74. Президенти мок у різні часи.

Члени Комітету обирають таємним голосуванням президента МОК - строком на 8 років. Повноваження президента можуть потім продовжуватися кожні 4 роки. Обраний на цей пост 16 липня 2001 Жак Рогге став восьмим за рахунком президентом МОК. У різні роки Комітет очолювали:

1. Деметріус Вікелас (Греція, 1894-1896)

2. П ’ єр де Кубертен (Франція, 1896-1925)

3. Анрі де Більш-Латур (Бельгія, 1925-1942)

4. Зігфрід Едстрем (Швеція, 1946-1952)

5. Евері Брендэйдж (США, 1952-1972)

6. Майкл Морріс Кілланін (Ірландія, 1972-1980)

7. Хуан Антоніо Самаранч (Іспанія, 1980-2001)

8. Жак Рогге (Бельгія, 2001 - наст. вр).

90.Проблеми допінгу у сучасному спорті.

Допінги (від англійського - "давати наpкотики") – це біологічно активні речовини, які застосовуються з метою штучного підвищення фізичних і емоційних можливостей. Офіційний пеpелік заборонених стимулюючих речовин підрозділяється на кілька основних класів:

- Допінгові речовини

- Стимулятоpи (стимулятоpи центpальной неpвової системи, аналептики)

- Наpкотики (наpкоттчні анальгетики)

- Анаболічні стеpоїди

- Допінгові методи (pізні маніпуляції з кров’ю і сечею)

- Фармакологічні речовини обмеженого використання

- Алкоголь

- Місцеві анестетики

- Коpтікостеpоїди

Стимулятоpи центpальної нервової системи: амфетамін, фенамін, кофеїн, ефедpін, коpазол, коpдіамін тa ін.

Пpепаpати цієї гpупи в середині здатні pізко активізувати психічну діяльність, усунути психічну і фізичну втому. Пpи їх пpийомі спостерігається зникнення млявості, сонливості, з'являється почуття бодpості, підвищується настрій, фізична і інтелектуальна працездатність.

В даний час для професійного спорту гостро стоїть проблема застосування спортсменами допінгу. Рішення даної задачі відразу ж тягне за собою ланцюг супутніх питань: як удосконалювати систему допінг-контролю, які препарати заборонити до використання, які заходи пред'являти до спортсменів, які порушили правила.

Кілька останніх років характеризуються впровадженням у спортивну практику величезної кількості фармакологічних препаратів, нерідко приймаються за панацею. Починаючи із занять дітей і юнаків, і закінчуючи тренуваннями висококваліфікованих професіоналів відзначаються спроби відтіснити на другий план або навіть повністю підмінити цілеспрямований і наполегливий тренувальних процес таблетками або шприцами з ліками. Відбувається пошук «чудодійних» препаратів, що дозволяють нібито в найкоротші терміни вивести спортсмена на рівень рекордів. Зростання спортивних досягнень в останні два десятиліття, по суті, підвів фізіологічні можливості організму до граничного рівня.

Багато розмірковують про необхідність повної заборони використання стимулюючих препаратів і суворого покарання винних. У спортивній підготовці ще існують невикористані резерви, які і без допінгу дозволять спортсменам показувати рекордні результати.

сторія світового спорту знає багато випадків, коли за допомогою тренерів, лікарів, вчених спортсмени застосовували різні засоби для досягнення високих результатів, не зважаючи на те, що використання стимуляторів хоча й дозволяє інколи досягнути кращої спортивної форми, але одночасно пригнічує природні фізіологічні реакції, що охороняють організм від перенапруги. Тільки в 1960 - 1967 рр.. у світі було зареєстровано понад 30 випадків смерті, викликаних зловживанням допінгами у спорті.

Прийом допінгових препаратів небезпечний у соціальному аспекті, так як це свого роду наркоманія. Планомірна боротьба з цим явищем почалася з 1962 р., коли розглянута проблема обговорювалася в комісії ООН з наркотиків. У 1967 р. створюється медична комісія МОК, а в 1971 р. в СРСР - єдина для країни антидопінгова служба. Міжнародна легкоатлетична федерація залишається лідером у боротьбі з допінгом.