5. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання та розвитку.

У психологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання і розвитку можна виділити декілька підходів:

Психологи женевської школи (Ж. Піаже) вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власними законами які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду і веде за собою навчання – це означає, що в процесі навчання повинне пристосовуватися лише до тих надбань які вже досягнуті дитиною в процесі розвитку. 

Підхід біхевіористів – вважали, що між розвитком і на учінням існує прямий зв’язок і зводили розвиток психіки лише до тих надбань які виникають від впливом на учіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розгляд сутності навчання і розвитку.

Принципово іншим є підхід, що витікає з культурно-історичної концепції розвитку людської психіки Л.С.Виготського і послідовно розробляється у вітчизняній психології (Л.І.Божвич, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко та ін.). Виготський приписував вирішальну роль у виникненні вищих психічних функцій процесові оволодіння дитиною суспільним досвідом.

Формування психічних функцій у дитини здійснюється шляхом її "вростання" у людську культуру, що розпочинається у ранньому дитинстві.

Л. С.Виготський сформулював тезу про єдність навчання і розумового розвитку: «Вміло організоване навчання детермінує розвиток, викликає до життя психічні процеси, які без нього взагалі не можуть виникнути і не виникають». У численних експериментальних дослідженнях доведено провідну, визначальну роль навчання у розвитку чуттєвого пізнання, практичних дій і довільної регуляції поведінки (О.В. Запорожець), пам'яті (П.І. Зінченко), мислення і мовлення (Г.С.Костюк, О.М.Раєвський, Д.Ф.Ніколенко) тощо.

Найважливіші зміни у розвитку особистості в процесі навчання зумовлені ускладненням знань і способів діяльності. Змінюючи зміст навчання, тобто характер знань і способів діяльності, які передаються дітям, можна істотно змінювати хід їх розвитку. Використання у процесі навчання спеціальних засобів (моделей, схем тощо) призводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які традиційно розглядалися приміром, у концепції Піаже, як абсолютні та незмінні (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін).

Знанням узагалі притаманна складна структура, в якій виділяють особливі завдання, об'єкти й операції. Під час навчання відбувається засвоєння певних типів завдань і способів їх розв'язання. Від узагальненості способу залежить можливість вирішувати ширше коло завдань.Психологічні механізми розв'язання певних завдань включають не лише специфічні для окремих навчальних предметів операції, а й загальні прийоми розумової діяльності (абстрагування, порівняння, аналіз, синтез). Останні не лише виявляються у навчальній діяльності, але й формуються в ній.

У процесі навчання змінюються також зміст, структура й механізми ідеального відображення дитиною навколишньої дійсності, розвивається її мислительна діяльність, поступово формуються поняття та системи понять, виробляється вміння аналізувати як абстрактні, теоретичні, так і конкретні ознаки, синтезувати їх у певну загальну структуру та ін. Зростає рівень рефлексії, усвідомлення дитиною своїх дій з предметами, предметів у їх різних властивостях і, нарешті, усвідомлення себе, власного "Я".