4. Травлення у тонкій кишці.

В тонкій кишці шлунковий вміст зазнає подальшого інтенсивного гідролізу, чому сприяють секрет підшлункової залози, печінки і власне кишок, а продукти розщеплення транспортуються крізь стінку кишок до внутрішнього середовища організму.

Першою ланкою кишок, до якої надходить шлунковий вміст, є дванадцятипала кишка, її слизова оболонка утворює численні колові складки, ворсинки, прості кишкові і розгалужені дуоденальні трубчасті залози. Дванадцятипала кишка впливає на секреторну й моторну функції всієї травної системи, оскільки є потужним рецептивним полем, подразнення якого викликає відповідні реакції в шлунку, підшлунковій залозі, печінці та інших органах. Зокрема, її слизова оболонка продукує секретин — гормон, який збуджує підшлункову секрецію, холецистокінін, що стимулює скорочення жовчного міхура, ентерогастрон, який пригнічує секрецію хлоридиої кислоти в шлунку тощо. В порожнину дванадцятипалої кишки відкриваються протоки підшлункової залози й печінки.

Сік підшлункової залози — це безбарвна рідина лужної реакції (рН = 7,8-8,4) із високим вмістом гідрогенкарбонатів. За добу у людини виділяється близько 2 л соку. До складу соку входять ферменти: протеолітичні, ліполітичні, амілолітичні, які відповідно здійснюють травлення білків, ліпідів, вуглеводів їжі. Протеолітичні ферменти це трипсин, хімотрипсин, панкреатопептидаза, калікреїн. Секрецію протеолітичних ферментів у вигляді неактивних попередників розглядають як захисне пристосування від самоперетравлення залози. З інших груп ферментів до складу соку входить α-амілаза, яка розщеплює поліцукриди до ди-і моноцукридів, та ліпаза — розщеплює ліпіди до гліцеридів і жирних кислот. Виділення цих ферментів відбувається в активному стані. З неорганічних компонентів сік підшлункової залози містить гідрогенкарбонати, натрію і калію хлориди та ін. Секреторна функція підшлункової залози залежить від характеру їжі. Найбільше соку виділяється при споживанні хліба, менше — м'яса й молока.

Ферменти соку підшлункової залози здійснюють насамперед активний гідроліз поживних речовин у порожнині кишок, проте через часткове адсорбування на поверхні слизової оболонки тонкої кишки вони разом з кишковими ферментами завершують гідроліз і при мембранному травленні.

Регуляція секреції підшлункової залози відбувається нервово-гуморальиими механізмами. Як і в шлунку, початок секреції ініціюється умовнорефлекторним впливом вигляду і запаху їжі, який посилюється безумовнорефлекторним збудженням під час жування і ковтання їжі. Низхідні (еферентні) сигнали від довгастого мозку через блукаючий нерв досягають залози і зумовлюють секрецію. Тривалу підшлункову секрецію, необхідну для забезпечення кишкового травлення, підтримують гуморальні чинники. Провідну роль у цих механізмах відіграють шлунково-кишкові гормони. Природним стимулятором виділення секретину є хлоридиа кислота у складі шлункового вмісту, що потрапляє до дванадцятипалої кишки. Крім того, секрецію підшлункової залози посилюють гастрин, серотонін, субстанція Р, а гальмують — глюкагон, кальцитонін, соматостатин та ін.

На активність секреції залози значно впливає її гормон інсулін. У сучасній літературі його об'єднують з блукаючим нервом в єдину вагоінсулярну систему.

Печінка як залоза зовнішньої секреції печінка виробляє жовч, бере участь у травних процесах і транспортуванні поживних речовин. Печінка продукує жовч неперервно. Поза періодом травлення жовч надходить до жовчного міхура, де депонується і концентрується внаслідок активного всмоктування рідкої частини. До дванадцятипалої кишки жовч надходить періодично, переважно під час надходження шлункового вмісту. У людини протягом доби утворюється близько 1500 мл жовчі. Жовч — це продукт секреторних структур печінки – гепатоцитів, що має світло-жовтий колір і лужну реакцію (рН = 7,3-8,0). У жовчному міхурі у зв'язку з концентруванням жовчі її колір темний (бурий). До складу жовчі входять жовчні кислоти: первинні (холева і хенодезоксихолева) і вторинні (глікохолева й таурохолева). Вільних жовчних кислот міститься лише невелика кількість. Забарвлення жовчі пов'язане з пігментами білірубіном і білівердином, які утворюються з гемоглобіну при руйнуванні еритроцитів. З жовчних пігментів утворюються пігменти сечі й калу. Крім того, до складу жовчі входять холестерин, лецитин, муцин, ферменти, неорганічні компоненти, продукти обміну.

Роль ферментів жовчі (амілаза, фосфатаза, протеази та ін.) у травленні незначна. З мінеральних компонентів крім катіонів, що входять до складу жовчно-кислих солей, містяться натрій і калій, кальцій, ферум, магній, сліди купруму.

Жовч емульгує жири, активує ліпазу, сприяє транспортуванню продуктів гідролізу жирів, посилює дію ферментів підшлункового і кишкового соку, гідролізує поживні речовини їжі власними ферментами, підвищує тонус і посилює перистальтику кишок, виводить з організму продукти обміну, виконує регуляторну функцію.

Активними збудниками секреції жовчі є жовток яєць, молоко, м'ясо, а найтриваліший вплив чинять жири. Певний вплив на секрецію має гідростатичний тиск у жовчних шляхах, підвищення якого гальмує секреторний процес. Утворення жовчі збуджують її компоненти, які накопичуються у крові. Стимуляторами цього процесу є хлоридна та інші кислоти, під дією яких у дванадцятипалій кишці утворюється секретин. Стимулюючий вплив на утворення жовчі мають вазопресин, кортикотропін, інсулін, гормони щитоподібної залози. Збудження блукаючого нерва посилює, а симпатичної системи — гальмує вироблення жовчі.

Велику роль як гуморальний стимулятор виділення жовчі відіграє гормон холецистокінін (панкреозимін), який викликає скорочення жовчного міхура.

Порожнинне травлення в тонкій кишці здійснюється за допомогою ферментів підшлункової залози, печінки, кишок, які гідролізують великомолекулярні речовини у порожнині кишки. Водночас кінцевий етап травлення відбувається безпосередньо на стінці кишки — мембранне, або пристінкове, травлення. Слизова оболонка тонкої кишки крім ворсинок має мікроворсинки. Мікроворсинки — це циліндричні вирости цитоплазми стовпчастих епітеліоцитів кишкових ворсинок, їхня зовнішня поверхня вкрита глікокаліксом, утвореним глікозаміногліканними (мукополісахаридними) нитками — філаментами. Отже, якщо в порожнині кишки відбувається початковий гідроліз поживних речовин, то на поверхні мікроворсинок слизової оболонки кишки — проміжний і кінцевий, який завершується їх всмоктуванням.

Збудниками рухової активності (моторики) тонкої кишки є механічні й хімічні подразнення рецепторів її стінки. Активні рухові реакції виникають при подразненні блукаючого нерва. Симпатичні нерви гальмують скорочення.