Ступені

• Променева хвороба 1-го (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100…200Р. Прихований період може тривати 2-3 тижні, після чого з'являється нездужання, загальна слабкість, почуття важкості в голові, стиснення в грудях, підвищення пітливості, періодичне підвищення температури. У крові зменшується вміст лейкоцитів.

• Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Смертність - до 20% випадків.

• Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період - до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок - запальні процеси. Без лікування в 20…70% випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч.

• Променева хвороба 4-го (украй важкого) ступеня виникає при дозі більше 600 Р, що без лікування звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів.

26. Завдання цивільного захисту

Основними завданнями цивільного захисту є:

— збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

— здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

— розробка і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

— розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

— створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

— розроблення і виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

— оперативне повідомлення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне та достовірне інформування про обставини, що склалися, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

— організація захисту населення і території від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

— проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

— надання з використанням сил цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

— навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

— міжнародна співпраця у сфері цивільного захисту.

26. Землетруси – коливання земної кори, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності. Підземний удар викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Область землі, із якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану на поверхні землі ділянку — епіцентром землетрусу.

Вулканізм — сукупність явищ, зумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню. Матеріальні втрати від вивержень вулканів досить значні знищення будівель, селищ тощо. Активні вулкани виділяють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1-2 порядки. Це призводить до виникнення геохімічних аномалій, шкідливих для здоров’я людини, отруєння газами при вулканічних виверженнях; ураження людей і руйнування будівель уламками вулканічних гірських порід; ураження людей і виникнення осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави.

Провалювання земної поверхні — це просідання ґрунту внаслідок різного роду геологічних процесів. Найбільш розповсюджене в місцях розміщення карстових порід. Посиленню виникнення карстових воринок може сприяти осушення території. В деяких областях України ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому, характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають

Зсуви – це зміщення вниз по косій під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гірських річок, озерних та морських терас. Зсуви є одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ що може бути викликане як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та інше. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом грунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах та інше. Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених і виникають при крутизні схилу 10° і більше. На глиняних грунтах при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 57°.

Природні пожежі

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в навколишньому середовищі і супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму та світловим випромінюванням, що створює небезпеку для людей і завдає шкоду об’єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу. Вони поділяються на лісові і торф’яні пожежі.

Лісові пожежі виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому, виникає реальна загроза для населених пунктів, життя людей, домашніх тварин, матеріальних цінностей. Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря – 30-40%. Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф’яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев. Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% з усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі виникають у результаті згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого покриву або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих на ґрунті або на невеликій висоті (1,5— 2 м). Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню невелика -100-200 м/год., а при сильному вітрі – до 1 км у рівнинній місцевості та від 1 до 3 км на схилах.

Верхові лісові пожежі виникають із низових і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, але й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак, можуть бути ще й вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі, вони довго продовжуватися не можуть. Під час верхових пожеж виділяється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 м і більше В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8-25 км/год.

Торф’яні пожежі. В осередках ґрунтових пожеж створюються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф’яні пожежі можуть і не бути результатом лісових Вони часто охоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, утворюючи пусті місця у торфі, який уже згорів. У ці пустоти можуть провалюватися люди і техніка. Всі види цього лиха супроводжуються такими вражаючими факторами, як висока температура в зоні вогню, задимлення великих районів, що подразнююче діє на людей і значно ускладнює боротьбу з пожежею, обмеження видимості, негативний психологічний вплив на населення прилеглих поселень.

Масові інфекційні захворювання і отруєння людей

Інфекційні хвороби – це такі хвороби, які передаються від однієї людини до іншої. Розповсюджуються вони не тільки серед людей, але поражають тварин і рослини. Шляхи і способи передавання інфекцій різні: через органи дихання; при використанні заражених продуктів, фуражу, води; після контакту з зараженими речами; при спілкуванні з хворими людьми і тваринами; при укусах комах та кліщів

Епідемією називається швидке та широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них відносяться: азіатська холера, природна віспа, брюшний тиф, сипний тиф, СНІД, грип та інші.

Епізоотія – розповсюдження хвороб серед тварин. Серед них: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та інші. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людини.

Епіфітотія — це захворювання рослин і характеризується наступними хворобами: ржа хлібних злаків, пірокуларіоз рису, фітофтороз (картопляна гниль) та інші. Велику шкоду сільському господарству приносить також масове розповсюдження шкідників (сарана, колорадський жук, совка, травневий, хрущ, сибірський шовкопряд, терміти та інші (додатки 1, 2, 3).

Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Екологічна надзвичайна ситуація – обстановка на визначеній території

До надзвичайних ситуацій, які пов’язані зі змінами стану суші відносяться:

— зсуви, обвали, провали;

— ерозії;

— абразії;

— хімічне забруднення;

— деградація ґрунтів.

До ситуацій, пов’язаних зі змінами стану і властивостями атмосфери відносяться:

— забруднення атмосфери;

— температурна інверсія та недостаток кисню;

— виникнення зон кислотних опадів. До зміни стану гідросфери відносяться:

— скорочення водних ресурсів;

— забруднення джерел водних ресурсів.

26. Захисні споруди призначені для захисту людей від нас­лідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від ура-жальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ура­ження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху.

Захисні споруди розрізняють:

за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту — КП, пункту уп­равління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і медичних закладів;

за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;

за терміном будівництва — зведені завчасно, швид-козведені;

за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ

У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові за­хисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і пере­критими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2—2 рази), світловим випромінюван­ням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захи­щає: від світлового випромінювання — повністю, від удар­ної хвилі — у 1,5—3 рази, від проникаючої радіації і ра­діоактивного випромінювання — у 200—300 разів, а та­кож надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів.

У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють ви­тяжну коробку.

Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік (мал. ЗОа, 309, 310).

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ

Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні жит­лові будівлі

Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієн­том послаблення радіації, що залежить від товщини огоро-джувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-ви­промінювання.

У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повин­но бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, при­чому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підси­лення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отво­ри у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до ЗО чоловік, провітрюється природною вентиляцією че­рез припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище приплив­ного.

У пристосованих під укриття приміщеннях встанов­люють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті вста­новлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для про­дуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

СХОВИЩА

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і силь­нодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнова­них будинків і споруд тощо, а також засобів масового ура­ження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане ком­плексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу

За місцем знаходження сховища бувають вбудова­ними (у підвалах будинків) івідокремленими (по­за будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки. В усіх схо­вищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопо­стачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випа­док, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварій­ний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санву­зол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородка­ми від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будинку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках

— від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

26. Вплив радіації на живий організм викликає в ньому різні оборотні і необоротні біологічні зміни. І ці зміни діляться на дві категорії – соматичні, викликані безпосередньо у людини, і генетичні, що виникають у нащадків. Важкість впливу радіації на організм людини залежить від того, як відбувається цей вплив – відразу чи порціями. Більшість органів встигає відновитися, тому вони краще переносять серію короткочасних доз, в порівнянні з тією ж сумарною дозою опромінення за один раз. Як писалося вище, реакція різних органів на радіацію не однакова – червоний кістковий мозок та органи кровотворної системи, репродуктивні органи та органи зору найбільш вразливі. Також, варто зауважити, що діти сильніше схильні до дії радіації, ніж доросла людина. Більшість органів дорослої людини не такі схильні до впливу радіації – це нирки, печінка, сечовий міхур, хрящові тканини. Далі для прикладу показана шкода організму від одноразової дії гамма-випромінювання.

33. Для ефективного виконання завдань ЦЗ реалізують систему заходів, а саме:

1. Оповіщення та інформування населення про загрозу чи виникнення НС.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади повинні надавати населенню оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і території від НС техногенного і природного характеру, про виникнення НС, методи та способи захисту, про вжиті заходи щодо забезпечення захисту.

У системі оповіщення використовують технічні засоби загальнодержавної і галузевих систем зв’язку, радіо- і телемереж та інших засобів передавання інформації.

2. Спостереження і лабораторний контроль передбачає збирання, опрацювання та передавання інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу і води радіоактивними, хімічними речовинами або інфекційними мікроорганізмами.

3. Укриття населення у захисних спорудах у разі виникнення НС.

4. Здійснення заходів з евакуації населення.

В умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами в особливий період основним способом захисту населення міст, де розташовані небезпечні об’єкти, є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання.

5. Інженерний захист території проводять з метою створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним техногенним навантаженням.

6. Медичний захист населення – це заходи щодо запобігання або зменшення ступеня ураження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС.

7. Психологічний захист – заходи попередження або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги в умовах НС.

8. Біологічний захист – захист від біологічного ураження через:

– своєчасне виявлення осередку біологічного зараження;

– уведення обмежувальних режимів (карантину та обсервації);

– екстренну профілактику і знезараження осередку.

9. Екологічний захист – це захист родовищ (газових, нафтових, вугільних, торфових) від пожеж, затоплень та обвалів; ліквідація лісових пожеж та буреломів, сніголамів, збереження лісових насаджень тощо.

10. Радіаційний і хімічний захист передбачає виявлення та оцінювання осередків радіаційного та хімічного забруднення, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів протирадіаційного захисту, забезпечення населення засобами індивідуального захисту, організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки.

11. Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій – це виявлення та оцінювання таких ситуацій, надання допомоги населенню, проведення спеціальних аварійно-рятувальних робіт, розроблення типових рекомендацій щодо дій в умовах виникнення таких ситуацій.

12. Державна стандартизація з питань безпеки у НС, експертиза, нагляд і контроль, декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки.

Заходи на об’єктах господарювання у сфері ЦЗ. На підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання у сфері ЦЗ проводять такі заходи:

– планування і здійснення заходів щодо безпеки і захисту працівників від НС, зниження ризиків аварій, забезпечення сталого функціонування об’єкта в НС;

– розроблення планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф);

– підтримування у готовності до застосування сил і засобів із запобігання та ліквідації наслідків НС;

– створення матеріальних резервів на випадок НС;

– забезпечення своєчасного оповіщення працівників про загрозу або виникнення НС.

На об’єктах розроблюють «План дій» – мотивоване рішення керівника (начальника ЦЗ об’єкта) щодо організації і здійснення цивільного захисту об’єкта. Основне завдання «Плану дій» – збереження життя і здоров’я людей, мінімізація матеріальних втрат. «План дій» складається з п’яти розділів.

У першому розділі оцінено (аналізовано) природний (топографічний), техногенний та екологічний стан місцевості (території), де розміщений об’єкт, наявність потенційно небезпечних об’єктів і можливий характер надзвичайних ситуацій.

Другий розділ присвячено оцінюванню (аналізу) об’єкта ЦЗ з урахуванням розташування його на місцевості, оцінюванню факторів, що будуть полегшувати або ускладнювати організацію та ведення ЦЗ об’єкта, пошуку шляхів уникнення або зменшення впливу негативних факторів.

У Третьому розділі, крім рішень керівника щодо організації і ведення ЦЗ об’єкта в період запобігання або реагування на НС, окремо зазначено, як реагувати на можливі НС, пов’язані з потенційно небезпечними об’єктами, організувати спостереження, радіаційний, хімічний, медичний захист та евакуаційні заходи.

Четвертий розділ присвячено матеріально-технічному забезпеченню ЦЗ (протирадіаційне, протихімічне, медичне, протипожежне, транспортне, матеріальне тощо).

Заходи щодо організації управління, зв’язку, оповіщення та взаємодії наведено в п’ятому розділі.

До «Плану дій» додають:

– схему управління, зв’язку, оповіщення і взаємодії;

– план евакуації об’єкта в заміську зону (план розосередження робітників і службовців);

– план-календар дій у режимах діяльності (повсякденної, підвищеної готовності, НС);

– карту (схему) регіону з позначеними на ній місцями розташування об’єкта, можливої техногенної, природної, екологічної небезпеки, графічну частину плану евакуації (розосередження) з необхідними розрахунками;

– особисті плани дій керівного складу об’єкта, командирів формувань тощо.

34. Гідрологічні надзвичайні ситуації

Повінь — це затоплення значної частини суші внаслідок підняття води вище звичайного рівня. Виникають під час тривалих злив та в результаті танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Призводить до руйнування будівель та споруд розташованих у прибережній зоні.

Цунамі – це довгі хвилі, які можуть виникати в результаті підводиш землетрусів, а також вулканічних викидів або зсувів на морському дні.

Хвиля цунамі може бути непоодинокою, оскільки дуже часто – це серія хвиль з інтервалом в одну і більше годин. Можливі масштаби наслідків цунамі визначаються балами

Сель – раптово сформований внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік. Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, прорив гребель водоймів, а також землетруси та виверження вулканів.

Затори, зажори. В період льодоходу, зазвичай, спостерігається поява заторів (захаращування русла річки льодом) або зажорів (нагромадження нутріводного льоду, який утворює льодову пробку), які, в свою чергу, викликають додаткове підвищення рівня води та затоплення нової території. Крім того, при прориві водою перешкоди, може з’являтися хвиля, яка створить небезпеку раптового затоплення території, що розташована нижче за течією. Підвищення ґрунтових вод. Одним із негативних явищ є підвищення ґрунтових вод та підтоплення внаслідок цього значних територій. Розвиток цього процесу на міських територіях залежить від низки причин і факторів: втрати води із водоносних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв’язку з асфальтуванням, баражний ефект фундаментів, трас колекторів, тунелів. Однією з найважливіших причин підтоплення земель є гідротехнічне будівництво, яке призвело до перерозподілу річкового стоку та перекриття природних шляхів дренування ґрунтових вод. Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд.

35. Протигаз – пристрій для захисту органів дихання, очей і обличчя людини від отруйних, радіоактивних речовин, бактерій, що знаходяться в повітрі у вигляді пари, газів або аерозолів. На нафтогазодобувних, вугільних і гірничорудних підприємствах застосовуються фільтруючі та ізолюючі протигази.

Фільтруючі протигази

Фільтруючі протигази є основними і найбільш поширеними для захисту органів дихання.

Для дорослого населення призначені фільтруючі протигази — ЦП-5, ЦП-5М, ЦП-7, ЦП-7В; для дітей - ДП-б, ДП-6М, ПДФ-7, ПДФ-Ш, ПДФ-Д, ПДФ-2ІП, ПДФ-2Д, КЗД-4, КЗД-б.

Протигази ЦП-5, ЦП-5М, ЦП-7, ЦП-7В комплектуються фільтрувально-поглинальною коробкою малого габариту і шолом-маскою. До комплекту протигаза ЦП-5М входить шолом-маска з мембранною коробкою, у коробці розміщений переговорний пристрій.

Протигаз ЦП-7 має фільтрувально-поглинальну коробку, за конструкцією аналогічну коробці ЦП-5, але з поліпшеними характеристиками. Лицева частина маски цивільного протигазу МЦП об'ємного типу з наголовником у вигляді гумової пластини. На протигазовій коробці є гідрофобний трикотажний чохол, який захищає від зараження, снігу, пилу і вологи.

До комплекту протигаза ЦП-7В входить лицева частина МЦВ-В, аналогічна лицевій частині МЦП, але додатково під переговорним пристроєм є пристосування для прийому води — це гумова трубка з мундштуком і ніпелем, за допомогою спеціальної кришки можна приєднувати до фляги.

Протигаз ПДФ-Ш призначений для дітей шкільного віку від 7 до 17 років, а протигаз ПДФ-Д — для дітей віком від 1,5 до 7 років. Ці протигази комплектуються фільтрувально-поглинальними коробками ЦП-5 і лицевими частинами МД-3 або ШМ-62у.

Камера захисна дитяча КЗД призначена для захисту дітей віком до 1,5 років від РР, ОР і БЗ.

Фільтруючі протигази не захищають від окису вуглецю (чадного газу), тому для захисту від нього застосовують гопкалітовий патрон, який приєднується до протигазової коробки.

Необхідно пам'ятати, що при користуванні фільтруючим протигазом в умовах радіоактивного забруднення радіоактивні речовини затримуються фільтрувальними елементами і після цього стають осередком опромінення, тому користування такою фільтрувально-поглинальною коробкою має бути короткочасним.

Ізолюючі протигази

Ізолюючі протигази

Ізолюючі протигази (типу ІП-4, ІП-5, ІП-46) або кисневі ізолюючі прилади (КІП-5, КІП-7, КІП-8) повністю ізолюють органи дихання людини від зовнішнього повітря, дихання відбувається за рахунок вивільнення кисню з регенеративного патрона або подавання з кисневого балона. Вони використовуються при високих концентраціях ОР та при пожежах.

Ізолюючий протигаз (рис. 4) складається з лицевої частини, регенеративного патрона з пусковим пристосуванням, дихального мішка з клапаном надмірного тиску, каркаса і сумки. У комплект протигазу входять: запасний пусковий брикет у футлярі, коробка з ампулою, коробка з незапотіваючими плівками.

Тривалість дії пускового брикета - до 2 хв.

Регенеративний патрон виділяє кисень за рахунок реакції хемопоглинача з вуглекислим газом та водяною парою видихуваного повітря.

Пускове пристосування служить для приведення в дію регенеративного патрона та складається з пускового брикета й ампули з сірчаною кислотою. Перед користуванням протигазом брикет розміщують у гнізді регенеративного патрона, над ним - ампулу з кислотою. При роздавлюванні ампули відбувається хімічна реакція, при якій виділяється до 12 л кисню.

Дихальний мішок ємністю 4 л має клапан надмірного тиску.

Вплив ізолюючого протигаза на організм

Процес регенерації повітря в ІП-46 супроводжується виділенням значної кількості тепла. У зв’язку з цим температура газової суміші при вдиханні звичайно становить 37-40 °С і може бути навіть вищою при високій температурі зовнішнього повітря або під час інтенсивного фізичного навантаження, що може призвести до неприємних відчуттів.

36. Вплив радіації на організм може бути різним, але майже завжди він негативний. У малих дозах радіаційне випромінювання може стати каталізатором процесів, що приводять до раку, чи до генетичних порушень, а у великих дозах часто приводить до повної чи часткової загибелі організму внаслідок руйнування кліток тканин

Складність у відстеженні послідовності процесів, викликаних опроміненням, зумовлена тим, що наслідки опромінення, особливо при невеликих дозах, можуть проявитися не відразу, і найчастіше для розвитку хвороби вимагаються роки чи навіть десятиліття. Крім того, внаслідок різної проникаючої здатності різних видів радіоактивних випромінювань вони впливають на організм: (- частки найбільш небезпечні, однак для (- випромінювання навіть лист паперу є нездоланною перешкодою; (- випромінювання здатне проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметра; найбільш нешкідливе (- випромінювання характеризується найбільшою проникаючою здатністю: його може затримати лише товста плита з матеріалів, що мають високий коефіцієнт поглинання, наприклад, з бетону чи свинцю. Також розрізняється чутливість окремих органів до радіоактивного випромінювання. Тому, щоб одержати найбільше достовірну інформацію про ступінь ризику, необхідно враховувати відповідні коефіцієнти чутливості тканин при розрахунку еквівалентної дози опромінення: 0,03 – кісткова тканина 0,03 – щитовидна залоза 0,12 – червоний кістковий мозок 0,12 – легені 0,15 – молочна залоза 0,25 –яєчники чи насінники 0,30 – інші тканини 1,00 – організм в цілому. Проте, існують дози, при яких летальний результат практично неминучий. Так, наприклад, дози порядку 100 г приводять до смерті через кілька днів чи навіть годин внаслідок ушкодження центральної нервової системи, від крововиливу, в результаті дози опромінення в 10-50 г смерть настає через один-два тижня, а доза в 3-5 грам грозить обернутися летальним результатом приблизно половині опромінених.

38. Метеорологічне небезпечні явища

Найбільш розповсюджені метеорологічні небезпечні явища, які не потребують якихось специфічних природних умов (море, гори та т. п.) і можуть мати місце на будь-якій території.

Зливи серед стихійних явищ є найчастішими. Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Випадання великої кількості опадів призводить до появи інших небезпечних явищ таких, як селі, зсуви, підтоплення територій, повені. В теплий період року сильні дощі можуть супроводжуватися градом, грозою.

Град – це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми, розміром від 5 до 55 мм і більше. Град наносить велику шкоду сільському господарству, знищуючи посіви та промисловому овочівництву, знищуючи скло у теплицях.

Сильна спека — це утримання високої температури тривалий час, що супроводжується температурою вище 30°. Такі температури мають негативний вплив на стан здоров’я людей, особливо з серцево-судинними захворюваннями.

Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. При цьому посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в’янення та загибелі рослин.

Посуха – тривала та значна нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті, і як наслідок – погіршення росту, а іноді і загибель рослин.

Ураган — вітер руйнівної сили і великої тривалості, швидкість якого більше 32 м/сек. Найважливішими характеристиками урагану є швидкість вітру, шляхи руху, розміри та побудова ураганів, середня тривалість дії урагану. Оцінюється ураганний вітер у балах згідно зі шкалою Бофорта (табл. 2.4).

Вихрові бурі – складні утворення, що обумовлені циклонічною діяльністю і розповсюджуванням на великій площі. Вони поділяються на пилові, непилові, сніжні і шквальні бурі. Ураганні і штормові вітри взимку часто призводять до виникнення снігової бурі, в результаті якої виникають значно менші руйнівні наслідки. Пилові або піщані бурі засипають сільськогосподарські угіддя, будинки, споруди, дороги та інше. Шквальні бурі характеризуються раптовістю і нерідко великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами.

Циклони – область низького тиску в атмосфері, причому мінімум тиску знаходиться у його центрі. Погода під час циклонів переважно похмура з сильними вітрами. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани.

Шквали – це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30-70 м/сек, із зміною його напрямку, найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Смерчі – найменш досліджене, але найбільш руйнівне явище. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хоботу (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди наносить значні руйнування, вбираючи у себе воду та предмети, що трапляються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Смерч вважається стихійним явищем, якщо максимальна швидкість вітру в ньому складає 25 м/сек, і більше, а для акваторій – 30 м / сек. Розміри смерчу складають: у поперек 5-10 км, іноді до 15 км; у висоту 4-5 км, іноді до 15 км. Воринка – основна складова смерчу і являє собою спіральний вихор, який складається з повітря, яке надзвичайно швидко обертається з домішками води, пилу тощо. Швидкість обертання повітря у воронці досягає 600—1000 км/год., а іноді 1300 км/год. Середня швидкість переміщення смерчу — 50-60 км/год., іноді може досягати до 240 км/год.

Пилові бурі – це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Типове явище у зораних степах, яке наносить значну шкоду сільському господарству. Висота підйому пилу може досягати 2-3 км, але найчастіше це -1 — 1,5 км. У зимово-весняний період спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади і заметілі — це випадання великої кількості снігу за короткий час. Внаслідок сильних снігопадів утворюються снігові заноси. Вони бувають настільки сильними, що мають характер стихійних лих, при цьому на тривалий час зупиняється рух на автомобільних та залізничних шляхах, порушується нормальне життя населених пунктів. Окремі кучугури сягають висоти чотириповерхового будинку. Для людей, які знаходяться на відкритій місцевості, велику небезпеку становлять заметілі. Крім того, під час снігових буранів та при зниженні температури після снігопадів спостерігається поява обледеніння на мережах енергопостачання та зв’язку, що може призвести до їх обриву.

Сильні морози. В Україні сильними вважають морози, що сягають 30 °С і нижче.

Ожеледь — це намерзання переохолоджених крапель дощу або туману. Виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману, частіше при температурі повітря трохи нижче О °С. Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не стільки інтенсивність, скільки тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває близько 12 годин, іноді до 2 діб.

Тумани — це явища, що погіршують видимість на шляхах, створюють завади для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря. Сильні тумани спостерігаються, в основному, у холодну половину року.

40. Опромі́нення — вплив на людину іонізуючого випромінювання від джерел, розташовани поза організмом людини (зовнішнє опромінення), або від джерел, що містяться всередині організму людини (внутрішнє опромінення).

Доза опромінення вимірюється в берах.

Види

Розрізняють:

• аварійне — непередбачуване підвищене опромінення персоналу та/або населення внаслідок радіаційної аварії;

• виробниче — опромінення працівників у рамках практичної діяльності від будь-яких індустріальних та природних джерел іонізуючих випромінювань;

• внутрішнє — опромінення організму людини (його окремих органів і тканин) джерелами іонізуючих випромінювань, які містяться в самому тілі;

• зовнішнє — опромінення організму людини джерелами іонізуючих випромінювань, що знаходять поза тілом;

• медичне — це опромінення пацієнтів унаслідок медичних обстежень чи лікування, а також добровольців;

• потенційне — опромінення персоналу та населення, яке розглядається при проектуванні практичної діяльності і яке реалізується безпосередньо після деякої незапланованої нормальним технологічним процесом критичної події, ймовірність виникнення якої не перевищує 1*10(-2) рік(-1);

• поточне — опромінення персоналу та населення, яке у межах передбаченого проектом технологічного процесу завжди супроводжує (або з високою ймовірністю може супроводжувати) практичну діяльність;

• професійне (пролонговане) — особлива форма виробничого опромінення персоналу у випадку його контакту з індустріальними та природними техногенно-підсиленими джерелами іонізуючих випромінювань у рамках передбачених проектом радіаційно-ядерних технологій;

41. З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили та засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження та лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет міністр України.

Начальником цивільного захисту України є Прем’єр- міністр України.

Безпосередні керівництво діяльністю єдиної систему цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

До сил цивільного захисту належать:

1.   Оперативно - рятувальна служба цивільного захисту.

2.   Спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи.

3.   Аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту.

4.   Формування особливого періоду.

5.   Авіаційні та піротехнічні підрозділи.

6.   Технічні служби та їх підрозділи.

7.   Підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

1.Аварійно-рятувальні формування і підрозділи.

2.Спеціалізовані аварійно-рятувальні служби.

3.Сили та засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

4.Сили та засоби територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.

5.Сили та засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту.

6.Добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:

Рада національної безпеки і оборони України у межах, предбачених законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України”

Кабінет Міністрів України

Для координації діяльності державних органів влади з питань цивільного захисту Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії.

Порядок забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність цих комісій здійснюється відповідно до положення про такі комісії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основні завдання комісії:

-      координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

-      участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

-      організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.

Робота комісії під час НС - це:

-        керівництво ліквідацією НС;

-        вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;

-        організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання  допомоги потерпілим;

-        залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

-        взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

-        визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту функціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

-     забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а  також чергування оперативного персоналу;

-        розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

-        здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;

-        забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

-      створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

-       здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовності встановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

У режимі підвищеної готовності органи управління єдиної системи цивільного захисту:

-        надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення цивільного захисту, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, готують пропозиції щодо її нормалізації;

-        посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та їх масштабів

-        розробляють заходи  із захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

-        приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в  район  загрози  виникнення надзвичайної ситуації;

-        здійснюють заходи із запобігання виникненню надзвичайної ситуації

Режим надзвичайної ситуації. Режим НС встановлюється при виникненні НС та під час ліквідації наслідків НС.

У режимі надзвичайної ситуації  органи  управління  єдиної системи цивільного захист:

-        визначають межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

-        організовують захист населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

-        організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучають необхідні сили і засоби;

-        здійснюють безперервний контроль за розвитком надзвичайної ситуації, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;

-        оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток надзвичайної ситуації, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.