2.3.4 Нелегальна економіка: причини й наслідки

Коли економічні агенти мають високі трансакційні витрати за легально зафіксованими правосилами, правами власності, тобто при участі держави як гаранта, то вони або намагаються реформувати систему легітимно, або - без участі держави - нелегально.

Нелегально - це означає відмову людини від норм писаного права для організації своєї діяльності, відхід у неформальні відносини й практику використання переважно неформальних інститутів. Передумовою такої ситуації є дуже висока "ціна підпорядкування закону". При цьому держава проводить специфікацію прав власності, але не може наділити нею потенційно ефективних власників, обмін правосилами супроводжується дуже високими трансакційними витратами.

Виникає так звана ціна нелегальності. Здійснення угод у тіньовій економіці супроводжується витратами, пов'язаними з відхиленням від легальних санкцій; витратами, пов'язаними із трансфертом доходів; витратами, пов'язаними з несплатою податків, а також з виплатою нелегальної заробітної плати (у конвертах), неможливістю укласти легальний контракт або звернутися в суд.

Основні терміни та поняття: держава, економічні функції держави, економічна політика держави, соціальний контракт, теоретичні моделі держави, нелегальна економіка, ціна нелегальності, тіньова економіка.

Питання для самоконтролю:

1. Коли й з яких причин держава знайшла економічні функції?

2. Як називаються політики, які проводить державу в області господарської діяльності людей?

3. Які провали ринку береться ліквідувати держава, шляхом виконання своїх економічних функцій?

4. Назвіть основні методи регулювання економіки в умови соціально орієнтованого ринку.

5. Дайте характеристику державі як економічної організації.

6. Які інституціональні функції виконує сучасна держава?

7. Що прийнято називати "соціальним контрактом"?

8. Яка теоретична модель побудови держави практикується в Україні?

9. Дайте своє бачення інституціональних понять: нелегальна економіка й ціна нелегальності.

10. Проведіть порівняльний аналіз причин й наслідків тіньової економіки у світі та в Україні.

РОЗДІЛ 2

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.4 ТЕОРІЯ ФІРМИ. ТИПИ КОНТРАКТІВ

2.4.1 Сутність контракту. Типи контрактів.

2.4.2 Сучасні теорії фірми.

2.4.3 Типи й організаційно-правові форми фірми.

2.4.4 Гібридні форми інституціональних угод.

2.4.1 Сутність контракту. Типи контрактів

В інституціональній економічній теорії контрактний підхід дозволяє розглядати ринко і фірму як взаємодоповнюючі способи координації й мотивації економічного агента.

Контракт - це мережа зобов'язань, які беруть на себе економічні агенти. Контракт можна розглядати як різновид інституціональної угоди.

Ознаки контракту полягають у добровільному або за примусом співробітництві, у взаємному або однобічному його виконанні, у самостійному дотриманні або шляхом запрошення третьої сторони (суду) у випадку виникнення суперечностей між сторонами контракту.

У практиці контрактації економічних відносин присутні класичні моменти, а саме: пропозиція до участі (офорт), прийняття або згода на участь (акцепт), визнання акцепту - стадія укладання договору.

Контракт - це сукупність правил, що у просторі та у часі структурують обмін між двома (і більше) економічними агентами за допомогою визначення їхніх прав і зобов'язань, а також вибору механізму їхнього дотримання.

На практиці складається значний різновид контрактів, але найбільш відома класифікація належить Я. Макнейлу, що відбиває англосаксонську юридичну традицію.

За Макнейлом прийнято виділяти контракти: класичний, неокласичний, "відносницький".

При складанні класичного контракту сторонам треба: враховувати особисті якості учасників, тому що його умовами допускається, що вони можуть бути нерівнозначними й недостатньо відомими один одному; зміст контракту повинен відбивати строгу формалізацію умов угоди; дозвіл контракту передбачається тільки в суді, а тому, уточнюються всі проблемні моменти його виконання; при порушенні однієї зі сторін умов контракту, він обов'язково розривається й вважається таким контрактом, що виконується самостійно.

Класичний контракт є повним і формалізованим, гарантом його виконання є держава, а розірвання угоди відбувається при виникненні конфлікту з боку однієї сторони.

Невизначеність ринкових умов господарювання збільшує нестійкість зобов'язань учасників контракту. У той же час, якщо контракт є тривалий по строку виконання, то важко все передбачити на майбутнє. Чітка деталізація контракту в майбутньому може нашкодити його учасникам. Тому й практикується застосування неповного контракту як ідеальній угоди.

Неокласичний контракт є неповним, припускає безперервність відносин сторін у випадку виникненні конфлікту до завершення угоди. Гарант виконання такої угоди - третя сторона (можливо третейський суд).

Увага до принципу відповідності сторін зростає в умовах збільшення тривалості й складності контрактів. В результаті, коли партнера важко замінити, неокласичний контракт переростає в "відносницький".

"Відносницький" контракт - це неповний контракт, що припускає тривале співробітництво сторін. Гарант виконання контракту - один або обоє його учасника. Звертання до третьої сторони як до арбітра підриває довіру сторін один до одного тому не практикується. Іноді складність угоди недоступна для експерта. Тому більше прийнятною є формула неповноти змісту контракту, тому що багато чого між сторонами залишається "за кадром", будується на взаємній довірі.

Вибір того або іншого виду контракту регламентується наступними факторами. Так, варто виходити з реального рівня невизначеності середовища взаємодії агентів. Необхідно враховувати специфічність активів або ресурсів, що здобувають особливу цінність у рамках даного контракту. На практиці активи підрозділяють на неспецифічні або мало специфічні, а також ідеосінкратичні (високо специфічні) ресурси й активи. Також має значення частота проведення трансакцій, тобто облік позитивного або негативного ефекту від масштабу (кількості) угод. За цим критерієм угоди підрозділяють на разові, випадкові (спорадичні) і регулярні (безперервні).

Як у теорії, так і на практиці велике значення приділяється механізму керування (виконання) контрактом. За О. Вільямсоном прийнято виділяти чотири типи структур управління контрактами, а саме: ринкова, тристороння, двостороння, однобічна.

Ринкова структура управління характеризується як ефективна в ситуації, коли не потрібно інвестувати в специфічний актив. Захист від опортунізму полягає в легкості переривання контракту. Для даного типу керування найбільш прийнятний класичний вид контракту. Тристороння структура управління найбільш прийнятна при проведенні разової трансакції з використанням специфічного ресурсу (активу). Неповний контракт знижує ризик опортунізму для цього контракту. За технологією управління прийнято звертатися до експерта - арбітрові. У цьому випадку домінує практика застосування неокласичного контракту.

Двостороння структура управління використається при регулярно повторюваних угодах, що вимагає інвестування в специфічний актив. Вона виправдана, коли зберігається автономність сторін, але за умови їхньої достатньої відповідності один одному. Це стає домінуючою умовою. Зазначені ознаки орієнтують на використання в цій ситуації "відносницького" контракту.

Однак захист від опортунізму ще не гарантований самим змістом даної технології управління. Тому при небезпеці, що зберігається, пропонується створення інституту "заручників". Якщо один планує інвестиції в специфічний актив у ході виконання контракту, то він зобов'язується не включати в ціну товару плату за ризик, але тільки у випадку, коли інший учасник угоди, ставши ініціатором розриву відносин, зобов'язується виплатити якусь суму, що компенсує витрати постраждалій стороні.

Однобічна структура управління контрактом виникає при об'єднаному типі управління. Як гарант виступає загальна власність на актив. Систематизація моделей управління трансакціями представлена в табл. 2.

Таблиця 2 – Види трансакцій і типи управління

Угоди	Неспецифічні активи	Мало специфічні активи	Високо специфічні активи
Разові	Ринкове управління (класичний контракт)	Тристороннє управління (неокласичний контракт)	Тристороннє управління, двостороннє управління (неокласичний, "відносницький" контракт)
Випадкові	Ринкове управління (класичний контракт)	Тристороннє управління (неокласичний контракт)	Тристороннє управління, двостороннє управління (неокласичний, "відносницький" контракт)
Регулярні	Ринкове управління (класичний контракт)	Двостороннє управління ("відносницький" контракт)	Однобічне управління ("відносницький" контракт)