1.3.2. Інститути і їхні функції в економіці

Розглянувши структуру правила (норми), ми встановили, що вони мають широкий діапазон застосування, тобто вони варіюють від правил поведінки в школі, затверджених директором, до конституційних норм, від тимчасових до довгих, що пережила традиції і звичаї. Так у чому ж полягає момент, коли правило (норма) перетворюється в інститут? Який додатковий елемент норми забезпечує це перетворення. Таким є - механізм їхнього дотримання.

Інститут - це сукупність, що складається із правила або декількох правил, і механізму (внутрішнього або зовнішнього) примуса індивіда до їхнього виконання.

Коли гарант норми збігається з адресатом, то виникає внутрішній механізм застосування санкцій. Механізм працює на основі сформованої ментальності, вироблених звичок людини. Тут санкції адресат правила (норми) накладає на себе самостійно. Дії індивіда набувають неформального характеру.

Коли гарант норми не збігається з адресатом, то тоді застосовується зовнішній механізм накладення санкцій і примуса до їхнього виконання. Санкції підуть у випадку факту порушення правила (норми) і від інших осіб. Такі дії індивіда слід розглядати як формальні інститути.

Ці два підходи служать критерієм, за яким теорія і практика класифікує інститути на два види: формальні й неформальні.

Дотепер, слід зазначити, не зложилося єдиного тлумачення та визначення інститутів. Існують трактування з різних позицій і аспектів, а саме:

"інститути - це "правила гри" у суспільстві, або, виражаючись більш формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організують взаємини між людьми";

"інститути - це правила, механізми, що забезпечують їхнє виконання, норми поводження, які структурують повторювані взаємодії між людьми";

"інститути - це формальні правила, неформальні норми, обмеження й способи забезпечення дії обмежень";

"інститути - це конструкції, створені людьми усвідомлено".

Якщо узагальнити наведені дефініції, то в сукупності вони відбивають структуру стимулів людини, що живе в суспільстві, що займається певною діяльністю й взаємодіє з іншими людьми.

Для того щоб розкрити призначення й зміст інституту, необхідно розглянути його функції. За допомогою виконання своїх функцій інститути заявляють про своє існування. Тому інститутам властиві дві основні функції: обмежувальна й координуюча.

Обмежувальна функція інституту означає, що він обмежує доступ людини до ресурсів, регламентує її можливості при ухваленні особистого рішення.

Координуюча функція інституту забезпечує агентові можливість урахувати дії контрагента за допомогою знання правил (норм) і дає час вибудувати власну лінію поводження. Наприклад, правила поведінки в суді з ролі учасників, і встановлює процедуру пошуку рішення.

Інститути впливають на агента шляхом досягнення координаційного ефекту, тим самим, знижуючи невизначеність економічного середовища. У чому сила координаційного ефекту інститутів? Інститути повинні бути погоджені між собою за правилами поводження людини.

Наприклад, один закон не повинен суперечити іншому; при суперечці між національними й міжнародними правилами рішення приймається за міжнародними правилами; при протиріччі між положеннями й вимогами законом правильним зізнається той закон, котрий прийнятий пізніше. Якщо всього цього визнання немає, то й позитивний координаційний ефект від використання соціальних інститутів не наступить. А буде мати місце зворотний результат - негативний.