58. 3. Атмосферні стихійні лиха

Ураган. Ми живемо на днi великого повiтряного океану, який розташований навколо земної кулi. Глибина цього океану 1000 км, називаеться вiн атмосферою.

Вiтри — це так званi прилади-змішувачi, вони забезпечують обмiн мiж забрудненим повiтрям мiст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторiальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощовi хмари на поля, на яких без них нiчого б не росло.

Таким чином, вітер — це один з найважливiших компонентiв життя. Але вiн може бути i руйнiвним, набагато небезпечнiшим від багатьох стихiй.

Англiйський адмiрал Ф.Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимiрювання вiтрiв (див. табл.). Вiн розподiлив вiтри залежно від швидкостi перемiщення повiтряних мас. Вiтер силою в 9 балiв, коли швидкiсть становить вiд 20 до 24 м/с, руйнує старi будiвлi, зривас дахи будiвель. Цей вiтер називасться шторм.

!Шторми найнебезпечнiшi на морських узбережжях та в гирлах великих рiчок, шторм жене величезнi хвилi висотою понад 10 м. Цi хвилi заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вiтер.

Якщо швидкiсть вiтру досягає 32 м/с, то це — ураган. Ураганами називають також тропiчнi циклони, які виникають в Тихому океанi поблизу узбережжя Центральної Америки. На далекому Сходi i в районах Iндiйського океану урагани (циклони) мають назву тайфунiв. Суть усiх явищ одна. Ураган, тайфун, тропiчний циклон — це велетенськi вiхоли нашої планети.

Тропiчнi урагани найчастiше виникають влiтку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагрiта сонцем вода вiддає снос тепло повiтрю. Дiаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повiтряних мас доходить до 500 км/год, в цьому i полягає його руйнiвна сила.

У центрi кожного тропiчного циклону утворюється область дуже низького тиску з високою температурою. Це i є око тайфуну. Його дiаметр 10-30 км. Швидкiсть вітру в тпропiчному циклонi до 400 км/год.

Коли ураган наближається до узбережжя, він жене ,поперед себе величезнi маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами, шалено налiтає на узбережжя і нищить усе живе.

Одне з найстрашнiших стихiйних лих, яке трапилось на нашiй планетi принiс тропiчний ураган, який розiгрався у листопадi 1970 р. в Бенгальськiй затоцi. Тайфун, який там виник, рушив на пiвпiч, в гирло Гангу. Води "великої священноi" ріки Iндiї, затопили 800000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вiтру 200-250 м/с, морськi хвилі досягали висоти 10 м. В цiй катастрофi загинуло близько 400 тис. осiб.

На сьогоднi iснують сучаснi методи прогнозування ураганiв. Кожне пiдозрiле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологiчними супутниками з космосу, лiтаки метеослужби летять до "ока тайфуну", щоб отримати точнi данi. Ця iнформацiя закладається в комп’ютери, щоб розрахувати шлях i тривалiсть урагану та заздалегiдь сповiстити населення про небезпеку.

59. Найпростіші засоби захисту органів дихання — про-типилова тканинна маска і ватно-марлева пов'язка. Во­ни захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні.

Протипилова тканинна маска складається з двох частин — корпусу і кріплення. Кор­пус маски шиють з 4—5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні — для кращої фільтрації — з ворсом. Кріпленням служать смужки тканини, пришиті збоку корпуса. Маски виготовля­ються семи розмірів, відповідно до висоти обличчя: Розкрій виконують за викройками або лекалами, при цьо­му обов'язково роблять припуски приблизно в 1 см. Вик­ройку (лекало) накладають на шматок тканини вздовж дольової нитки.

Ватно-марлева пов'язка виготов­ляється із шматка марлі розміром 100x50 см. Його роз­стеляють на столі, посередині на площі 30x20 см кладуть шар вати завтовшки 1—2 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5—6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роб­лять розрізи (30—35 см).

Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній — за­ходити за підборіддя. Нижні кінці зав'язують на тім'ї, верхні — на потилиці. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до об­личчя.

60. Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) – це токсичні хімічні сполуки, що утворюються у великих кількостях в процесі промислового виробництва, і спроможні у випадку руйнувань (аварій) на хімічно небезпечних об’єктах надходити до атмосфери, викликаючи масові ураження цивільного населення і особового складу Збройних Сил та інших силових міністерств і відомств.

До найбiльш небезпечних ( надто- i високотоксичних ) отрут вiдносять слiдуючi: - деякi сполуки металiв (органiчнi та неорганiчнi сполуки миш'яку, ртутi, свинцю, кадмiю, талiю, цинку, та iн.) - карбонiли металiв (тетракарбонiл нiкелю, пектакарбонiл залiза та iншi); - речовини, якi мають циангрупу (синiльна кислота та її солi, нiтрили, органiчнi iзоцианати); - сполуки фосфору (ФОС, хлорид фосфору, оксихлорид фосфору, фосфин); - фтороорганiчнi сполуки (фторуксусна кислота та її ефiри, фторетанол та iншi); - хлоргiдрини (етиленхлоргiдрин); - галогени (хлор, бром); - iншi сполуки (етиленоксид, метилбромiд, фосген). До групи менш небезпечних ( сильнотоксичних) речовин входять наступні: - мiнеральнi та органiчнi кислоти (сiрчана, азотна, фосфорна, уксусна та iншi); - луги (амiак, їдкий калiй та iншi); - сполуки сiрки (диметилсульфат, розчиннi сульфiди, сiрковуглець, розчиннi тiоцiонати, хлорид i фторид сiрки); - хлор i бромзамiщенi похiднi вуглеводiв (хлористий метил, бромистий метил); - деякi спирти i альдегiди кислот; - органiчнi та неорганiчнi нiтро- i амiносполуки (гiдроксiламiн, гiдразилiн, анiлiн, толусiдин, нiтробензол, нiтротолуол, динiтрофенол); - феноли, крезоли, та їх похiднi; - гетероциклiчнi сполуки.