- •1. Предмет і задачі вікової психології.
- •2. Методи вікової психології.
- •3. Рушійні сили психічного розвитку.
- •4. Основні фактори, що детермінують психічний розвиток.
- •5. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання та розвитку.
- •6. Найважливіші закономірності розвитку психіки.
- •7. Проблеми вікової періодизації психічного розвитку.
- •8. Основні психологічні новоутворення раннього дитинства.
- •Психологічний розвиток немовляти.
- •11. Гра як провідна діяльність у дошкільному віці.
- •1. Зміна сюжету ігор.
- •3. Зміна відношення між уявною ситуацією і правилом.
- •4. Зміна характеру перенесення значень з одного предмета на інший.
- •12. Соціальна ситуація розвитку молодших школярів.
- •13. Зміст психологічної готовності дітей до шкільного навчання
- •14. Основні фактори розвитку молодшого школяра
- •15. Психологічні новоутворення молодшого школяра.
- •16. Особливості розвитку пізнавальних процесів молодшого школяра.
- •17. Особливості фізичного розвитку молодшого школяра.
- •18. Характеристика навчальної діяльності молодшого школяра.
- •19. Динаміка відношення до навчання молодших школярів.
- •20. Особливості стосунків з дорослими та однолітками в підлітковому віці .
- •21. Криза особистості підлітка.
- •24. Загальна характеристика ранньої юності.
- •25. Характеристика розвитку і поведінки дітей шестирічного віку
- •26. Процедура визначення психологічної готовності дитини до школи.
- •27. Неуспішність, її причини та запобігання.
- •28. Негативні форми поведінки та їх подолання.
- •29. Метод переконання, умови його успішного застосування.
- •30. Метод навіювання, умови його успішного застосування.
- •31. Педагогічне спілкування та вимоги до нього.
- •32. Метод позитивного підкріплення у групі методів стимулювання.
- •33. Методи негативного підкріплення у групі методів стимулювання.
- •34. Метод організації змагання вихованців.
- •3) Контроль.
- •36. Характеристика психологічних механізмів виховання.
- •37. Індивідуальний підхід до виховання.
- •38. Поняття про навчання та його психологічні механізми.
- •39. Способи активізації навчальної діяльності школярів.
- •40. Психологічний аналіз уроку в діяльності вчителя
- •41. Труднощі навчання і виховання першокласників та шляхи їх подолання.
- •42. Чинники, що впливають на ефективність навчання
- •43. Особливості педагогічної діяльності.
- •44. Формування позитивного ставлення школярів до навчання.
- •45. Загальна характеристика навчальної діяльності школярів.
- •46. Педагогічні здібності, їх структура та умови формування.
- •47. Професійні якості особистості вчителя.
- •48. Предмет, завдання, розділи педагогічної психології.
- •49. Організація психологічних досліджень. Етапи психологічного дослідження.
- •50. Структура та міжпредметні зв’язки вікової психології.
- •51. Особистість вчителя. Вимоги педагогічної діяльності до особистості учителя.
- •Література
28. Негативні форми поведінки та їх подолання.
Існування кожної системи (фізчної, біологічної, соціальної) – динамічний стан, єдність процесів збереження та зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації – в живій) є загальною формою , механізмом, засобом зміни , а, відповідно, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації ( організованості), чим система динамічніша. Тим більше вагомі зміни як засіб збереження ( за висловом І. Пригожина - „порядок через флуктуації"). Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно пов'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантної поведінки.
Під поганою поведінкою розуміється :
1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);
2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру. Інтервал припустимого ( дозволеного або обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. Границі між позитивним і негативним поводженням рухливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні „ нормативні субкультури" ( від наукових співтовариств і художньої „богеми" до співтовариств наркоманів і злочинців).
29. Метод переконання, умови його успішного застосування.
Переконання, використання повчального прикладу. Ця група методів є невід'ємною складовою виховного арсеналу педагогу.
Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки.
Переконання формують у процесі засвоєння учнями естетичних, моральних, політичних, філософських та інших знань. Воно має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, вихователь повинен сам глибоко вірити у те, про що повідомляє.
Гіпотеза — наукове припущення, яке висувають для пояснення явищ дійсності. Вона має бути чітко сформульованою, позбавленою логічної суперечності, не змінюватися в процесі доведення.
Доказ (аргумент) — думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульованим, відповідати обговорюваній проблемі.
Демонстрація — логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).
Ефективним засобом переконання є сугестія.
Сугестивний - метод психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі.
Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка
Умови успішного переконання (діє на емоційну сферу):
логічність;
звертатися до життєвого досвіду;
достатній рівень емоційності;
авторитет;
відсутність конкуруючих переконань.