – агентів соціалізації (конкретних людей, які відповідальні за навчання та засвоєння культурних норм та соціальних ролей); інститутів соціалізації (заклади, установи, котрі впливають на процес соціалізації та спрямовують його). Оскільки розрізняють первинну та вторинну соціалізацію, так і агенти та інститути соціалізації поділяються на первинні (безпосереднє і найближче оточення людини: батьки, родина, близькі, друзі, вчителі та ін.), та вторинні (всі ті, хто стоїть у другому, менш важливому ешелоні впливу на людину: представники адміністрації школи, інституту, підприємства, армії, церкви, правоохоронних органів, засобів масової комунікації, різні формальні організації, офіційні заклади) [11].