127. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів.

Право мирного вирішення міжнародних спорів - галузь між­народного права, норми та принципи якої встановлюють порядок врегулювання спорів між суб'єктами міжнародного права мирними засобами.

Виникнення спорів між суб'єктами міжнародного права є невід'ємним елементом міжнародних відносин. Оскільки повне виклю­чення спорів з життя міжнародного співтовариства є неможливим, слід докласти максимальних зусиль для їх запобігання або справедливого вирішення. Саме цим обумовлюється значення цієї галузі, оскільки без механізму мирного вирішення спорів система міжнародних відносин функціонувати нормально не може.

Правовим фундаментом даної галузі виступає один з основних принципів міжнародного права - принцип мирного вирішення між­народних спорів, згідно з яким держави «вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі між­народний мир та безпеку і справедливість» (п. З ст. 2 Статуту ООН). Цей припис є категоричним і не допускає жодних виключень. Він є зворотною стороною такої ж категоричної заборони звернення до війни у міжнародних відносинах. Спеціальним принципом галузі є принцип вільного вибору засобів мирного вирішення спорів відповідно до Де­кларації про принципи міжнародного права 1970 р.

Засоби мирного вирішення спорів» що були напрацьовані в про­цесі багатовікової практики міжнародного спілкування» вперше було нормативно закріплено в Гаазьких конвенціях 1899 р. та 1907 р, про мирне вирішення міжнародних зіткнень» які передбачали серед таких засобів добрі послуги та посередництво» міжнародні слідчі комісії, міжнародний третейський суд. Статутом Ліги Націй було засновано перший судовий орган - Постійну Палату Міжнародного Правосуддя, Прийнятий Лігою Націй в 1928 р. Загальний акт про мирне вирішення спорів встановлював обов'язкову юрисдикцію Постійної Палати Між­народного Правосуддя, якщо міжнародний спір не було врегульовано шляхом переговорів.

Положення про мирне вирішення міжнародних спорів було за­фіксовано у Статуті ООН (п. З ст. 2) і в подальшому було повторено, зокрема, у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р„ За­ключному Акті РБСЄ 1975 р., а також у Манільській декларації про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 р. Положення Статуту ООН, що відносяться до мирного вирішення міжнародних спорів, стосуються не тільки держав-членів ООН, але також держав, які не є членами ООН. Мирне вирішення міжнародних спорів є, таким чином, принципом загального міжнародного права, обов'язковим для всіх держав світу.

128. Засоби вирішення міжнародних спорів. «Спір і ситуація». Класифікація мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

Статут ООН (п. З ст. 2) зобов'язує держави вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку та справедливість.

Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Ситуація «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. звідси вважають, що за змістом ситуація ширша, ніж спір.

Стаття 33 Статуту ООН серед мирних засобів вирішення між­народних спорів вказує переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод. Цей перелік не є вичерпним і сторони можуть обрати інші мирні засоби на власний вибір.

Можна виділити дипломатичні (погоджувальні) та судові засоби вирішення міжнародних спорів. Критерієм цього поділу є питання, чи звернення до даної процедури завжди приводить до певною розв'язання міжнародного спору з міжнародно-правової точки зору. Дипломатичні засоби характеризуються тим, що сторони спору залишають за собою прийняття остаточного рішення у розв'язанні спор; та самі в більшій або меншій мірі беруть участь у пошуку засобів його вирішення. До дипломатичних засобів відносяться: переговори, добрі послуги, посередництво (медіація), слідчі та погоджувальні комісії, консультації. У свою чергу, при застосуванні судових засобів сторони спору є зв'язаними прийнятим рішенням і мають обмежені можливості впливу на вирішення спору. Судовими засобами є арбітраж та постійні міжнародні суди.

Виділяють також вирішення спорів міжнародними організаціями. На відміну від дипломатичних та судових засобів, які цілком присвячені вирішенню спорів, для міжнародних організацій вирішена спорів є лише одним з напрямків діяльності. Вирішення спорів міжнародними організаціями проте не становить цілком окремий мирний засіб вирішення міжнародних спорів, оскільки в своїй діяльності у цій сфері вони користуються зазвичай дипломатичними, а інколи також судовими засобами.