2.5.2 Розвиток концепції людського капіталу

Початок розвитку наукової концепції про людський капітал спостерігається ще у працях А. Сміта, Д. Рікардо, тому що вони першими вважали: людина - це багатство країни, нації. К. Маркс, у своєї економічної теорії, хоч і залишався послідовником класичної школи, але сконцентрував свою увагу переважно на класовому аспекті й зробив аналіз категорії "робоча сила" з позицій вивчення природи найманої праці, її експлуатації, характеру відносин робітника з роботодавцем із приводу справедливості оплати його праці.

У Європі домінували ідеї "все об’ємності", універсальності використання капіталу (Л. Вальрас, Дж. Макулох, І. Фішер). У Росії, наприкінці Х1Х ст., ці питання теж були у центрі уваги й інтересу соціальних реформаторів. Наприклад, народовольців, тому що вони активно займалися проблемами поширення народної освіти робітників. Так, зокрема, у Санкт-Петербурзі створювалися не тільки політичні кружки, але й чисто освітні, для підвищення кваліфікації робітників, адаптації їх до умов індустріального виробництва як основи капіталістичної економічної системи.

Однак існували й супротивники ідеї визначення самостійної категорії - людський капітал. Так, Ф. Аркуш, А. Маршалл, Дж. Міль вважали, що не слід ототожнювати людину і його здатності з категорією - капітал.

Тільки в середині 60-х років ХХ століття ряд учених знову звернулися до цієї наукової проблеми. Теодор Шульц видав книги "Формування капіталу освіти" (1960), "Інвестиції в людський капітал" (1961), Гарі Бекер опублікував працю - "Людський капітал: теоретичний і емпіричний аналіз". У наступні роки за цикл відповідних наукових розробок обох було обрано лауреатами премії імені А. Нобеля в галузі економіки.

Основні терміни та поняття: людський капітал, теорія людського капіталу, структура людського капіталу, розвиток концепції людського капіталу.

Питання для самоконтролю:

1. Хто автор терміну "людський капітал і коли цей термін увійшов у категоріальний апарат економічної теорії?

2. Яка природа людського капіталу, як діє механізм його накопичення і використання?

3. Назвіть основні елементи структури людського капіталу.

4. Сформулюйте алгоритм формування людського капіталу і його послідовні етапи.

5. Проведіть порівняльний аналіз структур фізичного й людського капіталів.

6. Які сучасні тенденції розвитку людського капіталу спостерігаються у світовому господарстві?

7. Які особливості інституціонального середовища в Україні впливають на процес становлення людського капіталу і його результативність?

8. Яке місце у світі займає і до якої групи країн належить Україна за індексом розвитку потенціалу людини?

РОЗДІЛ 2

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.6 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.6.1 Сутність і види інституціональних змін в економічних системах.

2.6.2 Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки.

2.6.1 Сутність і види інституціональних змін в економічних системах

При вивченні цієї теми важливо пам'ятати, що теорія інституціональних змін перебуває в цей час у стадії становлення, особливо та її галузь, що досліджує процеси великомасштабних інституціональних трансформацій, які зачіпають базові компоненти інституціонального середовища, таких як зміни типу економічної системи суспільства, соціально-економічні реформи й т. ін. Тому в даній темі основна увага приділяється "малим" інституціональним змінам, переважно на рівні інституціональних угод, рівень вивченості яких як у теорії, так і у плані прикладного аналізу істотно вище.

На практиці спостерігається ситуація, коли індивіди, діючи відповідно за відомими правилами, в одній і тій же ситуації, поводяться по-різному. Причин цьому може бути досить багато, наприклад:

- не всі адресати правила досить добре знають його зміст;

- навіть твердо знаючи формулу правила, вони неоднаково розуміють зміст правила;

- формулювання правила має досить загальний характер, не фіксуючи жорстко, яке саме поводження повинне мати місце в регульованій ситуації; навіть при чіткому й однозначному формулюванні опису належного поводження індивіда можуть відбуватися випадкові помилки, не сприймані гарантом норми як відхилення, що тягнуть за собою санкцію; серйозне порушення правила може бути не замічено гарантом і, стало бути, не спричинить покарання.

Іншими словами, правило, що виконується, завжди відрізняється від його ідеальної моделі, як зафіксованої в знаковій формі, так і, що втримується в пам'яті людей. Чи можна на цій підставі сказати, що правила постійно змінюються? Таке твердження буде невірним. Адже з того факту, наприклад, якщо початківці, вивчаючи іноземну мову, часто помиляються, то зовсім не треба змінювати правила вимови. Тим самим, зміна правил є процес відмінний від факту помилок і неточностей, яких припускаються індивіди при дотриманні цих правил.

Виходячи із цього, зміною правила називається зміна якогось одного або декількох з його компонентів.

Таким чином, зміна правила - це не зміна в поводження, що може бути викликано самими різними, у тому числі випадковими, причинами, а зміна змісту компонентів правила, що дозволяють індивідам ухвалювати рішення щодо своїх дій.

Сказане не означає, що зміни в поводженні індивідів, що прагнуть додержуватися правила, включаючи випадкові, ненавмисні відхилення від порядку дій, не можуть привести до змін правила в точному значенні цього слова. Навпроти, саме такі відхилення найчастіше й викликають дійсні зміни в правилах.

Справа в тому, що відхилення від порядку дій, що пропонується, можуть приносити їхнім суб'єктам несподівані вигоди - більші, ніж ті, на які розраховував індивід, вирішуючи наслідувати правилу. Причинно-наслідковий зв'язок між відхиленням, що відбулося, у поводженні й отриманій вигоді може відбитися в пам'яті індивіда й при деякому числі її повторень може трансформуватися в нове "індивідуальне правило", що буде відрізнятися від вихідного якимось із компонентів: ситуації, змісті норми й т. ін.

Нова успішна практика через різні канали передачі інформації може поширитися на всіх індивідів, які виявляються адресатом старого правила, в описі якого, що втримується в їхній пам'яті, відповідно, відбудеться зміна. Це останнє й буде означати, що змінилося не тільки поводження індивіда - змінилося й регулююче його правило.

Якщо ж відхилення, що відбулося, у поводженні не принесло його суб'єктові усвідомлених їм вигід (або привело до чистих збитків); або втрати від покарання перевищили такі вигоди; або інформація про успішне відхилення не поширилася серед потенційних адресатів норми, то наведена вище послідовність подій не буде мати місця, так що зміни в правилі не відбудеться.

Оскільки будь-який інститут являє собою сукупність як мінімум двох правил, сказане про зміни в правилах поведінки повністю відноситься (з відповідними доповненнями) і до змін в інститутах, тобто до інституціональних змін.

Розглянемо дві можливі класифікації інституціональних змін. По-перше, за Нортом розподіл здійснюється на дискретні й інкрементні інституціональні зміни. Під дискретними змінами розуміються радикальні зміни у формальних правилах. Вони звичайно відбуваються під впливом соціальних завоювань або революцій. Інкрементні зміни означають, що учасники акту обміну переглядають свої контрактні відносини для того, щоб одержати деякий потенційний виграш від угоди. По-друге, важливим для характеристики інституціональних змін, що реально відбуваються, є розподіл їх на спонтанні й цілеспрямовані.

Спонтанними називаються такі інституціональні зміни, які здійснюються, виникають і поширюються, без попереднього задуму або плану.

Так, якщо в наведеному вище прикладі випадкового відхилення від норми, що принесли вигоди її порушникові, таке відхилення не принесло нікому збитку й поширилося серед членів групи, у наявності буде спонтанна інституціональна зміна.

Цілеспрямовані інституціональні зміни виникають і поширюються в більшій або меншій відповідності з деяким усвідомлено розробленим планом. Звичайно на рівні економіки в цілому автором такого плану є держава в особі деякого законодавчого органа. Формування цілеспрямованих інституціональних змін називається інституціональним проектуванням.

За ознакою походження інституціональних змін можна виділити ще й змішаний тип. У цьому випадку саме правило з'являється як незаплановане, його поширення здійснюється цілком свідомо й цілеспрямовано.