21. Криза особистості підлітка.

Підліткову кризу пов'язують із духовним зростанням особистості підлітка і зміною соціального статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової кризи: а) розуміння всього періоду підлітковості як однієї безперервної, тривалої кризи;

б) погляд на кризу як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін;

в) розглядання кризи, як результату неправильних виховних впливів;

г) оцінка кризи, як необхідного і закономірного етапу психічного розвитку.

Розмаїття цих уявлень базується на емпіричних дослідженнях, які справді таки вказують на те, що в одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного «Я» та ідентичності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбувається без особливих екстраординарних зовнішніх проявів.

Уявлення про психічний розвиток як процес якісних перетворень (криз), періодичного зламу старих структур і формування нових, найбільш повне вираження знайшли у роботах Л.С. Виготського. Так, у взаєминах з оточуючими в егоцентрика спостерігається перебільшена сконцентрованість на собі, яка виявляється у почутті власної виключності і завищеній самооцінці, які досягають ступеня гротеску. Він може виявляти нечутливість до близьких, гостро реагувати на критику, заздрити успіхам оточуючих.

Особистісне зростання підлітка. Підліток продовжує жити в сім'ї, вчитися у школі, контактувати з однолітками, але сама соціальна ситуація трансформується в його свідомості у зовсім нові ціннісні орієнтації.

Саме у підлітковому віці змінюється внутрішня позиція у ставленні до школи і уміння. Якщо у молодших класах діти психологічно захоплені власне навчальною діяльністю, то в період пубертату їх починають приваблювати, як уже зазначалось, взаємини з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітків.

22. Кризи й стабільні періоди психічного розвитку особистості.

Криза розвитку - це наступний основний елемент механізму розвитку дитини. Л.С.Виготський під кризою розвитку розумів зосередження різких і капітальних зрушень і зсувів, змін і переломів в особистості дитини. Криза - це переломний пункт у нормальному перебігу психічного розвитку. Він виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов'язково переломним ...» (Виготський Л. С, 1984, з. 384). Криза - це ланцюг внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх зміни. Сутністю кожної кризи, зазначав він, є перебудова внутрішнього переживання, що визначають ставлення дитини до середовища, зміна потреб і мотивів, які рухають його поведінкою. На це вказувала і Л. І. Божович, згідно з думкою якої причиною поява кризи є незадоволення нових потрібностей дитини (Божович Л. І., 1979).

Перша з них - руйнівна сторона кризи. Дитячий розвиток включає в себе процеси згортання і відмирання. Виникнення нового неодмінно означає відмирання старого. Процеси відмирання старого сконцентровані переважно в кризових віках. Але негативна сторона кризи - це зворотна, тіньова сторона позитивною, конструктивністю боку. «Тут завжди здійснюються і конструктивні процеси, що відбуваються позитивні зміни, котрі становлять головний зміст кожного переломного періода», - підкреслює В. У. Давидов (Давидов В. В., 1986, з. 76). Мова йде про вже відомих нам психологічних новоутвореннях.

На закінчення кілька слів про особливості кризи розвитку.

По-перше, для нього характерна нечітко меж, що відокремлюють початок і кінець кризи від суміжних віків. Тому батькам, педагогам, вихователям або лікарям-педіатрам важливо знати психологічну картину кризи, а також індивідуальні особливості дитини, накладають свій відбиток на протікання кризи.

По-друге, ми стикаємося з важковиховуваних дітей в цей момент внаслідок того, «що зміна педагогічної системи, яка застосовується до дитини, не встигає за швидкими змінами його особистості». Семирічна дитина в цей час стає неврівноваженою, нестриманим і примхливим.

Наявність кризових періодів у розвитку дитини припускає існування стабільних періодів. Якщо для них характерно прогресивний розвиток дитини, то розвиток самої кризи має негативний, руйнівний характер. Відбувається затухання прогресивний характер розвитку.