38. Виконання міжнародних договорів. Принцип непорушності договорів.

Дотримання міжнародних договорів ґрунтується на давньому принципі, котрий, мабуть, більш відомий латинською, ніж будь-якою іншою мовою: pacta sund servanda — договори мають бути дотримані. Він закріплений у багатьох міжнародно-правових актах, проголошено ст. 26 Віденської конвенції 1969 р. У ній сказано: "Кожний чинний договір обов'язковий для його учасників, і вони повинні сумлінно його виконувати". Таким чином, ми стикаємося з двома характеристиками цього принципу: неухильне дотримання і сумлінне виконання міжнародного договору.

Сумлінне виконання міжнародного договору означає "точне виконання договору щодо його мети, змісту, термінів, якості, місця виконання, щоб те, що передбачено у договорі, дійсно було виконано".

Неухильне дотримання міжнародного права означає, що договір має виконуватися, незважаючи на обставини зовнішнього або внутрішнього фактора. "Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору" (ст. 27 Віденської конвенції 1969 р.). При виконанні принципу неухильного дотримання договору держава не має права укладати договори, що суперечать раніш прийнятим зобов'язанням за іншими договорами. Забороняється також в односторонньому порядку припиняти дію міжнародного договору або змінювати його зміст.

39. Умови недійсності міжнародних договорів

В міжнародному праві існує презумпція дійсності договорів, згідно з якою кожний чинний договір є обов'язковим для учасників, поки інше не встановлено на основі міжнародного права. Таким чином, не­дійсність договору має бути встановлена, після чого кожен учасник має право вимагати, щоб в межах можливого було відновлене положення, змінене в результаті виконання договору.

Недійсність договору може бути відносною і абсолютною. Відносна недійсність робить договір оскаржуваним, її підставами є помилка, обман,підкуп представника держави,укладення договору з порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції укладати до­говори. Абсолютна недійсність означає нікчемність договору із самого початку. її підставами є примус представника держави, примус держави шляхом погрози силою або її застосування, протиріччя імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens).

Якщо договір визнано недійсним, можливо декілька варіантів: його учасники звільняються від зобов'язання виконувати договір у подаль­шому; усуваються підстави, які стали причиною недійсності договору; за згодою учасників переглядається весь договір або його частина.

40. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій

Міжнародні організації в їх сучасному розумінні виникли напри­кінці XIX - початку XX ст.ст. Так, в 1874 р. був створений Всесвітній поштовий союз, в 1919 р. - Міжнародна організація праці і т.д. Першою міжнародною політичною організацією універсального характеру була Ліга Націй, заснована в 1919 р. відповідно до положень Версальської системи і що формально проіснувала до 1946 р.

Право міжнародних організацій є сукупністю норм, що регулюють процес утворення, діяльності та припинення діяльності організації, взаємодії з іншими суб'єктами міжнародного права та міжнародних відносин.

Право міжнародних організацій як самостійна галузь міжнародно­го права складається з двох груп міжнародних норм, утворюючих: по-перше, «внутрішнє право» організації (норми, що регулюють структуру організації, компетенцію її органів і порядок роботи, статус персоналу, інші правовідносини) і, по-друте, «зовнішнє право» організації (норми договорів організації з державами і іншими міжнародними організа­ціями).

Норми права міжнародних організацій переважно є договірними нормами, тому право організацій - одна з самих кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є засновницькі документи міжнародних організацій, Віденська конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсаль­ного характеру 1975 р., Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., угоди про привілеї і імунітети міжнародних організацій та ін.