2.4.2 Сучасні теорії фірми

Незважаючи на велику розмаїтість ринкових структур, а також правил, інститутів і організацій, що дозволяють знизити витрати одержання інформації, контролю й примуса до виконання контрактних зобов'язань, в економіці крім автономних індивідів у ринковий обмін включені їхні об'єднання, а саме - фірми.

Застосовуючи послідовно принципи неоінституціонального аналізу, ми повинні визнати вирішальною передумовою існування фірм наявність у них порівняльних переваг у здійсненні певних видів діяльності.

У новій інституціональній економічній теорії фірма розглядається не як усередині себе неподільна цілісність, а як сукупність індивідів, об'єднаних для досягнення певної мети, але разом з тим маючих власну функцію корисності, максимізація якої впливає а їхнє поводження.

Якщо раціональні індивіди поєднуються для виробництва товарів і послуг, то це значить, що вони бачать у цьому певну свою вигоду. Таким чином, відповідь на питання про причини існування фірми припускає виявлення її переваг перед децентралізованим ринковим обміном. Фактично мова йде про з'ясування причин незадовільного функціонування ринкових інститутів, у тому числі механізму цін, у процесі забезпечення індивідів повною, достовірною, своєчасною інформацією, координації їхньої діяльності, примуса до виконання контрактних зобов'язань.

Тому прийнято вважати, що фірма - це безліч асиметричних невиборчих обмінів, у яких координація діяльності індивідів здійснюється за допомогою команд. Інакше кажучи, традиційне розуміння фірми зводиться до витиснення механізму цін як способу координації діяльності економічних агентів.

Сутність фірми можна розглядати через призму відносин принципала й агента. Тому управління усередині фірми будується на використанні наказів, команд, що надходять від власників фізичного капіталу до власників людського капіталу й тим, хто розподіляє ресурси.

Процес координації дій і розподілу повноважень усередині фірми дає можливість створення центрального агента, яким, наприклад, стає один із власників ресурсів, найкращий посередник. Він заміщає собою ринок продуктів і ресурсів, забезпечуючи координацію за допомогою команд, а не цінових сигналів.

Виникає питання: а чому економіка як єдина фірма працює неефективно? Де границі ефективності такої фірми?

Відповідь очевидна: не можна забувати про обмежувальну раціональність індивідів і їхньої схильності до опортунізму. Фірма буде розширюватися до тих пір, поки витрати на організацію однієї додаткової трансакції усередині фірми не будуть дорівнюють витратам на здійснення тієї ж трансакції через обмін на відкритому ринку або з витратами на її організацію іншою фірмою.

2.4.3 Типи й організаційно-правові форми фірми

Отже, усередині фірми відбувається розподіл правосил відповідно до домовленості, досягнутої між індивідами. Розподіл цих правосил визначає організаційно-правову форму фірми, її структуру, трансакційні витрати, систему стимулів.

В інституціональній економічній теорії А. Алчианом і Г. Демсецом сформульовані основні правосили фірми як економічної організації.

Це права:

- на залишковий дохід (що залишається після здійснення виплат іншим учасникам);

- на здійснення контролю над іншими учасниками;

- на укладання договору з усіма іншими учасниками (що відповідає статусу центрального агента);

- на зміну членства в команді (виганяти, приймати);

- на продаж всіх правосил відразу або кожного окремо.

Відповідно до реальних прав ухвалення рішення й цільовою функцією можливе створення семи типів економічних організацій. Розглянемо їхній зміст послідовно.

Приватнопідприємницька фірма. Ця форма фірми характеризується тим, що у її власника є в наявності всі п'ять видів зазначених вище повноважень. Тому власник, як правило, є власником специфічного активу (ресурсу). Боротьбу з опортунізмом бере на себе центральний агент, тому що він вкладає інвестиції в специфічний ресурс, а, отже, ризикує й готовий викупити всі правосили. У цьому випадку власність і управління представлені в одній особі. Ризик теж лежить на власнику. Величина доходу буде залежати від реальної кон'юнктури ринку, підприємницького таланта власника, здатностей контролювати інших. У принципала присутня висока мотивація на максимізацію корисності фірми. Опортунізм із боку членів команди цілком можливий, тому що залишковий дохід залишається в розпорядженні у власника фірми. Домінує невеликий розмір фірми, тому що контроль над усіма учасниками здійснювати власникові самостійно досить важко. Складно залучати й нові інвестиції, адже заставою може служити тільки майно фірми. У такої фірми відсутня диверсифікованість номенклатури продукції.

Партнерство – це сукупність правосил, що належать двом і більше учасникам. Охарактеризуємо зазначену організаційно-правову форму з інституціональних позицій. Так, у даному випадку має місце спільне володіння залишковим доходом всіх співвласників специфічного активу. За всіма ознаками організації - це є моделлю "системи участі в прибутку". Ступінь захисту від опортунізму тут знижується, тому що реально існує проблема "безбілетника".

Розмір партнерства обмежений через складність оцінки внеску кожного партнера в сукупний продукт. Збільшення числа партнерів дає фінансовий позитив росту можливостей, забезпечує ефект масштабу виробництва, підвищує диверсифікованість діяльності учасників. Необхідно забезпечувати високий ступінь погодженості дій між партнерами, тому що право на залишковий дохід з'єднується із правом на контроль і спільне управління. З обліком зазначених вище характеристик можна стверджувати, що застосування партнерства найбільше успішно реалізується там, де висока роль людського капіталу: у науці, мистецтві, освіті, медицині, тобто там, де добре вкорінюються неформальні відносини.

Виробничий кооператив (самоврядна фірма). Всіма правами наділені власники як специфічних, так і загальних ресурсів. Нікому одне право власності на капітал і майно не належить. У власників фірми немає зацікавленості в інвестиціях, і вони воліють ділити прибуток між собою. Існує погроза ухиляння як різновид опортунізму. Тому підсилюють внутрішній контроль, а це додаткові трансакційні витрати, санкції. Як позитив варто визнати загальну систему цінностей і єдину ідеологію успіху, які властиві самоврядній фірмі.

Неприбуткова фірма (некомерційна організація). В учасників даної фірми відсутнє право на залишковий дохід у силу того, що одержуваний прибуток не розподіляється за визначенням. Право на контроль надано або всім, або призначеному керуючому. Іншими правосилами всі члени володіють рівномірно. Право на відхід є в кожного індивіда. Специфічним активом можна визнати сталість складу учасників фірми. Наприклад, це зустрічається на біржі, у кредитному союзі, у споживчому кооперативі. Досить часто власники такої організації є й споживачами послуг цієї фірми. Погроза втрати членства в ній розглядається ними як покарання. Можливість, наприклад, одержання дешевого кредиту або покупка акцій за доступною ціною, сприймається як заохочення. Опортунізм може бути виявлений в особі керуючого, якщо він довгий строк не контролюється членами фірми. Часто такі фірми являють собою благодійні фонди, що формують економічні й неекономічні стимули.

Державна фірма. Ознакою такого утворення служить розмитість границь між правом на залишковий дохід і функцією контролю. Право власності належить платникам податків, але їхня реалізація пов'язана з високими витратами координації. Виборці делегують свої права представникам органів державної влади. З'являється чиновник, що контролює керуючого, а в результаті їхньої взаємодії в суспільстві з'являються ознаки бюрократизму, корупції.

Дохід такої фірми йде в бюджет держави, і розмивається там. Тому стимули підвищення її роботи не зароджуються ні в керуючого, ні у власників - платників податків. Якщо таке підприємство є збитковим, то його санірування здійснюється за рахунок засобів бюджету й нікого не стосується прямо. Інтереси учасників такої фірми досить різні: споживача цікавить якість, доступність товарів і послуг, керуючого займає його кар'єрний ріст, а чиновника - можливість зберегти свої владні функції й "місце в годівниці" державного пирога.

Регульована фірма (велика корпорація). Нестабільність ринкової кон'юнктури приводить до зниження прибутку корпорації, тим самим, обмежується право на залишковий дохід її власників. Розподіл правосил залежить від розміру фірми. Якщо корпорація велика, то право контролю належить керуючому. Власники (акціонери) мають обмежене право на дохід, тому що це залежить від демократичної форми управління фірмою.

Уряд може приймати участь у вирішенні проблем фірми, якщо вони стосуються питань зміни технології, модернізації виробництва, обсягу і якості продукції. Часто такі фірми реалізують свої цінні папери на фондовому ринку, будучи його активними учасниками.

Відкрита корпорація (ВАТ). Специфічним ресурсом служить фізичний капітал фірми. Право на залишковий дохід належить акціонерам, однак, одержання доходу у вигляді дивидендів шляхом розподілу прибутку, буває проблематичним, тому що входить у суперечність із інтересами менеджерів, спрямованими на розвиток фірми за рахунок засобів із прибутку. Управління фірмою повинне враховувати той факт, що відповідальність акціонерів при прийнятті рішень обмежена масштабом пакетів акцій, якими вони володіють.

При цьому ВАТ досить стійкі на ринку в порівнянні з іншими різновидами фірм, їх важко швидко розорити. Для банкрутства фірмі потрібно певний часовий період. Вихід одного учасника, із числа акціонерів, фірму до банкрутства відразу не приведе.

Право на управління переважно належить акціонерам, тому що вищим органом є відкриті збори акціонерів. Контролювати дії менеджерів складно, але можливо шляхом підвищення їхньої зацікавленості в зростанні прибутковості фірми. Це здійснюється шляхом надання їм особистих бонусів і опціонів. Контроль діяльності фірми здійснюється й побічно, через кон'юнктуру фондового ринку або одержання інформації про біржові котирування цінних паперів даної фірми. Таким чином, фірми піддаються зовнішньому контролю.