2.3.2 Інституціональні функції держави

З інституціональної точки зору держава - це економічна організація. Іноді її називають інститутом як сукупність певного набору правил суспільного життя. Якби ми обмежилися тільки таким підходом, то звели державу до законодавчого органа й не відбили всієї повноти виконавчих функцій щодо реалізації влади, тому що саме їй делегуються права громадян по управлінню національним багатством.

Інституціональна природа держави визначається владними відносинами між громадянами й державним апаратом. Це є розподіл право сил, що зафіксований у Конституції – Основному законі нації даної країни. Таке положення речей в сучасному демократичному світі прийняте називати соціальним контрактом.

Чому люди передають частину своїх цивільних прав державі? Тому, що вони, довіряючи державі, вважають, що вона краще впорається з їхньою реалізацією.

Перелічимо основні інституціональні функції держави:

- специфікація й захист прав власності (за умови не нульових трансакціних витрат розподіл прав власності впливає на ефективність використання ресурсів);

- створення каналів обміну інформації (інфраструктура ринку забезпечує його учасників інформацією про рівноважну ціну);

- розробка стандартів мір і ваг (зниження трансакційних витрат виміру якості товарів, що обмінюються. Сюди входять і гроші як інструмент обміну через їхні функції);

- створення каналів і механізмів фізичного обміну товарів і послуг (рух товарів через всі форми інфраструктури ринку);

- правоохоронна діяльність і виконання ролі "третьої" сторони в конфлікті інтересів;

- виробництво суспільних благ.

У перерахованих вище сферах суспільної й економічної діяльності держава одержує право легітимного (законного) примусу громадян на основі укладеного з ними соціального контракту.

2.3.3 Теоретичні моделі держави

У людській історії відомі приклади бездержавного існування суспільного життя людей. Це були колективні утворення, які замість централізованої влади використовують інші принципи побудови громадського життя. Зокрема, сплату за нанесений збиток (вендета), взаємне страхування від форс мажорних обставин (війна, природні нещастя), насильство (для витиснення конкурентів).

На певному етапі, наприклад, на етапі епохи Відродження установилася практика використання соціального контракту, творцями якого прийняте вважати Томаса Гобса, Джона Лока, Жана-Жака Русо, Бенедікта Спінозу, Емануїла Канта.

Т. Гобс був прибічником вертикальної соціальної контрактації, Дж. Лок захисником горизонтальної соціальної контрактації. За Гобсом влада "єдиної особи" - держави або суверена - над підданими визнається як повна влада над людьми. Єдине право, що зберігається у людини, це боротися за своє життя. У цих обставинах вона розриває соціальний контракт і переходить у стан анархії.

За Локом людині необхідно дотримуватися принципу tabula rasa (чистої дошки). Хоча індивід і передає державі свої "природні" права, держава повинне правити у відповідності із законами, тобто суверен залишається підзвітним народу. Народ як головна влада має право відзивати свої права, позбавляти влади правителя, замінити його іншим володарем. Інакше кажучи, абсолютна влада держави обмежена демократичними принципами народовладдя.