1. Предмет,завдання і значення навчальної дисципліни іфк.

Історія фізичної культури є специфічною галуззю історичних і педагогічних знань.

Предмет її вивчення – загальні закономірності виникнення і розвитку фізичної культури і спорту на різних етапах існування людського суспільства.

У зміст предмету історії входить вивчення засобів, форм і методів, ідей, теорій і систем фізичної культури. Фізична культура розглядається як органічна частина всієї людської культури, виховання і освіти людей, підготовки їх до трудової і військової діяльності.

Рівень розвитку фізичної культури, її місце в житті людей завжди залежить від конкретних форм виробництва, суспільних відносин, політики, стану науки і культури.

Історія фізичної культури відноситься до профілюючих дисциплін, допомагає майбутнім спеціалістам краще пізнати свою професію і підвищити педагогічну культуру, безпосередньо готуючи їх до практичної діяльності. Складовою частиною предмету історії фізичної культури виступають історіографія (спеціальна історична дисципліна, що вивчає історію історичної науки) та джерелознавство (вивчає методику вивчання історичних письмових джерел), ступінь і рівень вивчення яких визначають її досягнення, як навчальної так і наукової дисципліни. У процесі свого формування предмет історії фізичної культури ввібрав в себе відомості із військової історії, етнографії ( вивчає історичне минуле людського суспільства на основі речових памˊяток, що їх виявляють під час археологічних розкопок), історії педагогіки і медицини, історії культури. Історія фізичної культури включає чотири періоди: фізична культура стародавнього світу, епохи середніх віків,нового часу.

Термін «фізична культура» був вперше використаний в Англії і США у 90-х роках ХIХ ст.. В Україні термін фізична культура став згадуватися у пресі у 1908-1911роках. Під фізичною культурою тоді розуміли діяльність людини і суспільства спрямовану на фізичне виховання, освіту і зміцнення здоровˊя. В українській мові аналогом цього поняття є також термін «тілесне виховання» та «руханка».

2. Періодизація іфк.

Історія фізичної культури включає чотири періоди: фізична культура країн стародавнього сходу, Античної Греції та Риму, фізична культура і спорт в епоху феодалізму, фізична культура і спорту у перший період Нової історії, фізична культура і спорт у другий період Нової історії. Грецьке слово «аскетизм» означало фізичні вправи, а «аскет» означало людина, яка з презирством ставиться до свого тіла, мучить його і загартовує тільки дух. Фігура святого аскета, який заперечує фізичну культуру , була загальним ідеалом для всіх соціальних верств. Турніри , що організовувались германцями під час весняного свята , поєдинки, які проводилися норманами у різні пори року, або ірландські ігри, які проходили з 632 до 1269р., ніде не піддавались анафемі.

Особливою своєрідністю відрізнялися в епоху середньовіччя розвиток фізичної культури народів Азії, Америки та Африки. Це було зумовлено особливостями соціально – економічного укладу, культури, побуту і народних звичаїв.

Практика фізичної культури стародавньої Індії розширювалася за рахунок вправ у боротьбі, стрільба з лука, кінних ігор.

Розвиток фізичної культури у середньовічній Японії повˊязаний з встановленням інституту лицарства – самураїв. Система фізичного виховання самураїв включала різноманітні види боротьби.

Новий канон фізичної культури, заперечуючи аскетизм середньовіччя, опирався на ідеї античності. Фізична культура Відродження органічно включала у себе елементи народного танцю, гри у м'яч і різні форми змагань. На початку XVI століття складається флорентійську кально - перша у Європі групова гра, якою управляє арбітр.

Улюбленим видом фізичних вправ у Голландії стали ковзани. З кінця XIII століття багатші міщани приєднали до дерев'яних ковзанів залізний полозок і злегка відігнули його спереду. Тут літом проводились змагання борців, гравців у м'яч, атлетів.