1.2.5 Еволюційний інституціоналізм

В економічній теорії мэйнстриму панує думка, що всієї діяльність людини управляє раціональний розрахунок. Однак не всі сучасні економісти поділяють відзначені нами наукові погляди. Сучасні супротивники неокласичної теорії зайняли радикальні позиції, об'єднавшись навколо старих ідей класичного інституціоналізму. Відкидаючи положення про те, що в основі всіх значимих економічних вчинків людей лежить головним чином раціональний розрахунок (хоча доводи розуму взагалі залишаються основою мотивації дій економічного агента), вони створили сучасну школу, що одержала назву - еволюційний інституціоналізм. Наприклад, Девид Гамільтон так і назвав свою працю - "Еволюційна економічна теорія" (1970).

Прихильниками еволюційної ідеї стверджується, що існує великий клас дій, актуальних для економічної науки, джерела яких мають іншу природу. Відповідно виникає необхідність у розробці такої теорії людської діяльності, що не опиралася б істотно або, тим більше, винятково на раціоналістичні механізми й передумови.

Для даної групи учених у принципі неприйнятний вихідний пункт управління рухом економічної системи, що полягає в "н’ютоновському" принципі механічної рівноваги. На противагу класичній і неокласичній теоріям еволюційні інституціоналісти вважають, що існують інші передумови в аналізі господарської дійсності, а саме: реальне виробництво є первинним стосовно бізнесу (обміну); відкриття передують нагромадженню капіталу; технічна діяльність людей переважає над інтересом одержання доходу.

Із цих теоретичних позицій поняття ринку не розглядається як "природний" продукт, а являє собою продукт культури, покликаний зафіксувати те, що трапилося й необхідно людям (Р. Нельсон, С. Уінтер, Дж. Ходжсон і ін.). На зміну рівноважним уявленням у неокласичному сенсі приходить осмислення динамічного й еволюційного характеру економічних явищ.

Важливим наслідком прийнятого еволюціоністами системного підходу є можливість зосередитися на процесах трансформації в часі як індивідуальних смаків агентів, так і технологій. Якщо привести й те й інше в систему, то їхня еволюція й зміни стають правомірними й досить значимими предметами дослідження. Навпроти, залишаючись у рамках ортодоксальної схеми, ми орієнтовані на умови рівноваги, що виникають із оптимізації при заданих смаках і технологіях.

Основні терміни та поняття: інституціональна модель поводження людини, формальні й неформальні інститути, методологічний індивідуалізм, економічний імперіалізм.

Питання для самоконтролю:

1. Які теоретичні передумови неокласичної доктрини Вам відомі? Які з них були піддані критики прихильниками інституціоналізму?

2. Чому economіcs як maіn stream довгі роки залишається популярною економічною дисципліною на Заході?

3. Що становить вихідний пункт методології "старого", класичного інституціоналізму?

4. Навіщо є необхідний соціальний контроль над виробництвом в умовах сучасного суспільства?

5. Чому в центрі уваги інституціоналістів виявився весь комплекс умов, що впливають на господарське життя суспільства?

6. На чому ґрунтуються методологічні розбіжності між класичним інституціоналізмом і неоінституціоналізмом?

7. Яку роль покликано виконувати держава в сучасній економіці?

8. Яке практичне значення має використання соціальних інститутів?

9. Чим можна пояснити єдність окремих методологічних принципів у представників неокласичної теорії й нової інституціональної економічної теорії?

10. Чому еволюційний інституціоналізм відмовляє ринку в "природному походженні" і має сумніви щодо абсолютній раціональності його учасників?

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.3 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.3.1 Правила (норми) і їхня природа.

1.3.2 Інститути і їхні функції в економіці.

1.3.3 Класифікація економічних інститутів.

1.3.4 Інституціональна структура економіки й ієрархія правил.

1.3.1 Правила (норми) і їхня природа

Будь-який соціальний організм функціонує за певними встановленими правилами, тому що його основу становить усвідомлена життєдіяльність людини - homo sapіens. Упорядкованість людського суспільства досягається за допомогою створення інституціонального середовища, структуру якого нам належить розглянути в даній темі.

Основним елементом інституціонального середовища прийнято вважати правила (норми) поведінки людини, яка здійснює свій вибір і приймає відповідні рішення.

Однак варто керуватися визнаною інституціональною аксіомою: інститут - це набір правил, але набір правил не завжди може бути інститутом.

Поняття норма має багато визначень і тлумачень. Наприклад, під нормою розуміють: "регулярність у поводженні, що спирається на санкції", "віддзеркалення елемента обов'язковості в поводженні людини", "сполучна ланка між ціннісною системою індивіда і його повсякденним поводженням", "приписання певного поводження, обов'язкового для виконання, та підтримка, що має своєю функцією, порядок".

Узагальнюючи ці визначення, виділимо головне в них. Норма - це базовий регулятор взаємодій людей. Нормою визначається, як повинен поводитися індивід у різних ситуаціях. При цьому виконання приписань носить або добровільний характер, або примусовий (за допомогою санкцій - соціальних, економічний, юридичних).

У структурі норми можна виділити основні елементи. До них відноситься, по-перше, адресат, тобто фактор повинності, ціль, умови, санкції, гарант. Адресат, як атрибут норми, вказує, на кого ця норма поширюється. Фактор повинності уточнює: може, повинна або не повинна людина дотримуватися змісту даної норми. Ціль, як елемент норми, у кожному окремому випадку конкретна й специфічна, тому що вона визначає поводження людини, орієнтує на вибір необхідної для даного випадку норми. Умови дотримання норми регламентують поводження людини залежно від того, який їхній характер - обмежувальний або сприятливий щодо досягнення мети. Санкція, як заключний елемент норми, указує на механізм примуса людини до того або іншого виду дії. Суб'єкт, що застосовує до порушника санкцію, називається гарантом норми.

У реальній інституціональній практиці можливо різне сполучення перерахованих елементів норми. Слід зазначити, що не завжди наявність елементів у структурі норми є повним. І тоді, виходячи зі сформованого положення речей, людина вибирає й будує індивідуальну стратегію поводження.

У випадку присутності в нормі всіх необхідних елементів з неї формується поняття - правило, призначене регулювати поводження людини. У правила (норми) - обмежувальна природа. Навіть якщо воно націлено на благу справу, позитивний результат, то й тоді людина в чомусь обмежується, лімітується.

Людина - істота одночасна й суспільна, і економічна. Як для члена суспільства, для неї норма виступає екзогенним фактором, що обмежує рамки її поводження, але вимагає обов’язкового виконання. Інакше кажучи, людина, що живе в суспільстві є людиною, яка не вільна від суспільства! Цей девіз служить абсолютним детермінантом поводження цивілізованої людини.

Як економічна людина, індивід – вона сприймає для себе норму як обмежник волі вибору. Атмосфера економічної невизначеності, що оточує людину як господарського суб'єкта, ускладнює сполучення розрахунку й досягнення раціональності з дотриманням установлених норм. Вивчення й опис процесу дотримання норм (правил) складає сутність теорії інститціональних угод.

У самому загальному визначенні під поняттям „правило” розуміються ті або інші моделі (зразки) поводження, які регламентують дії людини в тій або іншій ситуації. А якщо людина свідомо порушує встановлені в суспільстві, зокрема, в економіці правила? Тоді поводження людини націлене на переслідування власного інтересу, на шкоду встановленим раніше домовленостям і не обмежене мораллю, тобто побудоване на обмані, хитрості, підступництві. Таке поводження людини прийнято називати опортуністичним поводженням.