61. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік

Міжнародні річки - річки, що протікають по території декількох держав або розділяють території декількох держав.

Розрізняють власне міжнародні річки - судноплавні річки, що ма­ють вихід до моря і використовуються для цілей інтенсивного торгового судноплавства; трансграничні (багатонаціональні) річки - ті, що про­тікають по території декількох держав і що не мають виходу до моря, вони або несудноплавні, або судноплавство по них носить місцевий характер; та прикордонні - річки, що розділяють території держав.

У визначенні статусу міжнародних річок найбільша роль від­водиться міжнародному праву. Першим документом, який містив принцип свободи судноплавства по міжнародних річках Європи, став Заключний акт Віденського конгресу 1815 р. Одночасно була визнана юрисдикція прибережних держав над відповідними ділянками річок.

В 1885 р. було встановлено свободу торгового судноплавства по річках Конго і Нігер. Після Першої світової війни мирні договори встановили свободу судноплавства по таких європейських річках, як Одер, Німан, Вісла та ін. В1921 р. було прийнято Конвенцію про режим Дунаю,у розробці та підписанні якої, крім при дунайських державу при­ймали участь Франція, Великобританія, Італія, Бельгія, Греція.

Режим трансграничних і прикордонних рік визначається за вза­ємною згодою прибережних держав.

Якщо у минулому режим міжнародних річок стосувався лише судноплавства, то сьогодні росте значення регулювання використання річок у господарських цілях: для отримання електроенергії, для забезпечення потреб промисловості і сільського господарства. Тут діє загальний принцип: будь-які способи використання не повинні за вдавати шкоди законним інтересам інших прибережних держав. Більш того, прибережні держави спільно і кожна окремо повинні приймати заходи, необхідні для збереження річки.

62. Режим Арктики. Секторальний принцип розподілу арктичних просторів. Співробітництво приарктичних держав у сфері охорони й освоєння Арктики

Арктика - розташована навколо Північного полюсу область земної кулі, що включає Північний Льодовитий океан з островами і прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. В нього входять також північ­ні частини материків Євразія і Північна Америка в межах полярного кола. Приарктичними країнами є Росія, Канада, США, Данія (завдяки Гренландії), Норвегія, а також Ісландія, Фінляндія і Швеція.

Природні ресурси, військово-стратегічна безпека, міжнародні спо­лучення - ось причини уваги, яка приділяється режиму Арктики.

Правовий режим Арктики встановлюється міжнародним правом, а також законами приарктичних держав. Простори Арктики історично поділені між Росією, Канадою, США, Данією та Норвегією на п'ять секторів. Процес привласнення території Арктики розпочався 1925 p., коли Канада прийняла доповнення до національного закон про північно-західні території, якими були визначені географічні межі Канадської Арктики і заборонено іноземним державам і їх громадянам здійснювати будь-яку діяльність в межах Канадської Арктики без дозволу влади Канади.

В 1928 р. Ухвалою Президії ЦВК СРСР «Про оголошення територією Союзу PCP земель і островів, розташованих в Північному Льодовитому океані» було проголошено право СРСР на всі землі і острови відкриті і ще не відкриті, в межах встановлюваних географічних меж.

Так з'явилася концепція арктичних секторів держав, що володіють арктичним узбережжям. Сектор є трикутником, основою якої є узбережжя відповідної держави, а сторонами - лінії, що проходи по меридіанах до Північного полюсу. Встановлення Канадою і Росією полярних секторів означає, що землі і острови, як відкриті, так і невідкриті, що знаходяться в їх межах, належать цим державам.

Режим морських просторів Арктики є загальним, але має деяку специфіку. На Арктику розповсюджується загальне положення Конвенції з морського права 1982 p., щодо права прибережної держави приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил і запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища з суден у вкритих кригою районах (ст. 234). Це право діє в межах виключної економічної зони.

Особливості режиму морських просторів Арктики проявляються по-перше, у тому, що, оскільки природа Арктики особливо чутливі до негативних впливів, приарктичні держави прийняли національні закони про охорону природного середовища регіону.

Друга особливість стосується прибережного судноплавства Норвегія і Канада своїми законами встановили особливий режим для такого судноплавства. В Росії про це йде мова в Законі про морські води (ст. 14). Північний морський шлях розглядається як історично національна, цілісна комунікація Російської Федерації, що проходить також через ділянки відкритого моря. Користування нею здійснюється відповідно до законів і договорів Росії, а також Правил плавання по трасах Північного морського шляху, затверджених урядом РФ. Відповідно до Правил плавання по трасах Північного морського шляху 1991 p., цей шлях відкритий для міжнародного судноплавства. Здійснюється воно за згодою і під контролем російських органів влади. Центральне місце серед них займає Адміністрація Північного морського шляху.

Розпочато формування міжнародних органів, що займаються перш за все охороною навколишнього середовища в Арктиці. Так, створена Рада Баренцева Євроарктичного регіону (1993 р.) і Арктична Рада (1994 p.).