129. Безпосередні переговори(перег.) і консультації(конс). Добрі послуги і посередництво(посер.)

Перег. (або – безпосер. Перег.) шляхом усунення розбіжностей в позиціях сторін ведуть до розв'язання міжн. спору. Умовою досягнення цієї мети є зазвичай бажання та уміння сторонами найти компромісне рішення.Проведення перег. не вимагає участі третьої сторони (іншої держави, міжн. Ор-ції). Ініціатива перег. завжди на­лежить сторонам спору, які тим самим здійснюють певний контроль над процесом його розв'язання.

Дипломатичні перег. від імені держав можуть проводити їх голови, голови урядів, міністри закордонних справ або інші спеціально на те уповн. Особи. Відсутність дипломат. відн. між держ., які знаходяться у спорі, не виключає можливості прове­дення перег. Перег. можуть проводитись як усно, так і в письмовій формі (н-д, у формі обміну нотами) або поєднуючи обидві ці форми. Перег. можуть бути також засобом запобігання спору. Така форма перег. називається конс. Конс., які прово­дяться перед прийн. рішення, що може порушити інтереси іншої держави, обмежують можл. виникн. протиріч позицій та інтересів у взаємовідн. держав.

Слід підкреслити, що у мп відсутня норма, яка 6 наказувала проводити перег. у кожному випадку. В доктрин та практиці існує проте думка, що обов'язок проведення переговорів виникає із загального обов'язку мирного вирішення міжнародних спорів. Крім того, деякі міжн. дог. прямо зобов'язують сторони до проведення перег. перед застосуванням інших способів ви­рішення спору (н-д, ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). До перег. відсилають також рішення Міжн. Суду ООН.

У випадку, коли перег. не приносять бажаних результатів сторонам не вдається сісти за стіл переговорів, ефективними можуть стати добрі послуги та посер, або способи вирішення спорів, що передбачають участь третьої сторони. Зазвичай як третя сторона виступають держ. або міжн. ор-ції, але ними можуть бути також і видатні особистості, які можуть виступати від імені між­н ор-ції (н-д, Ген. Секретар ООН). Якщо мова йде про держ., то цю роль можуть виконувати лише держ., які підтримують добрі стосунки з обома сторонами спору. Ініціативі може виходити як з боку держав, що знаходяться у спорі, так і третіх держав.

Добрі послуги полягають у сприянні сторонам спору в налагодженні безпосередніх контактів - початку дипломат перег. або відновленні їх у разі переривання, - але без активної в них участі Посер. навпаки є засобом, що йде далі, ніж добрі послуги оскільки воно передбачає активну участь посередника у переговори між сторонами спору, який надає їм поради і вказівки, а також власні пропозиції щодо вирішення спору, та інколи навіть керує процесом перебігу вирішення спору.

130. Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії.

До дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів відно­сяться також слідчі та погоджувальні комісії. Вони полягають у призна­ченні спільних органів держав-сторін спору, які називаються слідчими або погоджувальними комісіями. Ці комісії можуть бути постійними органами або створюватись ad hoc. Слідчі та погоджувальні функції можуть виконувати також міжнародні організації.

У склад комісії входять представники сторін, а також так звані ней­тральні примирителі,участь яких гарантує неупередженість діяльності комісії. У практиці є також випадки призначення одного примирителя замість комісії. Рішення комісії приймаються більшістю голосів та не є обов'язковими для сторін спору.

Завданням слідчої комісії є з'ясування фактичних обставин, якщо між сторонами спору виникли різні підходи щодо цього. Результати слідства не є обов'язковим для сторін з міжнародно-правової точки зору, але можуть сприяти розв'язанню спору.

Завдання погоджувальної комісії є більш широкими, ніж слідчої комісії, і полягають у погодженні взаємних претензій та наданні про­позиції сторонам спору щодо його вирішення. Ініціювання погоджу­вальної процедури відбувається за поданням обох сторін сцору,якщо тільки міжнародна угода не передбачає таку можливість за ініціативою однієї зі сторін. Спосіб створення комісії, а також те, що на її діяльність мають надати згоду обидві сторони, наближують її до арбітражу, про­те принципова різниця між цими двома методами полягає в тому, що рішення погоджувальної комісії не є обов'язковим для сторін. На від­міну від посередництва, погоджувальна комісія самостійно формулює свої пропозиції.