2.6.2 Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки

Ринкова трансформація економік, створених спочатку як планові економіки, почалася наприкінці 80-х - початку 90-х рр. ХХ в. у цілому ряді країн світу. Цей історичний процес надав безліч прикладів інституціональних змін різного масштабу й рівнів, починаючи зі зміни конституційних правил і закінчуючи множинними змінами на рівні приватних інституціональних угод. Більше того, самі економічні реформи розглядалися як своєрідні інституціональні зміни дискретного характеру.

Проведені в Україні економічні реформи мають багато недоліків, але основний з них полягає в тім, що вони не мають системного змісту. У першу чергу, варто вказати на відсутність діючої підсистеми методологічного інституціонального забезпечення.

Недостатнє методологічне забезпечення призвело до серйозних недоглядів, що визначили провал економічних реформ, і завело народне господарство країни в глибоку кризу. Значний негативний вплив на хід економічних реформ вчиняє відсутність чітко сформульованих цілей і завдань.

Виправити ситуацію з проведенням різних економічних реформ можливо тільки на основі інституціональних перетворень, які по визначенню повинні бути засновані на подоланні протиріч і суперечливостей, що виникли в соціально-економічній системі в процесі її перетворень.

Позитивний вплив на хід окремо взятої економічної реформи може зробити розвиток самостійних організаційних форм управління за принципом дотримання цілісності економічних систем. Ці системи мають здатність щодо інтенсивного розширеного саме відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів, що відкриває значні можливості для науково-технічного розвитку виробництва, підвищення його ефективності.

Основним протиріччям системи управління національною економікою є протиріччя між інтересами макроекономіки (цілісна система) і мікроекономіки (частина цілісної системи).

Найбільше повно макроекономічні інтереси виражаються в зниженні суспільно необхідних витрат розраховуючи на одиницю корисного ефекту, що рівнозначно підвищенню ефективності виробництва. Якщо мати на увазі, що зниження суспільно необхідних витрат на рівні економіки в цілому призводить до приросту національного доходу, то можна стверджувати, що підвищення ефективності виробництва адекватно відбиває національні інтереси на всіх рівнях ієрархії управління національним господарством.

Ефективність управління й ефективність виробництва - дві взаємозалежні й взаємообумовлені категорії. Ефективність управління визначається рівнем досягнення мети системи, що управляється, при максимально ефективному використанні, як виробничого потенціалу підприємства, так і сформованій ринковій кон'юнктурі.

Сутність інституціональних перетворень полягає у висуванні на передній план ринкових відносин (економічної реформи) національних інтересів. Діалектика співвідношення цілого й частин віддає пріоритет інтересам цілого. Однак при цьому мається на увазі, що частини знаходять у надрах цілого адекватні умови свого розвитку.

Інституціональні перетворення повинні мати теоретичну платформу, методологічну модель узгодження національних інтересів з інтересами господарюючих суб'єктів. На рівні якісної визначеності таку модель можна сформувати за таким принципом: "Усе, що вигідно з погляду національних інтересів, повинне бути вигідно для господарюючих суб'єктів".

Проблему узгодження національних інтересів з інтересами господарюючих суб'єктів (інтересів економічних агентів на рівнях макроекономіки й мікроекономіки) неможливо вирішити без створення економічних, правових, соціальних, психологічних, політичного інститутів примуса, без формування інституціональних рамок, які визначають динаміку економічного зростання на основі підвищення ефективності виробництва.

Необхідно радикально змінити відношення до державної власності. Вона є інтегруючим чинником системи управління національною економікою. Цілісність останньої визначається її здатністю забезпечити обороноздатність, економічну, фінансову, правову, соціальну, екологічну, політичну безпеку країни. Здійснити таку відповідальну місію без достатнього власного потенціалу держава не зможе. Отже, зміцнення державної власності, її множення є найважливішим завданням економічної політики.

Зміст даної теми охоплює лише самі загальні подання про інституціональні зміни, тим часом значимість їхнього аналізу, як позитивного, так і негативного, у сучасному світі надзвичайно велика. Практично безупинно інституціональні зміни відбуваються у всіх перехідних економіках, у рамках розвинених країн, наприклад, у країнах ЄС, а також у країнах, що розвиваються. Одні з них вчиняють відчутний позитивний вплив на наступний розвиток економіки, інші, навпроти, сприяють стагнації, треті, незважаючи на задум авторів, взагалі не впливають на економічне поводження агентів.

Масові інституціональні зміни відбувалися й відбуваються на рівні окремих економічних організацій, які були розглянуті в нашому курсі, наприклад, на рівні домашнього господарства, фірми, корпорації, держави.

Тут також мають місце випадки вдалих і невдалих інституціональних змін, аналізуються наслідки соціальних перетворень, тобто йде пошук раціональної адаптації інститутів до нових умов існування суспільства в цілому.

Основні терміни та поняття: інституціональні зміни (дискретні й інкрементні, спонтанні, цілеспрямовані змішані), рівень інституціональних змін, трансформаційна економіка, економічні реформи, позитивні й негативні результати інституціональних змін.