1.5.2. Трансакційні витрати і їхні види

Трансакційні витрати (ТАВ) – це цінність (вартість) ресурсів, що витрачені на здійснення трансакції.

Наявність у господарській практиці трансакційних витрат зменшують вигоди обміну. Тому цей тягар прийнятий розподіляти між учасниками угоди. Витрати виробництва складаються із трансформаційних і трансакційних витрат. Ці два види витрат є взаємозалежні й взаємно доповнюючи. Їхнє виникнення породжують не тільки техніка, але й недосконалість сучасного права, практики його застосування. Трансформаційні витрати пов'язані зі зміною цінності (вартості) і фізичних характеристик товару, вони відбивають зміну правових і інституціональних умов угоди. Трансакційні витрати ще називають витратами експлуатації економічної системи. По образному вислові Кеннета Дж. Ерроу: "трансакційні витрати подібні до тертя у світі фізичних об'єктів".

У самому загальному випадку існування трансакційних витрат пояснюють двома основними причинами:

розбіжність економічних інтересів взаємодіючих економічних агентів і, як наслідок, необхідність координації їхніх дій, зв'язаних зі зняттям конфлікту інтересів;

невизначеність економічного середовища, породжувана відсутністю повноти інформації й складністю її обробки для економічного агента.

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок: трансакційні витрати - це витрати, пов'язані з обміном і захистом правосил.

При цьому варто пам'ятати, що взаємовигідним вважається такий обмін, у рамках якого обидві сторони мають можливість підвищити свій добробут.

Трансакційні витрати класифікують за видами:

- витрати виявлення альтернатив;

- витрати виміру;

- витрати ведення переговорів (заключення контрактів);

- витрати опортуністичного поводження;

- витрати специфікації й захисту правосил.

Витрати виявлення альтернатив. Цей вид витрат породжується пошуком кращої ціни, що ускладнюється невизначеністю середовища, індивідуалізацією вибору, необхідністю зіставлення альтернатив, диференціацією цін на той самий товар, опитуванням продавців, їхньою кількістю в ході опитування. Виникають такі витрати переважно на етапі ex ante (до угоди), через труднощі щодо оцінки значимості зібраної інформації. Джерелом одержання необхідної про товар інформації служать біржі, товарний знак, репутація виробника, місце виробництва товару. Величину витрат визначає час, витрачений на пошук інформації.

Витрати виміру. Виміру піддаються два типи характеристик: фізичні (корисність блага) і правові. Для їхнього виміру необхідно забезпечити ресурсну базу (устаткування, реагенти), залучити фахівців-експертів (заробітна плата), оцінити якість проведених вимірів властивостей товарів.

У зв'язку із цим і послуги, по виміру властивостей товарів, розрізняються за вартістю. За вартістю послуг товари диференціюють на досвідчені, досліджувані й довірчі. Найдорожчими із цього погляду вважаються досвідчені товари. Порівняно дешевими вимірювальними послугами є послуги на досліджувані й довірчі товари.

Витрати ведення переговорів (заключення контрактів). У центрі цих витрат перебуває якість і структура укладеного контракту. Контракт це інструмент стабілізації відносин в умовах невизначеності, працює на майбутнє економічних агентів, але пов'язаний з витратами "сьогодні" і навіть "учора". Для економічних агентів це основний інструмент комунікації з партнерами й контрагентами. Розглянемо, наприклад, одержання кредиту в банку й зміст трансакційних дій, які необхідно здійснити кредиторові. Перелік операцій і пов'язаних з ними витратами складе:

- розгляд заявки на кредит, інтерв'ю із клієнтом;

- вивчення кредитоспроможності клієнта й оцінка ступеня ризику;

- вивчення документів (фінансовий звіт, звіт про рух касових надходжень, внутрішній фінансовий звіт, податкові декларації, бізнес-план на проект фінансування);

- підготовка пропозицій по кредиту у випадку позитивного рішення;

- оформлення кредиту документально;

- розробка умов на видачу кредиту (гарантії, санкції).

Для мінімізації величини трансакційних витрат подібного виду використовують стандартні форми контрактів, залучають третю сторону як гаранта, працюють над підвищенням довіри між учасниками угоди всіма можливими способами.

Витрати опортуністичного поводження. В основі формування подібного виду витрат лежить розбіжність економічних інтересів агентів, обумовлена обмеженістю ресурсів, невизначеністю господарського середовища, недосконалістю специфікації контрактів. Якщо величина очікуваних витрат, пов'язаних з відхиленням від умов контракту - менше, ніж ті вигоди, які принесе його порушення, то економічний агент вибере ту або іншу форму опортуністичного поводження.

З погляду контрактного процесу існує два типи опортуністичного поводження (ОП): предконтрактне й постконтрактне.

Предконтрактне ОП - це поводження на етапі перед, або навіть під час, висновки контракту. Воно породжується декількома обставинами. Так, могли зложитися несприятливі умови відбору потенційних партнерів; відкрилися сховані на момент складання контракту нові умови угоди; відбір йшов одночасно в декількох напрямках і можливість одержання кращого варіанта, у порівнянні із уже розроблювальним, не виключається.

Постконтракне ОП – це поводження, породжене неповнотою змісту контракту. Не можна передбачати всі обставини угоди, всі дії агентів, складно оцінити якість прийнятих сторонами рішень перед заключенням контракту. Крім цього, не можна не враховувати й таке поводження як ухиляння, тобто робота партнерів з меншою віддачею, чим установлено за договором. Особливо це стосується контрактів по найманню робочої сили. Як із цим боротися? Можливі способи: моніторинг за дотриманням умов контракту; своєчасне застосування санкцій; підвищення ролі стимулів, винагород, заохочень працівників. Існує ще одна форма ОП - вимагання, що зв'язане зі специфічністю активів, що приводить до торгу за квазі ренту.

Наприклад, працівник має унікальну підготовку й шантажує фірму, що піде до іншого роботодавця. Або, фірма надає унікальне робоче місце й шантажує вже працівника, як вузького фахівця, можливим звільненням.

Заходами щодо скорочення подібного роду витрат можуть бути докладна інформація про сторони контракту, повнота умов при його складанні, узгодження прав і обов'язків учасників контракту.

Витрати специфікації й захисту правосил. Ці витрати мають універсальну природу, тому виникають повсюдно. Будь-які зміни у взаєминах економічних агентів, з погляду прав власності й способів наділення ними, приводить до їхнього формування. Такі трансакційні витрати породжують витрати на дотримання правового порядку, створення органів контролю за його підтримкою, правову освіту населення, інформування людей про існуючі норми правового порядку в цій сфері діяльності, підтримка правової культури, соціалізації й, нарешті, на ідеологічні аспекти, що надають позитивний мережний ефект.

Традиційно трансакційні витрати діляться на ex ante та ex post, тобто відповідно на витрати до й після угоди.

До ex ante варто відносити витрати пошуку інформації, ведення переговорів, виміру якості товарів і послуг, витрати заключення контракту (легальне й нелегальне).

До ex post потрібно відносить витрати моніторингу контракту й попередження опортунізму, специфікації й захисту прав власності, витрати захисту від третіх осіб (держави, мафії, претензій партнерів на частину корисного ефекту, одержуваного в результаті угоди).