Додатки

Додаток №1

Фізіологія окремих відділів цнс

Центральна нервова система поділяється на спиний і головний мозок.

Спинний мозок – відділ ЦНС, який розташований у спинномозковому каналі, складається з 31 сегмента, кожен з яких має пару передніх і пару задніх корінців, що іннервують свій сегмент (метамер) тіла, який іннервує також два сусідніх – верхній і нижній. У людини метамери кінцівок і голови дещо зсунуті. Розподіл волокон у корінцях спинного мозку за функціональними ознаками здійснюється у відповідності до закону Белла-Мажанді: задні корінці складаються з аферентних, чутливих волокон, передні – з еферентних, моторних, секреторних, судинорухових. Спинний мозок виконує рефлекторну, провідникову і пластичну функції. Власні рефлекси спинного мозку досліджуються на спінальних тваринах з метою усунення контролюючих і координуючих впливів головного мозку. Нервові центри спинного мозку регулюють як соматичні, так і вегетативні рефлекси. Соматичні рефлекси здійснюються центрами, які регулюють активність мотонейронів, і за певними ознаками їх можна класифікувати на власні рефлекси м’язів (згинальні, розтягу, сухожильні), ритмічні, шийні рефлекси пози. У клінічній практиці для виявлення функціонального стану нервових центрів і топічної діагностики вогнищ патологічних змін проводяться дослідження сухожильних і шкірних рефлексів спинного мозку. Вегетативні рефлекси здійснюються центрами, які приймають участь у регуляції судинного тонусу, діяльності серця, секреції і моторики травного тракту , функцій сечовидільної і статевої систем. Провідникова функція спинного мозку пов’язена з діяльністю його інтерсегментарних, інтерспінальних зв’язків, висхідних та нисхідних шляхів. По висхідних шляхах у вище розташовані відділи ЦНС проводяться імпульси збудження від пропріорецепторів м’язів, сухожилків, апоневрозів, рецепторів шкіри, больової і температурної чутливості та інтернейронів спинного мозку. Низхідні провідні шляхи починаються від нейронів різних відділів головного мозку і закінчуються в основному на мотонейронах спинного мозку або на вегетативних нейронах.

Довгастий мозок і вароліїв міст виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція визначається діяльністю нейронних структур, серед яких ядра черепномозкових нервів і автоматичних, нервових центрів. Рефлекси поділяються на власні і системні. Власні рефлекси виникають при активності сенсорних волокон черепномозкових нервів, замикаються на рівні мозкового стовбура і проявляються в скороченнях м’язів голови та вегетативних реакціях (жувальні, мімічні, рефлекси язика, спиновидільний рефлекс та ін.). Системні рефлекси так само виникають при активності сенсорних структур черепномозкових нервів, але, на відміну від власних, при цьому активуються ядра довгих висхідних і низхідних шляхів. Це приводить до послідовного включення моторних і вегетативних реакцій мозкового стовбура, що суттєво змінює фукціональний стан всього організму (чхання, кашель, ковтання, нюхання, кардіореспіраторний назофарінгіальний рефлекс та ін.). Як власні, так і системні рефлекси в залежності від переваги соматичного або вісцерального компонентів поділяються на соматомоторні і вісцеромоторні рефлекси. Довгастий мозок і вароліїв міст забезпечують нервову регуляцію життєво важливих функцій організму: дихання, кровообіг, травлення. Через довгастий мозок і міст проходять всі висхідні та низхідні шляхи ЦНС, формуються зв’язки з мозочком, середнім, проміжним мозком і корою великих півкуль головного мозку.

Середній мозок. Рефлекторна функція цього утвору мозку забезпечується нейронами гігантоклітинних ядер ретикулярної формації, ядер блокового і окорухового нервів, нейронними структурами чотирьохгорбкової пластинки, чорної субстанції. Моторні ядра і непарне парасимпатичне ядро забезпечують координацію рухів очей та спряжену з ними реакцію зіниць і кришталика. Верхні і нижні горбики зв’язані з рефлекторними функціями, верхні – беруть участь в зорових і загальносоматичних рефлексах типом “стартрефлексу”, нижні – рефлекторні функції пов’язані із слухом.

“Чорна субстанція” бере участь в регуляції тонусу скелетних м’язів, координації точних і дрібних рухів кінцівок, координації жування і ковтання, у формуванні вегетативних реакцій. Нейрони червоного ядра координують діяльність м’язів-антагоністів тулуба і кінцівок, при їх пошкодженні розвивається децеребраційна ригідність. За участю середнього мозку формуються статичні і статокінетичні рефлекси. Статичні рефлекси виникають при відносному спокої і проявляються в рефлекторному перерозподілі м’язового тонусу в залежності від положення тіла у просторі. Ця залежність проявляється позотонічними установчими і випрямними рефлексами. Стато-кінетичні рефлекси проявляються при обертаннях, пересуванні тіла в горизонтальній і вертикальній площинах. Характеризуються поведінковими реакціями, які спрямовані на збереження і підтримку певного положення тіла і його частин у просторі.

Ретикулярна формація. Простягається від довгастого мозку до проміжного. Основною функцією її є висхідні (на кору великих півкуль) і низхідні (на спинний мозок) активуючі і гальмівні впливи. Крім того, нейронні елементи ретикулярної формації утворюють в довгастому мозку і мості центри регуляції життєво важливих функцій.

Мозочок – найбільша частина заднього мозку. Інформація потрапляє до нього з кори великих півкуль, мозкового стовбура і спинного мозку. Спинний мозок передає інформацію про положення кінцівок, тулуба, голови, шиї і очей. Вся інформація інтегрується клітинами Пуркін’є, які відсилають її до великих нейронів глибинних ядер мозочка. Інформація цих ядер змінює активність моторної кори великих півкуль. Таким чином здійснюється контроль за тонусом м’язів тулуба. При здійсненні тонких рухів мозочок “визначає”, де знаходяться в кожний даний момент частини тіла, і “порівнює” з ними дійсне положення, яке повинно бути згідно з програмою, утвореною руховою корою великих півкуль. Мозочок узгоджує активність моторної кори і спинного мозку і таким чином, забезпечує більш плавне виконання тонких послідовних та одночасних рухів.

Проміжний мозок – складається з п’яти відділів: зоровий горб, загорбова, підгорбова, надгорбова, субталамічна область. Зоровий горб складається з декількох ядерних областей з різними, а інколи і подібними функціями. Разом із загорбовою областю він є місцем переключення для сенсорної інформації, яка прямує до кори головного мозку. Деякі його ядра виконують функцію переключення специфічних форм інформації до специфічних сенсорних ділянок кори великих півкуль, крім того, утворюють з’єднання важливих компонентів лімбічної системи і таким чином є її таламічною частиною. Інші ядра зорового ядра виконують асоціативну функцію разом з ядрами переключення заднього таламуса, корою великих півкуль. Третя група ядер відноситься до неспецифічних проекційний ядер, які відрізняються від першої групи ядер тим, що вони здійснюють дифузну проекцію імпульсів структур мозкового стовбура на лімбічну кору. Загорбова область – колінчасті тіла, функцією яких є обробка і проведення зорової та слухової інформації. Підгорбова область (гіпоталамус) – є кінцевим ростральним компонентом автономної (вегетативної) системи. Ядра цієї області здійснюють регуляцію діяльності парасимпатичного та симпатичного відділів і регулюють діяльність ендокринної системи завдяки контролю над аденогіпофізом за допомогою статинів або ліберинів і, безперечно, впливають на емоційну сферу. Надгорбова область – анатомічно пов’язана з лімбічною системою і ретикулярною формацією середнього мозку і, вірогідно, здійснює інтеграцію їх функцій. Субталамічна область – вважається, що функція цієї структури пов’язана з базальними ядрами, якими представлена найпростіша сенсомоторна система. Базальні ганглії – функцією цих нервових структур є кореляція рухової і сенсорної інформації. У тварин з низькою організацією такий сенсомоторний комплекс, можливо, пов’язаний із стереотипною інстинктивною поведінкою. У ссавців цей рівень нервової інтеграції не щезає, а узгоджується з більш новою системою, яка виникає з кори великих півкуль головного мозку.

Кінцевий мозок – містить в собі лобні, тім’яні, потиличні та скроневі частки. Лобні частки – функція пов’язана з довільними рухами, координацією рухових механізмів виразної мови або мовних комунікацій, а також з творчим критичним мисленням. Тім’яні частки – функція пов’язана з соматичною чутливістю, пам’яттю, що відноситься до мови і навчання, а також просторовою орієнтацією. Потиличні частки – функція пов’язана із сприйняттям зорової інформації і формуванням зорових образів. Скроневі частки – пов’язані з сприйняттям слухових відчуттів, беруть участь у мовній функції, здійснюючи слуховий контроль мови, а також відіграють певну роль в оцінці простору і функцій пам’яті. Виділяються так само лімбічні частки, які є частиною лобних, тім’яних і скроневих часток. Функція полягає в організації емоційно-забарвлених поведінкових реакцій особи у відповідь на вплив зовнішнього середовища на основі сенсорної інформації.

Додаток №3. Важливі клінічні рефлекси

Рефлекси	Аферентна ланка	Рівень замикання	Еферентна ланка
Зіничний (реакція зіниць на світло)	Зоровий нерв, зоровий тракт, передні двогорбові утвори	Мезенце-фальний	Дрібноклітинне (парасимпатичне) ядро окорухового нерва
Поверхневі рефлекси
Рогівковий (корнеальний)	Чутливі волокна 1-ї гілки трійчастого нерва	Мостовий	Рухові волокна лицевого нерва
Глотковий	Чутливі волокна язикоглоткового нерва	Бульбарний	Рухові волокна язикоглоткового і блукаючого нерва
Кашельний	Чутливі волокна блукаючого нерва	Мостовий	Еферентні волокна блукаючого нерва, рухові волокна діафрагмального і міжреберних нервів
Верхньочерев-ний	Чутливі волокна 7-8-го міжреберних нервів	ThVII-ThVIII	Рухові волокна цих же нервів
Середньочерев-ний	Чутливі волокна 9-10-го міжреберних нервів	ThIX-ThX	Рухові волокна цих же нервів
Нижньочерев-ний	Чутливі волокна 11-12-го міжреберних нервів	ThXI-ThXII	Рухові волокна цих же нервів
Кремастерний	Чутливі волокна стегнового нерва	LI - LII	Рухові волокна цього ж нерва
Підошовний	Чутливі волокна гомілкового нерва	SI - SII	Рухові волокна цього ж нерва
Глибокі рефлекси
Надбрівний	Чутливі волокна 1-ї гілки трійчастого нерва	Мостовий	Рухові волокна лицевого нерва
Нижньощелеп-ний	Аферентні волокна 3-ї гілки трійчастого нерва	Мостовий	Рухові волокна цього ж нерва
Тріцепс-рефлекс	Чутливі волокна променевого нерва	CVI – CVII	Рухові волокна цього ж нерва
Біцепс-рефлекс	Чутливі волокна м’язево-шкірного нерва	CV – CVI	Рухові волокна цього ж нерва
Карпорадіаль-ний	Чутливі волокна променевого нерва	CVII – CVIII	Рухові волокна цього ж нерва
Колінний	Чутливі волокна стегнового нерва	LII – LIV	Рухові волокна цього ж нерва
Ахілловий	Чутливі волокна гомілкового нерва	LV – SI	Рухові волокна цього ж нерва
Деякі фізіологічні визначення і дуги рефлексів (центральна нервова система) Центральна нервова система: встановлює взаємовідношення, взаємодію організму із зовнішнім середовищем; регулює внутрішні процеси в самому організмі; здійснює кореляцію зовнішньої і внутрішньої діяльності, обумовлює єдність, цілісність організму у його розвитку і удосконаленні. Основу функцій нервової системи – від самих простих реакцій до найбільших складних – забезпечує рефлекторна діяльність. Безумовними рефлексами називаються постійні і вроджені реакції на різні впливи із зовнішнього і внутрішнього середовища, які здійснюються через нижні відділи ЦНС – спинний мозок, мозковий стовбур і підкоркові ганглії. Рефлекторні дуги можуть бути моно- і полісинаптичними. У людини кількість безумовних рефлексів є достатньо великою. У клінічній практиці використовується ті з них, які відзначаються значною сталістю. Надбрівний рефлекс виникає при ударі неврологічним молоточком по краю надбрівної дуги. Рефлекторна дуга: r. ofhtalmicus (1 гілка n. trigemini), чутливе ядро n. trigemini, рухове ядро n. facialis. Відповідна реакція – змикання повік. Корнеальний рефлекс – виникає при обережному дотику ваткою або м’яким папірцем до рогівки над райдужною оболонкою. Рефлекторна дуга така ж, як і у надбрівного рефлексу. Відповідна реакція – змикання повік. Нижньощелепний рефлекс – виникає при постукуванні молоточком по підборіддю при дещо відкритому роті. Рефлекторна дуга: чутливі волокна r. mandibularis ( 3 гілка n. trgemini), чутливе ядро n. trgemini, рухове його ядро в мості, рухові гілки тої ж 3 гілки n. trgemini. Відповідна реакція – скорочення жувальних м’язів. Глотковий рефлекс – виникає при дотику папірцем до задньої стінки зіву. Рефлекторна дуга: чутливі волокна і ядра IX і Х нервів, рухове ядро і волокна ІХ і Х нервів. Відповідна реакція – ковтальні, інколи кашельні і блювотні рефлекси. Рогівковий рефлекс викликається обережним дотиком ваткою або ниточкою до рогівки. Хворому пропонують дивитися вверх. Рефлекс проявляється скороченням кругового м’язу ока. Ковтальний рефлекс викликається дотиком шпателя або ложки до слизової задньої стінки глотки. Це приводить до скорочення м’язів глотки, м’якого піднебіння, тобто викликає початкову фазу блювотного рефлексу. Кашельний рефлекс умовно може зарахований до поверхневого. У здорової людини він проявляється у вигляді кашлю, який викликається випадковим поперхуванням при прийомі твердої їжі або рідини, а в патології він слугує одним із критеріїв оцінки стану вітальних функцій. Маніпуляції на трахеї, бронхах (інтубація, промивання трахеостоми та інші) викликають кашель. Випадання кашлевого рефлексу в хворих у коматозному стані є свідченням несприятливого прогнозу. Для викликання кремастерного рефлексу проводять швидке штрихове поздовжнє подразнення шкіри верхньомедіальної поверхні стегна. Напрям подразнення – знизу вверх. Відповіддю є підйом яєчка (скорочення м’язів, які піднімають яєчко).

Найбільш важливі пропріоцептивні рефлекси

Моносинаптичний рефлекс і полісинаптичний гальмуючий вплив на м’язи-антагоністи.

Коло зворотного зв’язку при підтримці довжини м’яза.

К оло зворотного зв’язку для підтримки тонусу м’яза.

Рефлекс згинання з полісинаптичними зв’язками

Нижньощелепний (мандібулярний) рефлекс необхідно перевіряти при злегка відкритому роті обстежуваного: шпатель (ложку) кладуть по середній лінії на зуби нижньої щелепи, другий кінець шпателя лікар тримає лівою рукою, потім по середині шпателя наносить удар молоточком. Інколи користуються таким прийомом: дослідник кладе вказівний палець лівої руки на підборіддя і робить удар молоточком по своєму пальцю. У відповідь наступає скорочення жувальних м’язів – рух нижньої щелепи вверх.

Клонус – крайній ступінь підвищення сухожилкових рефлексів – ритмічне скорочення м’язу, що проявляє рефлекторну відповідь при розтягненні її сухожилка. Демонструють на стопі та колінній чашці.

Сухожилкові рефлекси:

1. Рефлекси із двоголового м’яза плеча (згинальний ліктьовий рефлекс) – дуга утворюється м’язово-шкірним нервом. Рівень замикання дуги рефлексу – V та VI шийні сегменти спинного мозку. Удар молоточком по сухожилку двоголового м’яза плеча викликає згинання руки у ліктьовому суглобі.

2. Рефлекс із триголового м’яза плеча (розгинальний ліктьовий рефлекс) – дуга утворюється променевим нервом, рівень замикання дуги – VII та VIII шийні сегменти спинного мозку. Удар молоточком по сухожилку триголового м’яза плеча викликає розгинання руки у ліктьовому суглобі.

3. Колінний рефлекс. Дугу утворює стегновий нерв. Дуга рефлексу замикається у поперекових сегментах спинного мозку (L_II – L_IV). Викликається ударом молоточка по сухожилку чотириголового м’яза стегна наколінка, у відповідь нога розгинається в колінному суглобі внаслідок скорочення м’яза.

4. Ахиллів рефлекс. Дугу утворює сідничний нерв. Дуга рефлексу замикається у верхніх крижових сегментах спинного мозку (L_V – S_{I - II} ). Викликається ударом молоточка по п’ятковому (ахилловому) сухожилку, внаслідок чого спостерігається підошвове згинання стопи.

Періостальні рефлекси:

1. Карпорадіальний рефлекс. Викликається ударом молоточка по шилоподібному відростку променевої кістки. Реакція у відповідь – згинання передпліччя у ліктьовому суглобі, пронація та згинання пальців. Рефлекторна дуга: n. medianus, n. radialis, n. musculocutaneus, сегменти C_V – C_VIII спинного мозку.

2. Рефлекс нижньої щелепи. Викликається легким ударом по підборіддю за умови напіввідкритого рота, окремо з правого і лівого боків. У цей час розтягується жувальний м’яз, який відповідає на подразнення рефлекторним скороченням, що супроводжується підняттям нижньої щелепи. Дуга описаного рефлексу: чутливі закінчення трійчастого нерва у м’язах – міст мозку – рухове ядро того ж нерва – жувальні м’язи.

Поверхневі (шкірні та слизових оболонок) рефлекси:

1. Корнеальний рефлекс з’являється внаслідок обережного дотику ватою або м’яким папірцем до рогівки над райдужною оболонкою (але не над зіницею). У відповідь спостерігається змикання повік; рефлекторна дуга: I гілка трійчастого нерва (r.ophthalmicus), чутливе ядро n.trigemini, рухове ядро n.facialis.

2. Глотковий рефлекс викликається дотиком папірця до задньої стінки зіва, виникають ковтальні, іноді кашельні та блювальні рухи. Рефлекторна дуга: чутливі волокна та ядро ІХ і Х нервів, рухове ядро та волокна ІХ і Х нервів.

3. Рефлекс м’якого піднебіння (піднебінний) виявляється внаслідок дотику до м’якого піднебіння; у відповідь виникає підняття м’якого піднебіння та язика. Рефлекторна дуга та ж, що й глоткового рефлексу.

4. Черевні рефлекси викликаються швидким штриховим подразненням шкіри живота загостреним предметом у напрямку від периферії до середньої смуги живота з обох боків: нижче від реберних дуг – верхній черевний рефлекс, на рівні пупка – середній черевний рефлекс, над пупартовою зв’язкою – нижній черевний рефлекс. Хворий у цей час лежить на спині із вільно витягнутими ногами та розслабленою черевною стінкою. Рефлекторні дуги верхнього черевного рефлексу – T_VII – T_VIII; середнього - T_IX – T_X; нижнього – T_XI – T_XII.

5. Кремастерний (яєчковий) рефлекс – скорочення м’яза – підіймача яєчка, під час штрихового подразнення внутрішньої поверхні стегна; рефлекторна дуга замикається у сегментах L_I – L_IІ .

6. Підошвовий рефлекс – підошвове згинання пальців стопи у разі штрихового подразнення зовнішнього краю підошви; рефлекторна дуга замикається у сегментах L_V – S_I.

7. Анальний рефлекс – скорочення кругового м'яза анального отвору у разі подразнення шкіри біля заднього проходу; рефлекторна дуга замикається в сегментах S_IV – S_V .

Оцінка рефлексів. Рефлекси можуть змінюватися у формі:

1. зниження або втрати;

2. підвищення;

3. спотворення;

4. появи нових рефлексів – патологічних, що в нормі не викликаються.

Втрата або зниження рефлексів (арефлексія і гіпорефлексія) виникає у разі порушення цілості і провідності рефлекторної дуги у будь-якому її відділі (аферентному чи еферентному). Симетричне зниження або навіть втрата рефлексів ще не є ознакою ураження нервової системи. Так, деякі рефлекси у здорової людини викликаються важко або не виявляються зовсім. Частіше це відноситься до глибоких рефлексів верхніх кінцівок (сухожилкові рефлекси нижніх кінцівок відрізняються більшою постійністю, а їх відсутність завжди потребує старанного та всебічного дослідження нервової системи). Черевні рефлекси іноді не можуть бути викликані за наявності в’ялої черевної стінки.

Підвищення рефлексів (гіперрефлексія) свідчить про посилення діяльності сегментарного апарату (спинного мозку, мозкового стовбура). Найчастіше причиною підвищення рефлексів є ураження пірамідних шляхів – системи, через яку передаються гальмівні впливи кори великого мозку на рефлекторні сегментарні спинномозкові механізми. Але симетричне підвищення рефлексів за відсутності інших патологічних симптомів не завжди вказує на наявність органічного захворювання; підвищеними рефлекси можуть бути і у здорової людини, можуть виявлятися у невротиків, у разі деяких інтоксикацій організму тощо.

Якщо уражений центральний нейрон, глибокі рефлекси також підвищуються, поширюються їх рефлексогенні зони. Найвища ступінь виявлення цих рефлексів виявляється клонусами. Вони представлені ритмічними скороченнями якого-небудь м’яза, що виникають у результаті розтягнення його сухожилка. Найчастіше виявляється клонуси надколінка та стопи.

Патологічні рефлекси. Патологічні рефлекси з’являються за наявності ураження пірамідних шляхів при відсутності гальмівного впливу кори великого мозку на сегментарний апарат спинного мозку й утворення мозкового стовбура. До цієї групи рефлексів відносяться спотворені рефлекси або такі, які у здорової людини не викликаються, а з’являються за умови ураження нервової системи.

П атологічні рефлекси. Розгинальні: 1 – Бабінського ; 2 – Оппенгєйма; 3 – Гордона; 4 – Шеффера.

Згинальні: 5 – Россолімо; 6 – Бєхтерєва; 7 – Жуковського-Корнілова; 8 – Гіршберга.

Підошвовий рефлекс в патології (рефлекс Бабінского) і в нормі

Розрізняють рефлекси розгинаючого та згинаючого типу.

Основним розгинаючим рефлексом є підошвовий розгинаючий симптом Бабінського. Він викликається штриховим подразненням, який проводиться шляхом натиску тупим кінцем ін’єкційної голки на зовнішній край підошовної поверхні стопи в напрямку від п’ятки до пальців.

У нормі в цьому випадку викликається підошовий рефлекс (згинання всіх пальців стопи). При пошкодженні центрального рухового нейрона (кортико-спінальна частина пірамідного шляху, проекційна моторна кора) виникає розгинання великого пальця. Є декілька модифікацій викликання цього симптому: стискання ахіллового сухожилку (симптом Шеффера), стискання ікроножного м’язу в її дистальному відділі (симптом Гордона), натискання великим пальцем на передньовнутрішню поверхню гомілки з ковзанням вниз по всій гомілці (симптом Оппенгейма) та інші.

О сновним згинаючим рефлексом стопи є симптом Россолімо (глибокий пальцевий рефлекс). Він викликається періодичними постукуваннями, які наносяться пальцями руки лікаря по подушечках кінцевих фалангів 2-5-го пальців стопи хворого. Відповідь проявляється в “киванні” пальців стопи – їх швидкому підошвовому згинанні.

За діагностичною цінністю симптом Россолімо не поступається симптому Бабінського. Проте рефлекс Россоліні виникає зазвичай вкінці 2 тижня пораження центрального рухового нейрона, в той час як симптом Бабінського викликається вже в перші години. Існують декілька способів викликання цього рефлексу, наприклад удар молоточком по м’якоті підошви (рефлекс Жуковського-Корнілова), коловими рухами молоточка по боковій поверхні тилу стопи біля основи 3-4 плюсневих кісток (рефлекс Бехтерєва-Менделя) і інші.

Патологічними можуть бути і захисні рефлекси – мимовільні неконтрольовані складні тонічні рухи паралізованих кінцівок у відповідь на ті чи інші подразнення шкіри кінцівок або глибоких тканин. Ці рефлекси зазвичай викликаються на ногах, що має значне діагностичне значенням. При цьому, внаслідок втрати чутливості, подразнення може не відчуватись хворим.

Способи викликання: подразнення шкіри штриховими рухами голки, уколом, щипком, тильна флексія стопи та інше. При розігнутій кінцівці викликає типічна відповідь: згинання ноги в гомілковостопному, колінному і кульшовому суглобах (потрійне скорочення). Розгинаючий рефлекс викликається на зігнутій кінцівці – розгинання її в вищеперелічених суглобах. Можливий кроковий рефлекс – згинання одної та розгинання іншої ноги.

Захисні рефлекси особливо виражені при стисканні спинного мозку, наприклад при екстрамедулярних пухлинах. Захисні рефлекси можуть викликатись і спонтанно, під впливом подразнень від тиску п’ятки на постіль, розтягнутого сечового міхура і інше, що веде спочатку до стабілізації флексії ніг, а потім і до згинальної їх контрактури.

Виділяють також рефлекси орального автоматизму – автоматичні самовільні рухи кругового м’язу рота, жувальними м’язами, у відповідь на механічне подразнення різних ділянок лиця або долоневої поверхні кисті.

Хоботковий рефлекс Тейміка викликається ударом молоточка по верхній губі на рівні ясен. Відповідь – випинання губ, інколи разом з рухами нижньої щелепи.

Назолабіальний рефлекс Аствацатурава викликається постукуванням молоточка по кореню носа. Відповідь – рухи губ, які нагадують смоктальні рухи у дитини, і покліпування повік.

Долонево-підборідковий рефлекс Маринеску-Радовичі викликається штриховим подразненням долоневої поверхні кисті, подібно до того, як досліджується підошовний рефлекс. Відповідь – двобічне скорочення підборідкового м’язу.

Названі рефлекси спостерігаються при псевдобульбарному синдромі, тобто при двобічному ураженні кортиконуклеарних шляхів або проекційної моторної кори.

Хапальний рефлекс. Рефлекс досліджується при відволіканні уваги пацієнта. При дотику до долоневої поверхні кисті або пальців яким-небудь предметом, обстежуваний мимовільно стискає руку в кулак, захоплює і міцно тримає предмет.

Хапальний рефлекс виникає зазвичай при вогнищевих ураженнях у лобній частці головного мозку. Він може бути не тільки гетеро-, але й гомолатеральним, а інколи і навіть двобічним. У деяких випадках він набуває характеру автоматичного нав’язливого схоплення – пацієнт хапає предмет, який з’являється поряд з ним, в полі його зору. Можливе поєднання хапального рефлексу з хоботковим (симптом Штерна).

1. Симптом Менделя – різкий біль під час натискання на передню стінку зовнішнього слухового ходу. Хвороблива гримаса виникає і тоді, коли хворий знаходиться у непритомному стані.

2. Симптом Керніга – хворий неспроможний розігнути ногу в колінному суглобі, якщо вона перед тим була зігнута під прямим кутом у кульшовому та колінному суглобах. М’язи, що згинають гомілку, у цей час напружені.

3. Верхній симптом Брудзінського – мимовільне згинання ніг у кульшових і колінних суглобах та підтягування їх до живота під час спроби пасивного згинання голови.

4. Середній симптом Брудзінського – ті ж самі дії, що й у попередньому випадку, у відповідь на натискання на лобок.

5. Нижній симптом Брудзінського, або контралатеральний, полягає в тому, що під час перевірки симптому Керніга інша нога згинається у кульшовому та колінному суглобах і підтягується до живлта.

6. Симптом Бехтерєва – перкусія виличної дуги викликає головний біль та хворобливу гримасу.

Ці симптоми належать до менінгеальних симптомів і виникають під час менінгеального синдрому.

Додаток № 4