66. Охарактеризуйте комплексне використання основної і побічної продукції ріпаківництва

Насіння ріпаку містить від 38 до 50% олії, 16-29% білка, 6-7% кліт ковини, 24-26% безазотистих екстрактивних речовин. Ріпак – надзвичайно цінна кормова культура. При його переробці з кожних 100 кг насіння одержують до 41 кг олії та 57 кг макухи. Гектар цієї культури (при врожайності 30 ц/га) забезпечує вихід 1,0-1,3 т олії й 1,6-1,8 т шроту, який містить близько 40% добре збалансованого за амінокислотним складом білка. У 100 кг ріпакового шроту міститься в середньому 90 кормових одиниць, коефіцієнт перетравності органічних речовин сягає 71%, водночас соняшникового – 56%. Під час переробки ріпакового насіння за безвідходною технологією, крім олії та макухи (шроту), одержують ще низку цінних продуктів. Зокрема, при очистці олії відбираються фосфати, які використовуються у виробництві харчових і кормових фосфатних концентратів. Їх застосовують у миловарінні, а також для одержання жирних кислот. З відходів дезодорації та відпрацьованого сорбенту виготовляють миючі пасти.

Технологію переробки ріпаку наведено на рис. 3.4.

Завдяки ріпакові маємо можливість поновити запаси органічних речовин ґрунту при використанні його на сидерати. Приорювання зеленої маси у пожнивних посівах (240-260 ц/га) рівнозначне внесенню 18-20 т гною на гектар. Після збирання врожаю на кожному гектарі ґрунту залишається кількість органічних решток, еквівалентна 20 т гною.

Крім того, наукові дослідження свідчать про те, що ріпак є найкращим попередником для всіх сільськогосподарських культур (крім капустяних та цукрових буряків). Проникаючи у ґрунт до 3 м, коренева система ріпаку утворює повітряні проходи і таким чином розпушує ґрунт. З корінням озимого ріпаку на 1 га залишається у ґрунті 65 кг азоту, 34 кг фосфорної кислоти та 60 кг калію, що дорівнює майже 2 ц аміачної селітри, 1,7 ц суперфосфату та 1,5 ц калійної солі.

67. Проаналізуйте перспективи виробництва і переробки ріпаку в Україні

Нині Україна, незважаючи на високі темпи зростання виробництва олійних культур, значно поступається країнам Європи за показником валового виробництва ріпаку. Зокрема, у 2006 р. У Німеччині його зібрано 3,9 млн. т, у Франції – 3,5 млн. т., в Україні – 0,6 млн. т.

В Україні ріпак – це не екзотична культура. До 1910 р. на наших сільськогосподарських угіддях під цю культуру відводили 30-40 тис. га орної землі. Саме з нього одержували олію за власними технологіями для харчових і технічних цілей (соняшник тоді висівали на значно менших площах). Наприкінці 30-х років минулого століття основний клин товарних посівів ріпаку, переважно озимих сортів, сформувався у регіонах Західної України, Полісся та Лісостепу – 120- 130 тис. га. Потім його культивування почали прискорено скорочувати і до кінця 50-х років вирощування ріпаку знаходилося на мінімальному рівні.

Нині в Україні цю культуру висівають у всіх регіонах. Проте, незважаючи на тривалу державну агітацію за ріпак, массового поширення він так і не набув. Причина полягає у тому, що не вирішеними залишаються питання як технічного, так і технологічного рівня. Ось деякі з них. Ріпак є культурою з малим за розміром насінням. Для його сівби і збирання потрібна спеціальна техніка (або ж слід конструктивно модифікувати традиційну), інакше втрати будуть значними. Придбання зарубіжної техніки потребує чималих коштів, які має не кожне агропідприємство в економічних умовах сьогодення. Крім того, наше сільське господарство потерпає від низького рівня виробничої культури. Агротехнологій часто не дотримуються з економічних причин, через обмежені фінанси. Звідси й маємо середньостатистичну врожайність ріпаку на рівні 12-15 ц/га. Це лише 25-30% закладеного в ньому потенціалу продуктивності. На думку фахівців, основними факторами, які зумовлюють екстенсивний рівень ведення галузі ріпаківництва, є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, низький рівень культури землеробства, недотримання комплексу елементів технології вирощування.

Слід зважати і на кліматичні умови України. Адже культивують ріпак як озимий, так і ярий. Продуктивнішим є озимий, який за врожайністю майже в 1,5 раза перевищує ярий.

Галузь ріпаківництва в Україні на сучасному етапі продовжує функціонувати на екстенсивній основі. Врожайність озимого ріпаку становить всього 30% потенційної і 40% середньоєвропейської, ярого – відповідно 20-25 і 25-35%.