1.Поняття МП. Особливості МП. Міжнародне право - це система договірних і звичайних міжнародних норм, що створюються державами та іншими субєктами міжнародного права, спрямованих на підтримку миру та зміцнення міжнародної безпеки, встановлення і розвиток всебічного міжнародного співробітництва, які забезпечуються сумлінним виконанням субєктами міжнародного права своїх міжнародних зобовязань, а при необхідності і примусом, які здійснюються державами в індивідуальному чи колективному порядку відповідно до діючих норм міжнародного права. Особливості МП: Особливий предмет правового регулювання- Міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції, так і територіальних кордонів держав. Воно не входить ні в одну національну правову систему, але в той же час воно має суттєвий вплив на формування та зміна внутрішньодержавних правових норм. - Особливі субєкти міжнародного права- Субєктами міжнародного права виступають головним чином суверенні держави, нації і народи, які борються за свободу, незалежність і створення власної державності, міжнародні міжурядові організації. - Особливі обєкти міжнародного права- Обєктами міжнародного права є все те, з приводу чого субєкти міжнародного права можуть набирати міжнародні правовідносини, що не відносяться виключно до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території кожної конкретної держави. -Особливий порядок Нормоутворення- норми міжнародного права створюються безпосередньо самими субєктами міжнародного права, і насамперед державами. Це відбувається шляхом вільного узгодження воль держав та вираження цього узгодженою волі в укладаються між ними договорів мегкдународних. -Особливий порядок примусу до дотримання норм міжнародного права- Примус субєктів міжнародного права здійснюється самими субєктами міжнародного права, як правило, державами, на основі діючих міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів.

2.Юридично обов’язкова сила норм МП. Визнання за міжнародним правом обов’язкової сили визначається потребами життя міжнародної спільноти, корінними інтересами держав. Правове регулювання міжнародних відносин-абсолютна необхідність, і отже надання міжнародним правом обов’язкової юридичної сили неминуче. Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. – jus cogens- це норма, "яка приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер". Норми jus cogens можуть грунтуватися на міжнародних договорах або на міжнародно-правових звичаях. Локальна угода держав щодо зміни змісту норми jus cogens недійсна. Імперативні норми не кодифіковані, але імперативний характер носять всі основні принципи сучасного загального міжнародного права, що є головним критерієм правомірності всіх міжнародно-правових норм. Наявність в міжнародному праві імперативних норм не стримує процесу створення нових, прогресивних норм, спрямованих на більш ефективне забезпечення міжнародного миру і безпеки, на подальший розвиток довготривалого взаємовигідного співробітництва держав.

3.МП як самостійна правова система. Міжнародне право, це правова система, яка складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб’єктами, державами, міжнародними організаціями. Особливістю системи міжнародного права полягає у тому, що вона не входить до будь-якої національної системи права і не включає норм національного права. Міжнародне право поділяється на публічне і на приватне. Приватне міжнародне право регулює цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Публічне міжнародне право регулює відносини між державами, між міжнародними організаціями, між держава і міжнародними організаціями. Публічне і приватне міжнародне право взаємопов’язані між собою. Але за чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.  Ще одна особливість міжнародного права полягає у характері нормотворення даної правової системи. Встановлення взаємних прав і обов’язків суверенних суб’єктів тут здійснюється шляхом добровільного волевиявлення при укладенні міжнародних договорів та інших угод. Це свідчить про те, що міжнародне право має узгоджувальний координуючий характер. Систему міжнародного права складає об’єктивно існуюча і внутрішньо узгоджена цілісність її елементів: з загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (договірних і звичаєвих), рішень і рекомендацій, резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних судових органів, а також інститутів міжнародного права. У галузевому аспекті структуру міжнародного права складають його галузі – дипломатичне право, міжнародного економічного, морського, космічного, права навколишнього середовища. Кожна галузь – це відносно самостійна система, яка є підсистемою єдиної системи міжнародного права. До особливостей міжнародного права як самостійної системи права належить також те, що воно не заперечується спеціальними наддержавним механізмом примусу. У разі необхідності держави самі колективно забезпечують підтримання міжнародного правопорядку, в тому числі шляхом індивідуального, або колективного примусу межі якого визначені у міжнародному праві.

4.Сфера дії МП. Просторова сфера дії МП. Субєктна й об’єктна сфера МП. Сфера дії міжнародного права як поняття являє собою сферу застосування міжнародно-правових засобів і способів впливу на об'єкт міжнародно-правового регулювання. Дія міжнародного права на міжнародній арені дуже різноманітна. Залежно від того, що виступає в той або інший момент центральною ланкою такої дії, сфера дії міжнародного права, із погляду його теорії, може виявлятися як: - сфера суб'єктна, тобто, сфера, обумовлена колом суб'єктів міжнародного права; - сфера об'єктна, тобто, сфера, обумовлена колом регульованих міжнародно-правових відносин, які є об'єктом міжнародного права; - сфера просторова, тобто, територіальна у вузькому значенні слова. Суб'єктна сфера включає в себе: 1. Держави. 2. Народи і нації, що борються за незалежність. 3. Міжнародні організації та інші похідні суб'єкти міжнародного права. Об'єктна сфера дії міжнародного права - це коло регульованих міжнародно-правових відносин, що є об'єктами міжнародного права.Об'єктом міжнародних правовідносин є усе те, з приводу чого суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини на основі принципів і норм міжнародного права. Такими об'єктами можуть бути матеріальні і нематеріальні блага, дії або стримування від дій. Об'єкт міжнародного права не варто змішувати з предметом міжнародного права, під яким розуміються самі міжнародні правовідносини, тобто, правовідносини суб'єктів міжнародного права, що взагалі складаються в процесі міжнародного спілкування. Просторова сфера дії міжнародного права має основне значення для практики, і вона, звичайно, відображається в кожному міжнародному договорі (про сферу його дії). Просторова сфера в загальному плані може включати сухопутні, морські, повітряні або космічні простори (наприклад, просторова сфера міжнародного морського права - води світового океану) або в більш вузькому - конкретні простори з позиції географії або державної приналежності.

5.Періодизація МП. Сучасний стан МП.    Будучи частиною всесвітньої історії, історія міжнародного права має все ж таки власну періодизацію. Це пов’язано з особливостями виникнення та становлення його принципів, інститутів, норм, що зробили вирішальний вплив на розвиток міжнародного права загалом. З цього погляду особливе значення для періодизації мають такі події всесвітньої історії, які в історії людства виявилися поворотними або спричинили кардинальну переоцінку людьми смислу свого існування на Землі та домінуючих у соціумі цінностей.всього кілька разів відбувалася радикальна зміна світового правопорядку. При цьому етапи історії розвитку міжнародного права можуть істотно відрізнятися за тривалістю, що пов’язано із прискоренням динаміки міжнародно-правових відносин.Найбільш динамічно міжнародне право розвивалося починаючи з ХХ ст.    Найбільш прийнятною можна вважати таку періодизацію міжнародного права:    I. Від найдавніших часів до Вестфальського конгресу (1648).    II. Від Вестфальського конгресу до епохи Великої французької революції (межа ХVІІІ—ХІХ століть).    Від епохи Великої французької революції до створення Версальської системи (1919—1939).    1. Від створення Версальської системи до наших днів (сучасна епоха):    а) Версальська система (1919—1939);    б) міжнародне право періоду протистояння тоталітаризму та демократії (1945 — кінець 80-х років);    в) міжнародне право часів переходу до поліцентризму (з кінця 80-х років ХХ ст. до наших днів).  Сучасний етап МП. Міжнародне право має за мету обмежити право держави на ведення війни та перетворити координацію дій суверенних держав на систему співробітництва та досягнення взаємної вигоди. Відбувся перехід від співіснування держав до співробітництва між ними — з метою не лише досягнення міжнародного миру та безпеки, а й сприяння здійсненню соціальних і політичних ідей, що виражається в поширенні міжнародних всесвітніх і регіональних організацій у різних галузях.    Ще однією особливістю сучасного міжнародного права є визнання окремого індивіда. Раніше фізичну особу вважали скоріше об’єктом міжнародних правил, ухвалених суверенними державами. Зараз підвищується статус людини в міжнародному праві, що проявляється в розвитку правових норм захисту інтересів біженців, кодифікації прав людини на світовому та регіональному рівнях і прогресі міжнародного права у збройних конфліктах.    Відродження націоналізму, виникнення етнічних конфліктів і громадянських війн призвели до підвищення активності Ради Безпеки ООН.    Спостерігається зміна механізму створення норм загального міжнародного права. Їх створює міжнародна спільнота, тобто представницька більшість держав. З’явилися зобов’язання, на участь у забезпеченні дотримання яких мають право всі держави.    Удосконалено механізм реалізації норм міжнародного права як на інтернаціональному, так і на національному рівні. Істотно поглибилася взаємодія міжнародного та національного права, без чого неможливе їх функціонування.    Винятково важливим є затвердження в міжнародному праві принципу демократії, згідно з яким лише держава, що відповідає загальноприйнятим стандартам демократії, може бути повноправним членом міжнародного співтовариства.    Саме в цьому аспекті слід розуміти положення Статуту ООН про те, що прийом у члени Організації відкритий для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов’язання за Статутом, можуть і бажають ці зобов’язання виконувати.

6.Взаємодія та взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права. Міжнародне та національне (внутрішнє) публічне право має деякі суттєві спільні риси, завдяки яким ці дві різні системи норм і принципів визнаються правовими: норми міжнародного та національного публічного права забезпечені юридичною силою, тобто їх виконання гарантоване авторитетом і силою держав, які діють індивідуально чи колективно.    Нормам і принципам міжнародного та національного публічного права властиві:    - чітка визначеність;    - додержання певної форми висловлення (forma legalis, forma essentialis, що їх встановили юристи Стародавнього Риму);    - виконання усталеної процедури ухвалення та набуття чинності;    - забезпечення виконання норм засобами відновлення права та приборкання свавілля.    Однак міжнародне право має низку особливих характеристик, які роблять його цілком відмінним від національних правових систем. На відміну від внутрішньодержавного права міжнародне право — це горизонтальна правова система, якій не властиві верховна влада, зосередженість на застосуванні сили та розподіл трьох основних функцій, які зазвичай покладені на державні органи влади. Генеральна Асамблея ООН не є світовим законодавчим органом, Міжнародний Суд ООН може діяти лише на підставі згоди держав на його юрисдикцію, а правозастосовча діяльність Ради Безпеки ООН обмежена і юридично, і політично.    Міжнародному праву колізія сили та права, політики притаманна більшою мірою, ніж внутрішньодержавному. Зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їхніх відносин на підставі взаємності посилили значення міжнародного права в упорядкуванні та структуризації міжнародної системи. Через це спори між державами зазвичай супроводжуються посиланнями на міжнародне право.    Більшість держав діють відповідно до принципів і норм міжнародного права навіть за відсутності процедури примусового врегулювання спорів і централізованого органу правозастосування.    Міжнародне право як горизонтальна система діє інакше, ніж централізована система національного права, і ґрунтується на засадах взаємності та консенсусу, а не панування та примусу до виконання, бо ця система створена для зовнішніх відносин суверенних держав й інших суб’єктів. На практиці держави визнають норми міжнародного публічного права юридично обов’язковими, оскільки вони сприяють усуненню труднощів та невизначеності в міжнародних відносинах.    Особливостями міжнародного права, які відрізняють його від національного, є:    1. Порядок нормотворчості. Норми та принципи міжнародного права поступово формуються та належним чином закріплюються основними суб’єктами цього права — суверенними державами. Учасники міжнародних відносин, які не погодилися визнавати ці норми правовими, не вважаються юридично зобов’язаними діяти відповідно до диспозиції цих норм, якщо тільки останні не є нормами jus cogens.    2. У системах національного права діє принцип обов’язкової юрисдикції, згідно з яким позивач передає спір на судовий розгляд незалежно від волі відповідача. У міжнародному праві діє принцип факультативної юрисдикції. Той чи інший засіб мирного врегулювання (переговори, міжнародний арбітраж, медіація, міжнародний суд тощо) сторони обирають на основі взаємної згоди.    3. Основні суб’єкти національного права — фізичні та юридичні особи, яким притаманні правоздатність і дієздатність. Ці особи перебувають під владою та виконують закони держави. Основними суб’єктами міжнародного права є суверенні держави, які в силу своєї суверенності наділені вищою владою. Над суб’єктами міжнародного права не існує владної структури, яка могла б встановити обов’язкові для них правила поведінки та забезпечувати їх виконання.    4. Суверенна (найвища) влада держави діє в межах її території та здійснюється її державними органами. Дія національних законів може поширюватися за межі її території, у тому числі на її громадян, які тимчасово чи постійно перебувають на території іноземної держави, але застосування засобів владного примусу на іноземній території забороняє і національне, і міжнародне право. Норми міжнародного публічного права — регулятор міждержавних відносин.    5. Додержання норм національного права забезпечує спеціальний апарат державного примусу. Додержання норм міжнародного права здійснюється шляхом застосування засобів індивідуального (силами держави, права якої порушено) або колективного примусу, межі та форми якого визначені принципами та нормами міжнародного права.    Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих держав, і міжнародне право, обов’язкове до виконання всіма державами — суб’єктами та творцями цього права. Системи внутрішнього права багатьох сучасних держав не відповідають міжнародним стандартам.

7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права. Доктрина міжнародного права щодо питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права виробила три основні підходи: один дуалістичний і два моністичних. В основі дуалістичного підходу (основоположник - Г. Триппель; пануючий підхід в радянський період) міжнародне право і право національне є двома різними правопорядками, які ніколи не перетинаються, хоча іноді і стикаються. Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. Розрізняються вони у питанні примату цих правових систем. Концепція примату внутрішньодержавного права над міжнародним (Г. Гегель) виходить з того, що міжнародне право є зовнішнім державним правом, тому кожна держава формує «своє» міжнародне право. Концепція примату міжнародного права над внутрішньодержавним (Г. Кельзен) виходить з ототожнення держави, що діє в межах міжнародного правопорядку, з юридичною особою, що діє в межах національного правопорядку. У законодавстві України питання щодо співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права вирішено у ст. 9 Конституції України наступним чином: «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать КУ, можливе лише після внесення відповідних змін до КУ». ЗУ «Про міжнародні договори України» 2004 р. у ст. 19 підтверджує положення ст. 9 КУ і вказує на те, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства», уточнюючи, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ч. 2 ст. 19).

8.Імплементація норм міжнародного права. Імплементація - фактична реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні, а також конкретний спосіб включення міжнародно-правових норм у національну правову систему. Механізм дії національного права непридатний для регулювання міжнародних відносин, а міжнародне право не здатне регулювати внутрішньодержавні взаємини.Щоб бути спроможними регулювати взаємини за участю фізичних і юридичних осіб, правила, які містяться в міжнародному праві, необхідно включити до правової системи країни у встановленому нею порядку. За І.І. Лукашуком, процес входу норм міжнародного права в правову систему називається імплементація. Імплементація норм міжнародного права - є цілеспрямованою організаційно-правовою діяльністю держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації ухвалених ними відповідно до міжнародного права зобовязань. У випадку реалізації міжнародно-правових норм на національному рівні, необхідні додаткові внутрішньодержавні заходи для перетворення цілей, закладених у нормах міжнародного права, у реальні дії юридичних осіб і громадян, які знаходяться під державною юрисдикцією. Національне право виступає основним інструментом імплементації норм міжнародного права. Процес імплементації норм міжнародного права відбувається шляхом рецепції національним правом правил міжнародних договорів. Вирізнять два основних види рецепції - загальну та індивідуальну. Загальною рецепцією є закріплення в конституціях держав положення, що міжнародні договори є частиною національного права. При індивідуальній рецепції для введення норми міжнародного права у національну правову систему потрібен окремий внутрішньодержавний акт. Індивідуальна рецепція може відбуватися у формі: Інкорпорації — це включення національних, систем права норм, які зовнішньо цілком ідентичні з нормами акту міжнародного права. У більшості випадків зазначений міжнародний-правовий акт зберігає форму, найменування, хоча і виступає в якості закону. Трансформації - не лише відтворення, але і переробка норм міжнародного договору відповідно до загальних принципів національного права. Правовим результатом трансформації зміна норм у зв'язку з вимогами міжнародної угоди. Відсилання - вказівка у національному законодавстві на те, що певна поведінка державних органів, посадових осіб, громадян регулюється загальними положеннями або конкретними нормами міжнародних договорів.

9.Система міжнародного права. Система міжнародного права - це об'єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозв'язаних норм міжнародного права, що розподіляються по відносно відособленим комплексам, спрямованим на регулювання однорідних суспільних відносин. Вона включає галузі, інститути та норми. Галузями міжнародного права є комплекси норм, які регулюють якісна однорідну сферу міжнародних відносин. До традиційних відносять право міжнародних договорів, право міжнародник організацій,право зовнішніх зносин, міжнародне морське право, право міжнародної безпеки, право збройних конфліктів. Серед відносно нових галузей права необхідно назвати: міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право, міжнародне економічне право, міжнародне екологічне право, міжнародне атомне право, міжнародне повітряне, міжнародне космічне право, міжнародне трудове право та деякі інші. Інститутом міжнародного права є система відносно відокремлених норм в межах певної галузі міжнародного права, що регулюють окрему групу взаємозалежних міжнародних відносин(міжнародне визнання, міжнародна відповідальність,правонаступництво) Норма міжнародного права-це юридично обов'язкове правило поведінки держав та інших, суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин.

10.Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними зв'язками основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, відносини на рівні міжнародних неурядових організацій, які регулюються нормами міжнародного приватного права. Між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом існує тісний взаємозв'язок, який проявляється в тому, що вони регулюють міжнародні відносини. Норми міжнародного приватного права не повинні суперечити основним принципам міжнародного права. Крім того, вони мають спільну мету - забезпечення мирного співіснування та розвитку міжнародного співробітництва держав. Підстави розмежування: - за об'єктом:міжнародне приватне право регулює цивільно-правові (цивільні, сімейні, трудові та ін.) відносини, ускладнені іноземним елементом, а міжнародне право - міждержавні відносини. - за суб'єктами: суб'єктами міжнародного права є держави, нації і народи, що борються за національне визволення, міжнародні організації та державоподібні утворення; основними суб'єктами міжнародного приватного права - фізичні та юридичні особи; - за джерелами: основними джерелами міжнародного права є міжнародний договір і міжнародний звичай; коло джерел міжнародного приватного права є значно ширшим - це національне законодавство, судова практика, міжнародні договори, торгові звичаї та ін.; - за методом правового регулювання: в міжнародному праві це метод узгодження воль держав; в міжнародному приватному праві -матеріально-правовий та колізійний; -за видами відповідальності; в міжнародному праві настає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова; -за сферою дії сферу дії міжнародного права можна визначити як глобальну; міжнародне приватне право має національні межі - в кожній державі є своє міжнародне приватне право.

11.Норми міжнародного права. Створення норм міжнародного права. Норма міжнародного прана - це юридично обов'язкове правило поведінки, шо створюється суб'єктами міжнародного права та регулює відносини між ними. Суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта прийнятих норм. В міжнародному праві санкції відділені від правил поведінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права, як правило, самі обирають засоби примусу, що дозволені міжнародним правом. Тому міжнародно-правові норми складаються з двох елементів - гіпотези та диспозиції. Як правило, створення міжнародно-правових норм проходить у два етапи; 1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо змісту правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість даного правила. Ці етапи можуть збігатися хронологічно,Якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання-тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору і одночасно надання узгодженому тексту сили міжнародної договірної форми. За юридичною силою норми міжнародного права поділяються на імперативні та диспозитивні.Від диспозитивних норм суб'єкти можуть відступати за взаємною згодою. Імперативність міжнародно-правової норми означає,що суб'єкти міжнародного права не можуть за власним бажанням змінювати об'єм та зміст прав та обов'язків, що нею передбачені. У сукупності імперативних норм міжнародного права виділяють норми, що мають характер jus cogens. Норма jus cogens «приймається та визнається світовою спільнотою держав в цілому як норма, відхилення від якої є неприпустимим і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер». Норми jus cogens мають більшу порівняно з іншими міжнародно-правовими нормами юридичну силу. Якщо, наприклад, виникає нова імперативна норма jus cogens, то будь-який існуючій договір, який суперечить цій нормі, стає недійсним та припиняється. Загальновизнано, що нормами jus cogens є основні принципи міжнародного права, деякі положення Статуту ООН та інші норми, відхилення від яких є неприпустимим.

12.Міжнародне м’яке право. «М’яке право» – це сукупність юридичних необов’язкових міжнародних норм, що створюються державами, міжнародними міжурядовими організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права, які не суперечать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права і направлені на регулювання міжнародних відносин. Серед питань, пов'язаних з джерелами міжнародного права, існує проблема кваліфікації таких норм, як, наприклад, резолюції або декларації Генеральної Асамблеї ООН, які містять стандарти поведінки для міжнародної спільноти, але не є зобовязальними. Такі норми прийнято відносити до «м'якого права» («soft law»), норми якого, на відміну від так званого «твердого права» («hard law»), не породжують чітких прав та обов'язків, а дають лише загальну установку,якої мають дотримуватися суб'єкти міжнародного права. В них використовуються формулювання «намагатися досягти», «докласти зусилля» і т.п. «М'яке право» має цілий ряд переваг. Воно дозволяє державам приймати участь у створенні нових правил поведінки без необхідності їх імплементації у національне право. Норми «м'якого права» вирішують завдання, з якими не може впоратися «тверде право» в таких сферах, як, наприклад, охорона навколишнього середовища, коли держави, з одного боку, ще не готові приймати на себе зобов'язання, а, з іншого, - згодні дотримуватися певних міжнародних стандартів в цій галузі.«М’яке право» відіграє роль в певних галузях до них належать: права людини, охорону навколишнього середовища, забезпечення безпеки і мирного вирішення міжнародних спорів та конфліктів. Трохи меншою, але все одно важливою, є роль «м’якого права» у сфері міжнародних економічних відносин, використання космічного простору і у сфері міжнародної безпеки.

13. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права

Кодифікація міжнародного права - це систематизація діючих міжнародно-правових норм з метою уточнення їх змісту, а також виправлення та усунення наявних суперечностей. Важливу роль в кодифікації міжнародного права відіграє Комісія міжнародного права (КМП),яка є допоміжним органом ООН. Питаннями кодифікації також займаються міжнародні організації, а також міжнародні конференції, які скликаються спеціально з цією метою.

Як правило, кодифікація міжнародного права супроводжується його прогресивним розвитком, яке має за мету уточнення діючих норм, а також розробку нових норм та їх закріплення в міжнародних договорах.

Починаючи з 1945 року під егідою ООН проводяться численні кодифікаційні конференції, результатом яких, наприклад, є чотири конвенції з морського права (Женева, 1958 р.), Конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 1969 р.), Конвенція з морського права( Монтего-Бей, 1982 р,) .

14. Поняття джерел міжнародного права. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права - це зовнішня форма вираження правил поведінки суб'єктів міжнародного права. У міжнародному праві відсутній єдиний нормотворчій орган, а також відповідна систе­ма судових органів, які б мали юрисдикцію тлумачення та визначення порядку застосування норм міжнародного права.

Жодний з документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерел. Загальновизнано, що джерела сучасного між­народного права названі у. cт. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, який є невід'ємною частиною Статуту ООН. Згідно з даною статтею, «Міжнародний Суд ООН, що зобов'язаний вирішувати передані на його розгляд спори на основі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні так і спеціальні, що встанов­люють правила, виразно визнані державами, що сперечаються;

в) міжнародний звичай, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

с) загальні принципи права,що визнані цивілізованими народами;

d) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціаліс­тів з публічного права різних націй як допоміжний засіб визначення правових норм».

Зміст вищенаведеної статті піддається цілком обґрунтованій кри­тиці, передусім через те, що вказаний перелік джерел не є вичерпним. Це пояснюється тим, що її текст був сформульований майже 90 років тому і не враховує еволюцію, яку пройшло міжнародне право. Так, стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН не згадує правотворчі рішення міжнародних організацій і односторонні акти держав, які сьогодні значно впливають на формування міжнародного права. У статті не знаходить відображен­ня концепція jus cogens, що відіграє фундаментальну роль у сучасному міжнародному праві. Тому, з урахуванням існуючих серед спеціалістів з міжнародного права поглядів, зміст статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН треба сприймати як відправну точку для дискусій щодо переліку джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права можна поділити на основні - ними є договір та звичай - та допоміжні: загальні принципи права, правотворчі рішення міжнародних організацій, односторонні акти держав. Судова практика та доктрини є засобами визначення змісту норм міжнародного права.

У міжнародному праві, на відміну від внутрішньодержавного, відсутня чітка ієрархія джерел. Можна лише говорити про імперативні норми jus cogens, які визнаються міжнародним співтовариством як норми, відхилення від яких є неприпустимим.

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних дого­ворів 1969 р. і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 p., міжнародний договір - це міжнародна угода,укладена державами та іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування.

На відміну від звичаю, міжнародний договір є більш сучасним та свідомим методом формулювання норм міжнародного права. Вплив договору на процес створення норм міжнародного права залежить від його природи.