87. Поняття «міжнародний екстрадицій ний злочин», «міжнародний транснаціональний злочин», міжнародно-правовий злочин

Поєднання множинної (подвійної і більше) або міжнародної кримінальності та множинної (подвійної і більше) або міжнародної юрисдикції дозволяє виокремити у структурі міжнародної злочинності три категорії міжнародних злочинів: 1) міжнародний екстрадиційний злочин; 2) транснаціональний злочин; 3) міжнародно-правовий злочин.

Екстрадиційний злочин - передбачене кримінальним законом тієї чи іншої держави діяння, яке відповідає вимогам міжнародного договору щодо покарання, яке призначене вироком суду або може бути призначене у разі визнання особи винною у його вчиненні. За вироком того чи іншого суду суб’єкта даного злочину можна видати для відбування покарання однією державою іншій державі в порядку екстрадиції.

Транснаціональний злочин – це діяння, визнане злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких воно підпадає. Зазначається, що вчинення таких діянь тягне кримінальну відповідальність тільки у тому разі, якщо кримінально-правова заборона міститься в національному законодавстві. Боротьба із цими правопорушеннями може знаходитися під міжнародним контролем, але відповідальність за них не встановлюється безпосередньо міжнародним правом. Таким чином, транснаціональний злочин є національним за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю.

Міжнародно-правовий злочин, чи міжнародний злочин stricto sensu, – це діяння, що є «міжнародним» за походженням кримінально-правової заборони. Воно криміналізоване міжнародним правом і потенційно підпадає не тільки під національну юрисдикцію, але й під юрисдикцію міжнародних кримінальних судів. Міжнародно-правова криміналізація має прояв у приматі міжнародного визнання злочинності діяння перед положеннями національного права. Такі злочини безпосередньо порушують норми міжнародного права й існують незалежно від наявності кримінально-правової заборони в національному праві.

88. Поняття і принципи кримінальної юрисдикції в міжнародному кримінальному праві.

Поняття “юрисдикція” є категорією як національного, так і міжнародного права. При всій розмаїтості можливих модифікацій, міжнародна кримінальна юрисдикція може бути двох типів: договірна (мультинаціональна) і загальнообов'язкова. Вузька концепція судової юрисдикції зводиться до компетенції судового органу, тобто меж юрисдикції за часом, місцем, персональною і предметною характеристикою. Таке трактування юрисдикції може бути застосовне в національному контексті, але не в міжнародному праві. Стосовно юрисдикції міжнародних кримінальних судів (трибуналів) питання про їхню легітимність, яку слід розуміти як правомірність заснування, торкається самої суті поняття юрисдикції як влади (power) здійснювати судові повноваження у визначених межах. Дане питання є першочерговим та обумовлює всі інші аспекти юрисдикції. Таким чином, проблема легітимності заснування міжнародного судового органу є центральною проблемою його юрисдикції.

Юрисдикція, здійснювана в межах державної території, іменується територіальною. В її основі лежить територіальний принцип. Юрисдикція, що здійснюється за межами території, називається екстратериторіальною. В її основі лежить персональний принцип, в силу якого держава має право зобов'язати своїх громадян за кордоном дотримувати свої закони, але не може застосовувати заходи примусу. Персональний принцип все частіше поширюється державами і на осіб без громадянства, які постійно проживають на їхній території.

Існує також принцип захисту або безпеки, який покликаний забезпечити захист істотних інтересів держави та її громадян від злочинних діянь, що здійснюються за кордоном. У таких випадках держава має право притягнути до кримінальної відповідальності будь-яку особу незалежно від місця скоєння злочину, зрозуміло, за умови, що така особа виявиться в сфері її повної юрисдикції. Принцип захисту отримує все більш широке поширення в законодавстві і судовій практиці держав.

Нарешті, існує принцип універсальності, що передбачає можливість поширення кримінальної юрисдикції держави на діяння, визнані злочинними міжнародним правом, незалежно від громадянства особи, яка його та місця вчинення. У минулому він охоплював лише піратство і работоргівлю, нині поширює свою дію і на ряд злочинів за загальним міжнародним правом (злочини проти миру і безпеки людства).