Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає принципова відмінність економічної ролі домашнього господарства від його інституціональних функцій?

2. Назвіть основні напрямки використання доходу домашнього господарства.

3. Що можна назвати результатом виробничої діяльності родини?

4. При яких умовах родина стає суб'єктом індивідуальної трудової діяльності?

5. Як реалізуються владні відносини в домогосподарстві як економічної організації?

6. Як інституціональне середовище може вплинути на формування того або іншого типу домашнього господарства?

7. Який тип домогосподарств домінує в сучасній економіці України?

8. Назвіть основні проблеми домогосподарств в умовах ринкової моделі господарювання.

9. Назвіть основні проблеми домогосподарств в умовах командної економіки.

10. Назвіть основні проблеми домогосподарств в умовах переходу від командної економіки до ринку.

РОЗДІЛ 2

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.3 ДЕРЖАВА ЯК ЕКОНОМІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ

2.3.1 Провали ринку та роль держави.

2.3.2 Інституціональні функції держави.

2.3.3 Теоретичні моделі держави.

2.3.4 Нелегальна економіка: причини й наслідки.

2.3.1 Провали ринку та роль держави

Рух економіки будь-якої країни підлягає, насамперед, об'єктивним історичним і економічним закономірностям. Національна економіка залежить від устремлінь і побажань своїх головних діючих суб'єктів: держави, підприємств, громадян. Серед них найбільш реальними можливостями володіє держава в особі національного уряду.

Економічна політика - це проведена державою, урядом країни генеральна лінія економічних дій, що надає бажаної спрямованості господарським процесам, формує відповідну сукупність мір, за допомогою яких досягаються цілі нації й вирішуються її соціально-економічні проблеми.

В загальному виді прийнято виділяти фіскальну (фінансово-бюджетну) політику, господарську політику, зовнішньоекономічну політику. Безумовно, у більш широкому сенсі до державної економічної політиці включають такі її важливі частини, як соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, регіональна, аграрна, науково-технічна, банківська, цінова, антимонопольна та інші її види діяльності. Сьогодні роль держави як активного суб'єкта економіки зростає, вона вкрай актуальна та незамінна.

Держава представляє собою стрижень існуючої суспільної системи, вона концентрує владу, санкціонує існування всіх інших недержавних інститутів. Держава формулює принципи й організує форми громадського життя, утворює основу інституціональної ієрархії. Держава породила нову форму суспільної обумовленості поводження людини, відокремивши спільний інтерес від приватного. Тому виникнення й існування держави є не тільки історично необхідним, але й суспільно прогресивним, значним фактором економічного розвитку.

Державне втручання в економіку є об'єктивно необхідним незалежно від того, ринкова це економіка або командно-розподільна. У розподільній економіці держава бере на себе усі права й обов'язки по виробництву й розподілу товарів і послуг. У ринковому господарстві перед урядом не стоїть завдання безпосередньої організації виробництва товарів і розподілу ресурсів. Він не має права вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом і виробленими товарами як це відбувається в командно-розподільній економіці.

В умовах ринкової системи, насамперед, існує прерогатива виробників й споживачів у прийнятті рішень. І усе ж таки регулюючі функції держави й тут здобувають виняткове значення. Ринковий механізм не в змозі розв'язати всіх проблеми економічного зростання. Уже в період вільної конкуренції значна частина продуктивних сил переростає рамки класичної приватної власності й держава змушена брати на себе утримання більшості інфраструктурних об‘єктів економіки: залізниць, пошти, телеграфу й т. ін.

Посилення міждержавної інтеграції на основі поділу праці приводить до переростання загальних економічних процесів за національні границі, формування нових соціально-економічних проблем, пов'язаних з обороною, наукою, регулюванням соціальних відносин, відтворенням робочої сили, екологією й т.д. З'являється гостра необхідність втручання державної структури в механізм регулювання прийняття економічних і політичних рішень.

Системна рівновага в економіці досягається при неповній зайнятості факторів виробництва й, насамперед, робочої сили. Для вирішення протиріч стагнації необхідно залучити державу з її великим владним потенціалом. Також держава бере на себе функцію забезпечення сумісності ефективного попиту з повною зайнятістю.

З кінця XІХ і з початку XX ст. розвиток окремих соціальних груп, з одного боку, і зростаюче втручання держави в економічне життя, з іншого, змушують державу взяти до уваги цих нових агентів при аналізі ринкової економіки. Держава вийшла в економічному житті на передній план.

За всіх часів держава вилучала податки, тобто вносила свої зміни в кругообіг приватних засобів, з яких потім утворювалися нові потоки грошей, товарів і послуг. За всіх часів вона встановлювала митні режими й приймала законодавство щодо захисту прав найманої праці.

За всіх часів воно виступало арбітром, тому що вона не може, за своїм визначенням й покликанням, ігнорувати правила, що забезпечують втілення спільного інтересу і збільшення добробуту нації. Навіть коли держава стверджує, що вона не цікавиться економічним життям, вона тим самим теж себе демонструє, оскільки знімає цим із себе відповідальність.

Держава постійно виступає як представник тих соціальних, політичних груп, які влада опановує. Ліберальна демократія XІХ століття на заході була "демократією власників", котра розуміла рівність як нерівність розподілу багатства. Ліберальний капіталізм знаходив підтримку в армії, на флоті й у дипломатії різних країн.

У Франції розвиток торгівлі й промисловості заохочувалося й ініціювалося державою. Також відомо, що німецька експансія, що відбулася після 1870 року, сталася за допомогою держави. У країнах, де не існували середні класи, які переважно і забезпечують економічний ріст, ініціатором нових дій виступала держава, наприклад, у Японії.

Навіть якщо не сприймати цілком модель планової економіки Радянського Союзу, держава і сьогодні втручається в економіку в широких масштабах і в різноманітних формах:

- держава встановлює економічні "правила гри" (тривалість робочого дня, розпорядження про об'єднання й т.д.);

- держава в значній мірі координує й фінансує капіталовкладення;

- держава створює державний сектор виробництва (державні підприємства);

- держава впливає на економічну активність через податки, державні витрати, грошову емісію й кредити;

- держава побічно або прямо контролює ціни й курси валют;

- держава забезпечує перерозподіл національного доходу;

- держава відповідає за зайнятість і економічне зростання виробництва.

Можна сказати, що держава - це економічний агент, що взаємодіє з індивідуальними економічними суб'єктами й групами. Навіть у США, країні вільного підприємництва, держава займає усе більше видне місце в економічному житті. Більше того, з 1929 року уряд США взяв на озброєння нову філософію, що була юридично оформлена в 1946 році Законом про зайнятість. Уряд зобов'язався зм'якшити ефекти економічних коливань і сприяти росту й розширенню економіки при "максимумі зайнятості, виробництва й купівельної спроможності.

Таким чином, діяльність всієї сукупності індивідів, родин, фірм і груп координується державою, що виступає також як арбітр. Це об'єктивний процес, обумовлений дією економічних розрахунків.